Всякий раз, святкуючи Успіння Пресвятої Богородиці, ми ніби знову зустрічаємо Великдень, на цей раз літній. Великдень для нас готує Діва Богородиця – славний перехід від смерті до життя. Друга Пасха – воістину свята, непорочна, животворяща для людського роду, так як сьогодні «перемагаються закони природи».

«Як може джерело життя йти до життя через смерть?» – вигукує святий Іоан Дамаскин. Смерть «Життядарчої Матері» Господа перевершує саме поняття смерті, і тому іменується не смертю, але «Успінням», «святим Спокоєм» і переходом до Бога. Навіть якщо ця подія називаються смертю, смерть ця – Живоносна, оскільки переносить до безсмертного небесного життя.

Успіння Богородиці, як незаперечний факт, збережений святим переданням, втілюється в православному вченні і не має нічого спільного з пієтістічними поглядами Західної Церкви про Непорочне Зачаття і безсмертя Богородиці.

Богородиця є унікальним творінням Бога, переважаючим і людей, і Ангелів. Вона єдина з усіх людей вела життя непорочне і незбагненне для всього сущого, і стала Матір’ю Божою. Оскільки Богоматір не грішила, не поступалася нечистим помислам, Вона, природно, не знала у своєму земному житті плотської скорботи – хвороб. Але, незважаючи на те, що тіло Її Життядарчої, людське – Їй, будучи людиною, доводиться пройти через неміч смерті. Хоча Бог ще не відокремив Її душу від тіла, зв’язок, що об’єднував їх, не розірваний, як це трапилося з Христом. Після смерті душа Богородиці відразу з’єднується з Христом. У годину Успіння Богоматері Господь, супроводжуваний небесними рядами Ангелів і святих, забирає Її душу не просто на небеса, але «до Свого Королівському Трону, у Святеє Святих», як пише святий Іоан Дамаскин. Життядарче і богоносне  тіло Богородиці, по закінченні трьох днів нетлінне, переноситься в Небесні Чертоги до Її Єдинородного і Любимого Сина. Таким чином, ми можемо говорити про тілесне Воскресіння Богородиці. Однак це воскресіння було здійснено не Нею, але Її Сином і Богом.

Свідком цього Воскресіння-Успіння Богоматері з’явився Апостол Фома, який не був присутній на Її блаженному похованні. Він встиг лише через три дні, коли після молебню Апостоли відкрили Її гробницю і не знайшли там Її богопрославленого тіла. Вони побачили, як Богородиця піднімається на Небеса і передає апостолові Фомі Свій чесний і святий пояс як доказ Її переходу у вічне життя. Щось подібне вже траплялося з апостолом Фомою, коли він доторкнувся до ран Господа.

Тіло Богоматері, так само як і тіло Христа, після поховання не піддалося тлінню. Якщо після воскресіння Христа тіла численних святих Його залишаються частково нетлінними, то чи могло трапитися інакше з «богоносною скинєю», з Матір’ю Божою.

Святий Андрій Критський говорить про те, що збереження чистоти Богородиці після Народження Христа має природним наслідком нетлінності Її тіла після смерті. «Як Різдво не принесло псування, так і труна не допустила тління».

Після свого Успіння Пресвята Богородиця стає Матір’ю нового творіння, Церкви Христової. Оскільки Богоматір займала центральне місце в ікономії спасіння, адже за допомогою Неї втілився Господь – глава Церкви – тепер, у Церкви Небесної, Вона має всю повноту Благодаті, слави і одкровення. Вона з’явилася благодійниця всього єства, так як все творіння молиться Їй як Владичиці, Цариці і Богоматері.

