Після перегляду різдвяного інтерв’ю патріарха Кирила державному агентству ТАСС та каналу «Росія 1» у мене з’явилося лише одне запитання: вже 58 чи все ж таки поки 275? Перше число — номер статті Кримінального кодексу РРФСР, що визначала покарання за «зраду батьківщини». Друге — номер статті в нинішньому КК Російської Федерації. Там ідеться (поки) про «державну зраду».
І. Син і онук політв’язнів хоче «посадок» за інакомислення
В інтерв’ю генеральному директору ТАРС Андрію Кондрашову предстоятель Російської православної церкви фактично закликав до ув’язнення тих, хто не згоден з режимом. Він сформулював цю вимогу у стандартних для ієрархії РПЦ міркуваннях про так звану «духовну безпеку» російської держави. «Є поняття, які пов’язані з самою здатністю та можливістю держави існувати. Отже, навколо цих ідей, цих понять обов’язково має бути суспільний консенсус. Якщо ж хтось випадає з цього консенсусу, то існує таке визначення: зрадник Батьківщини, з усіма відповідними юридичними наслідками», – заявив патріарх.
За часів Сталіна духовенство мусило хором вихваляти «отця народів». Але уявити собі патріарха Сергія (Страгородського) чи Алексія Першого (Сіманського), який вимагає посадити когось, неможливо. Пімена (Ізвекова), патріарха РПЦ останніх 25 радянських років, — тим більш.
Пригадую, як один відомий російський журналіст і релігієзнавець сказав мені невдовзі після інтронізації патріарха Кирила у 2009 році: «Це перший радянський патріарх. І це матиме наслідки. Які – побачимо». І справді, всі патріархи Російської Православної Церкви, фактично знищеної Сталіним та відновленої НКВС у 1943 році, народилися до революції (Сергій – у 1867 році, Алексій Перший – у 1877-му, Пімен – у 1910-му). Патріарх Алексій ІІ (1929 року народження) – у незалежній Естонії. Усі вони, хай і по-різному, виховувалися на традиціях дорадянської церкви, яка в Російській імперії навіть не мала офіційної назви. Найповнішою та найурочистішою була «Православна Кафолічна Греко-Російська Церква».
ІІ. Можна подумати, що інтерв’ю беруть у прокурора.
Патріарх Кирило народився у 1946 році в Ленінграді. Глава РПЦ любить нагадувати у публічних виступах, що його батько і дід, які також були священниками, відбули терміни у ГУЛАГу. В інтерв’ю очільнику ТАРС він навіть не згадав, що сиділи вони за тією самою 58-ю статтею, де був пункт про «зрадників батьківщини» — для яких тепер, на думку патріарха, настав час «юридичних наслідків». Парадоксально, але саме за сина та онука політв’язнів церква, як інститут, перетворилася не просто на служницю Кремля, а на активного учасника державної пропаганди, промоутера культу війни та ненависті до інакомислення.
Добре пам’ятаю, як на початку 1990-х років під час підготовки нового кодексу представники російської влади з гордістю казали: «Тепер в УК не буде політичних статей типу 58-ї!» Адже «зрада батьківщині» – суто ідеологічна конструкція, спрямована проти дисидентів. Термін «державна зрада» існує в більшості країн світу і означає передусім шпигунство. Але патріарх вимагає «юридичних наслідків» саме для «зрадників батьківщини» – ніби на дворі досі 1951-й або хоча б 1974-й. Якби не дивитися на екран, а лише слухати, можна було б подумати, що інтерв’ю бере директор ФСБ чи генеральний прокурор.
ІІІ. Путін-проповідник
Промова Володимира Путіна на Різдво, виголошена в певному, не зовсім уточненому, «храмі св. Георгія Побідоносця в Підмосков’ї», була не менш цікавою. Майже написав «проповідь», бо священника поруч не було видно, а сам Путін, хоч і стояв не на амвоні, але спиною до іконостасу й обличчям до пастви — переважно людей у формі. У низці християнських конфесій миряни можуть виголошувати проповіді з благословення духовенства, якщо вони для цього достатньо підготовлені й добре розуміють Святе Письмо. Те, що говорилося в «секретному» храмі, звучало, м’яко кажучи, неканонічна.
«Ми дуже часто називаємо Господа Спасителем, тому що Він якось прийшов на землю, аби спасти всіх людей. Ось і… воїни Росії, завжди ніби за дорученням Господа, виконуєте цю саму місію – захисту Вітчизни, порятунку Батьківщини та її людей», – сказав диктатор. Христос, який поєднує функції співробітника МНС та адміністратора, що роздає певні «доручення», — це образ абсолютно нехристиянський, підігнаний під потреби «поточного політичного моменту». Воїн у християнстві може брати участь у справедливій, оборонній війні, але від нього вимагається розуміння того, що, знищуючи агресорів, він, хоч і вимушено, але все ж скоює гріх. Він проливає кров тих, за кого Христос також приніс свою жертву на хресті, оскільки він помер за все людство.
Як дотепно зауважив на своїй сторінці у Facebook публіцист Михайло Красулін, патріарх і президент нібито помінялися місцями. І справді, Путін тепер вважає за можливе виголошувати на камери проповіді, а патріарх – вимагати судових процесів і вироків для інакодумців. Такої «симфонії» церкви та держави не наснилося ані Сталіну, ані вже тим більш пізньорадянському начальству. Офіційне православ’я в Росії перетворюється (якщо вже не перетворилося) на мілітаризоване язичництво з іконами.
Костянтин Еггерт, журналіст
Переклад українською мовою – «Київське Православ’я»
Джерело: DW