Сьогодні певні історики спробують насадити міф, що до 1949 року ніяких проявів православ’я в Західної Україні (частині, що до 1918 р. перебувала під владою Австро-Угорської імперії) не було. Через це ми передруковуємо дуже цікавий матеріал, що з’явився в газеті «Новини Закарпаття» від 3 січня 2014 р.

Редакція порталу «Київське Православ’я»

У ці дні новітнє покоління відзначає 100-річчя і 110 років з часу знакових подій в історії краю. З лютого по квітень 1904-го і взимку 1914-го (до 3 березня включно) тривали судові процеси над закарпацями. Вони зафіксовані як Мараморош-Сиготський процес і стали прикладом процесу самоідентифікації краян. Про це — у розмові з авторитетним дослідником теми Юрієм Данильцем, кандидатом історичних наук, доцентом кафедри історії України УжНУ, автором та співавтором понад десятка наукових та науково-популярних видань, директором Богословсько-історичного НДЦ ім. архімандрита Василія Мукачівської єпархії УПЦ.

Пане Юрію, серед ваших досліджень тема Мараморош-Сиготського процесу є однією з визначальних. Що вас схилило до неї?

— Я народився в Кошельові на Хустщині. Від свого діда Мирона та від старожилів села багато чув про переслідування односельців і жителів сусідніх сіл Іза, Липча, Горінчово, Нанково та інших за повернення у православ’я на початку ХХ ст. Будучи студентом історичного факультету, вирішив досліджувати тему історії православ’я на Хустщині. Підсумком цих скромних пошуків стала дипломна робота та на її основі книжка про православні монастирі Хустського району. Відтак працюючи над кандидатською дисертацією під керівництвом доцента Володимира Фенича, в архівних установах виявив значну кількість документів, які проливали світло на трагічні події в Мараморош-Сиготі. Судові процеси проти православних селян стали чи не найпомітнішою подією в новітній історії Закарпаття.

Розкажіть, будь ласка, в чому суть і яка фабула подій 1903—1904 та 1913—1914 років?

— У перших роках ХХ ст. жителі сіл Іза на Хустщині та Великі Лучки на Мукачівщині відкрито заявили про свій вихід з унії, намагалися створити православні громади і запросити священика. Серед основних причин повернення до православ’я була просвітницька робота о. Івана Раковського, який працював священиком в с.Іза в 1858—1885 рр. Його раптова смерть викликала серед ізян чутки про отруєння. На місце пароха був призначений священик, який у духовному та проповідницькому сенсі дуже відрізнявся від свого попередника. Крім того, намагаючись вислужитися перед світською та церковною владою, він мадяризував приходську школу. Поступово конфлікт перейшов у таку площину, що священик вигнав з храму кількох віруючих, які вимагали від нього дотримання традицій у богослужінні.

У селі Великі Лучки селяни були також незадоволені місцевим священиком, що використовував своє місце більше для економічного зиску, скорочував богослужіння тощо. Крім того, зі США повернулося кілька заробітчан, які вирішили придбати землю і побудувати православний храм.

Святкування ювілею Мараморош-Сиготського процесу, 1934 р.

Існували й інші причини повернення до православ’я: важке соціально-економічне становище; латинізація греко-католицького обряду та церкви, відособленість духовенства від народу; вплив християнських центрів, зокрема Афону, на духовне життя населення у Північно-Східній Угорщині.

Жителі с.Іза намагалися отримати православного священика для своєї громади від сербського патріарха, під юрисдикцією якого знаходилася православна церква в Австро-Угорщині. Але втручання глави угорського уряду унеможливили цей крок.

Проти жителів с. Іза, які заявили про вихід із унії, на початку лютого 1904 р. розпочали судовий процес. До суду було притягнуто 19 осіб, яких прокурор звинуватив у державній зраді та образі греко-католицької церкви.

Чим закінчився процес у Мараморош-Сиготі?