За допомогою Богородиці та через Неї вся людська історія вийшла на новий рівень, набагато більш великий і високий в порівнянні з тим, що було до Її появи. Жодне творіння не могло стати більш досконалим, так само як і Вона Сама не могла перевищити власне досконалість. Згідно Святим Отцям, Всемогутній Бог три речі не міг зробити більш досконалими: втілення Божественного Слова, Діву Богородицю і блаженство, якого удостояться ті, що спаслися

Після Воскресіння Христа Богородиця стала опорою Апостолів і новоствореної Церкви Христової. Вона вчила новонавернених християн, направляла їх, втішала у скорботі. З житія Богородиці ми дізнаємося, що за три дні до Успіння Її відвідав Архангел Гавриїл, як колись в день Благовіщення, і повідомив про Її майбутні славний переході від смерті до життя. Потім Святий Дух чудесним чином зібрав усіх Апостолів у Гефсиманії, в домі Богоматері, щоб вони змогли бути присутніми на Її поховання та взяти Її благословення. Віддавши прославленій Матері Божій належні похвали, Апостоли попросили Її дати їм останні настанови. Тоді Богородиця розповідає їм притчу, в якій світ алегорично уподібнюється ярмарку, де людина, що купила кращий товар, виявляється у вигоді. Згодом Вона пояснює їм, що так само справа йде і в духовному житті. Хто з великим завзяттям і точністю зберігає заповіді Христа, той удостоїться більшого блага і більше інших буде прославлений у Царстві Небесному. Вона закликає їх вести благу боротьбу.

І дійсно, яку радість доставляє Богородице бачити, як ми боремося за наше спасіння. Яке натхнення! І Сама Вона під час свого земного життя вела цю незриму боротьбу, і без того будучи бездоганною, щоб явити нам приклад досконалої аскези. У Її домі в Гефсиманії після Успіння були знайдені плитки, де Богородиця коліносхилено молилася. Від частого використання на них утворилися поглиблення від Її колін.

Будемо ж і ми наслідувати Її крайньому послуху, смиренності, містичній внутрішній духовній роботі, полум’яній молитві, невпинного пильнування себе, святій любові, духовній болі, що пронизує  Її серце під час стояння біля Хреста Її Сина.

Всім людям, які ведуть духовну боротьбу, Богородиця стає непереможним союзником, навіть якщо раніше вони жили неблагочестивими. Згадаймо преподобну Марію Єгипетську, якій Богородиця стала «благодійницею» в її покаянні. І коли преподобна Марія віддалилася в пустелю, щоб вести важку боротьбу, Богородиця втішала її своїми святими явленнями.

Богородиця як покровителька ченців стає джерелом Божественних дарів для ченців, особливо афонських. Вона наділила даром розумної молитви святого Максима Кавсокалівіта, святого Григорія Палами, святого Силуяна Афонського, блаженного старця Йосипа Ісихаста, безпосередньо пов’язаного з нашою братією. Для нас як для духовних чад старця Йосипа Ісихаста сьогоднішній день є важливим ще з однієї причини. У цей день в 1959 році після звершення Божественної Літургії старець блаженно помер. Старець дуже любив Богородицю, називаючи Її своєю ніжною Матір’ю, прийнявши від Неї за життя безліч дарів, одкровень і явищ. Преподобні афонські отці завжди відрізнялися дивовижною любов’ю до Богоматері. Почувши Її ім’я, вони не могли стримати сліз, рухомих цією непорочною любов’ю. При звуках Її імені боголюбиві душі переповнюються захопленням, подякою і вдячністю. Одна лише пам’ять про Богоматір, роздум про Неї, освячує людину. Блаженної пам’яті отець Афанасій Іверський говорив, що любов до Богородиці спасає людину навіть за відсутності справ.

Сучасна людина має цінувати спасительну допомогу Богородиці, в будь якій скорботі і печалі, не забувати про існування Помічниці скорботних, Заступниці, Покровительки, Утішительки зневірених, звернувшись до Якої, він завжди знайде заспокоєння, рішення і відповідь. Помолимося, щоб Діва Богородиця, «перейшовши до Життя», завжди давала нам своє благословення, допомагаючи пройти наш життєвий шлях якомога більш спокійно і неприступно для обманів і підступності лукавого і удостоїтися Небесного Царства Її Сина. Амінь.

Старець Єфрем Філофейскій

Переклад українською мовою – «Київське Православ’я»