Проблема конфесійного (православно-уніатського) визначення авторства богослужбових та й взагалі релігійних текстів XVII – XVIII виявляється іноді досить складною. Переважно визначення відбувається за приналежністю друкарні або місцем створення, але не секрет, що в XVII – початку XVIII століття, а часом і в ХІХ та ХХ столітті, ми спостерігаємо взаємні «запозичення» текстів. Тому частина істориків і мовознавців давно намагається створити будь – які маркери, які повинні спростити задачу розпізнавання конфесійного авторства. Одним з таких маркерів, який сьогодні намагаються ввести в науковий обіг уніатські дослідники, є слово «правовірний».
Після певних історичних досліджень, можна помітити, що використання слова «правовірний» саме як міжнародного (білорусько-українського) маркера для визначення уніатської літератури почалося лише після виходу в світ білоруського греко-католицького молитовника «Господу помолимось», де його застосував у своїх перекладах о. Олександр Надсон. Але реального обґрунтування цього терміну о. Олександр не приводить. Це обґрунтування з’являться трохи пізніше, в коментарях білоруських та українських уніатських священиків в соціальних мережах, а також білоруського професора-історика Н. Морозової. Фундаментом цього обґрунтування є версія про те, що василіани не сприймали слово «православний», яке використовували «схизматики», і почали вживати слово «правовірний».
На наш погляд, першою нісенітницею такої думки є те, що саме Йосафат Кунцевич у своєму Служебнику у 1617 р., перший застосував вираз «і всіх вас, православних християн» на великому вході. Проте, проблема нової теорії уніатів не тільки в цьому.
Якщо ми звернемося до православної гімнографії, то насамперед побачимо кондак преподобного Мортирія Зеленського, в якому говориться: «о нас, чадех своих, ихже собрал еси,/ и о всех правоверных, да зовем ти:/ радуйся, отче Мартирие, безмолвия пустыннаго любитель». Цей кондак був написаний митрополитом Казанським і Новгородським Корнелієм, на території Московського патріархату, не пізніше 1698 р.
Також подобні звороти «правовірний» ми зустрічаємо:
- У тропарі святителю Арсенію Сербському: «сокровище, еже всем отверзл еси, правоверия учителю»
- Праведним Кирилу і Марії, батькам преподобного Сергія Радонежського: «преподобным Сергием ко Единому во Святей Троице Богу Отечество наше в правоверии утвердити»
- Праведному Іоану Воїну (XVIII ст.): «Благочестиваго воина Христова, победившаго враги душевныя и телесныя богомудренно, Иоанна мученика достодолжно песньми восхвалим: чудодействуя бо подает обильная исцеления страждущим людем, и молится Господу Богу от всяких бед спасти правоверныя»
- Кондак святому Константину і дітям його Михайлу та Федору Муромським: «зрядному воеводе и правоверному князю Константину, с сынома его вкупе»
Вищезгадний список можна продовжити, наводячи тропарі і кондаки акафістів іконам Божої Матері, святителю Миколаю Мирлікійському та іншим святим, перші згадки про яких припадають на XV – XVI століття, а значить далеких в часі до уніатської практиці XVIІ – XVIІІ століття.
Таким чином, можна зробити висновок, що слово «правовірний» (правильної віри) вживалося в Православної Церкви далеко до 1596 року, а також ніколи не припинялося застосовуватися в церковнослов’янської гімнографії Православних Церков. Тому, як випливає з вище викладеного, його застосування як визначника саме уніатських текстів не має наукового обґрунтування.
прот. Сергій Горбик
Джерела
Госпаду памолімся. Полац, 2002.
Полный православный тропарион. М., 1998.
Минеи март, часть первая. М., 2002.