— 30 квітня 1904 р. суд у Мараморош-Сиготі виніс вирок, згідно з яким 7 чоловік було засуджено на різні строки ув’язнення. Судовий процес не мав успіху. Рух за повернення до православ’я у наступні роки охопив значну частину тодішнього Закарпаття. З 1905 р. до руху долучився Олександр Кабалюк (згодом о. Олексій), він став першим православним священиком та лідером православного люду. У 1912 р. розпочалася підготовка нового судового процесу. Поліція провела декілька рейдів в Ізі, Кошельові, Липчі, Нанкові, Горінчові, Нижньому Бистрому, Тереблі, Дулові, Нересниці, Тернові, Бичкові, Рахові, Великих Лучках, під час яких було заарештовано 188 осіб. Заарештованих утримували в жупанатських та окружних в’язницях, де з них постійно знущалися та тортурами вибивали зізнання. Через відсутність доказів у обвинуваченні суд залишив під вартою 94 людей. 29 грудня 1913 р. розпочався суд в Мараморош-Сиготі. Селянам висунули звинувачення в тому, що вони шляхом поширення православ’я хотіли відірвати частину Угорської держави і приєднати її до Росії; що вони вели агітацію проти греко-католицького духовенства, церкви, угорського народу і законів. Судові слухання проводилися угорською мовою, якою володіло лише декілька затриманих. Не маючи достатньої кількості доказів, прокурор 5 лютого 1914 р. звільнив з-під варти більшість заарештованих, знявши з них усі звинувачення. 3 березня 1914 р. було винесено вирок – 32 чоловік засудили до різних строків ув’язнення і сплати великого грошового штрафу.

Пане Юрію, які подальші наслідки Мараморош-Сиготського процесу?

— Хід ІІ Мараморош-Сиготського процесу показав чимало проблем клаптикової монархії. В першу чергу було доведено, що, незважаючи на існуюче законодавство, яке дозволяло вільну зміну релігії, сотні селян було піддано переслідуванню за надуманими звинуваченнями. Разом з тим, не слід забувати й політичну ситуацію, що склалася перед Першою світовою війною. Можна з впевненістю сказати, що судові процеси не досягли тих завдань, які перед ними ставилися. Вони не припинили поширення православного руху. Навпаки, за переписом 1921 р. на Підкарпатській Русі православних налічувалося 60599 осіб. Того ж року було створено Карпаторуську православну церкву на чолі з сербським єпископом Досифеєм (Васічем).

Побіжний огляд свідчить про те, що цій темі більше приділяють увагу теологи, прихильники русинства, московські автори. Тобто незаангажованих дослідників небагато. Чи це помилкове враження?

— Так, змушений з вами погодитися. Історикам церкви важко досліджувати минуле, адже вони повинні абстрагуватися від своєї релігійної приналежності, а це не всім вдається. Тому виникає однозначна трактовка тих чи інших подій.

Чи є в цій історії таємниці, «білі плями»?

— Звичайно, вони присутні. Це викликано в першу чергу тим, що на Закарпатті присутня мала кількість архівних матеріалів з проблеми переслідування за перехід у православ’я на початку ХХ ст. Ці документи осіли в архівах Відня, Будапешта, Праги, Белграда. Завдяки роботі архієпископа Мукачівського та Ужгородського Феодора й співробітників Богословсько-історичного науково-дослідного центру ім. архімандрита Василія (Проніна) нещодавно були отримані цінні документи з архівів Австрії та Румунії. Вони ще чекають на науковий аналіз.

Як увічнено пам’ять про ті події і їх наслідки?

— Події 1913—1914 рр. належним чином згадували протягом останніх ста років. Перше святкування відбулося в далекому 1924-му, коли більшість «сиготських страждальців» ще були живими. При єпископові Дамаскіну (Грданічку) в 1934 р. Мукачівська єпархія відзначала 20-річчя судового процесу. У хресному ході з Хуста до с. Іза взяли участь 5 архієреїв та тисячі віруючих.

Наступне вшанування відбулося аж в 1989-му. На сільському храмі в с.Іза в 1934 та 1989 роках було встановлено меморіальні дошки.

З нагоди 100-річчя ІІ Мараморош-Сиготського процесу Мукачівська та Хустська православні єпархії провели ряд заходів. На стіні сільських храмів у селах Великі Лучки та Іза встановлено меморіальні дошки, в Хустській єпархії у серпні—жовтні 2013 р. пройшов хресний хід з іконою «Скопопослушниця», що належала преп. Олексію (Кабалюку), на історичному факультеті УжНУ зовсім недавно, 8—9 лютого, було проведено міжнародну наукову конференцію, в роботі якої взяли участь 23 вчених з 8 країн світу. Заплановано видати збірник документів, присвячений цим подіям.

Чи можна говорити про якісь уроки спротиву Мараморош-Сиготського процесу для нинішніх подій?

— Головний урок для влади з тих подій — ніколи не можна переслідувати людину через її релігійні погляди чи переконання, підмінюючи їх, як у нас часто буває, політичними чи економічними складовими.

Запитував

Василь ГОРВАТ.