В ім’я Отця й Сина й Святого Духа.
Любі брати і сестри!
У перших словах своїх хочу поздоровити усіх присутніх отут жінок з їх великим святом – Неділею жінок-мироносиць. Тому що, сьогодні ми святкуємо свято вірності, і, у першу чергу вірності жіночої…
Давайте все згадаємо, що у Хреста Господа стояла Богородиця й апостол Іоан; всі інші учні повтікали. Але біля Хреста стояли також жінки-мироносиці, ті, які шли за Ним протягом усього Його служіння.
Всі сили свої, всю старанність свою направили ці жінки на те, щоб служити Йому, Господу Ісусу Христу, у тілесних потребах Його; вони виконували всі жіночі роботи, у яких Він потребував. Але не тільки в цьому заслуга цих великих жінок – жінок-мироносиць. Заслуга їх насамперед у тім, що серця їх були чисті, святі й вірні перед Богом.
Господь Ісус Христос обрав для явлення Свого після воскресіння найперше саме жінок-мироносиць, бо Він знав, як чисті, які святі, які вірні серця жіночі, якщо йдуть вони шляхом добра, а не шляхом зла.
Жінки-Мироносиці через своє віддане служіння були вдостоєні цієї найбільшої честі, цього найбільшого щастя – першими побачити Воскреслого Христа. Бо їхні серця були чисті, легко сприймали істину, і тому саме їм першим з’явився Господь Ісус Христос. До чого зобов’язує вас, жінок, ця велика честь, отримана жінками-мироносицями від Христа Ісуса? Багато до чого зобов’язує: зобов’язує вас усіх до того, щоб саме вони – мироносиці святі – були зразком віри, надії, любові для всіх…
Слава їм не тільки у вічності, але й на землі, слава їм! Який приклад вони нам дають! Віра полягає в вірності, так, – але не тільки в аби якової, абстрактної вірності: вона полягає у вірності до кінця, у вірності серця, у вірності, що із глибини цього серцевого досвіду знаходить у собі мужність піти на все, але не зрадити.
Наскільки важлива сьогодні для нас така віра! Тому що живемо в годину важку, у годину випробувань… Випробувань на твердість і життєздатність Української держави, життєздатність Українського Православ’я. І кожний з нас, вірних дочок і синів нашої Української Православної Церкви Київського Патріархату, сьогодні стоїть в перших рядах боротьби не тільки за Українське Православ’я, але й духовне існування українського та білоруського народу.
Московські шовіністи, комуністи, уніати – всі вони, по своєму, бажають морально скроїти, знищити нас, знищити нашу державу, наша мову, нашу православну віру… Але ми сьогодні стоїмо на своєї, Богам даній землі; говоримо своєї, Богам даної мові; молимося у своїх святих храмах і маємо свою Святу Православну Церкву – Київський Патріархат. І у всім цьому – велика любов Спаса нашого Ісуса Христа до нас. І ця любов сьогодні жадає від нас тільки одного – вірності.
Жінки-Мироносиці ні із чим не рахувалися у вірності серцевої любові. Нам постійно дається можливість бути вірними в малому – один одному, Україні, Церкві, Христу.
Наша історія, історія Київської Русі, історія Київського Православ’я, знає багато прикладів, коли, наслідуючи у своїй вірності жінкам-мироносицям, донки нашої землі йшли на смерть за Христа й Батьківщину. Невже ми виявимося, неспроможними бути так само вірними, як вони, хоча вони ризикували життям, честю, всім?
Як дивно думати, що подібні на нас люди, тендітні жінки, виявили таку вірність, і що кожному з нас вони є й приклад, і молитовник, і підтримка, завдяки якій всі й нам можливо! Амінь!
прот. Сергій Горбик
19.05.2013 р.Б.