Пам’ять 14 / 27 квітня

Віленська Одигітрія – ікона Божої Матері – (святкується 14 квітня, 15 лютого – перенесення у Вільно в 1495 році), чудотворна; названа за місцезнаходженням у місті Вільно. За переказами, це одна з найдавніших ікон, написаних за життя Божої Матері євангелістом Лукою і перенесених до Константинополя з Палестини (звідси найменування Віленської ікони «Єрусалимська» або «Царегородська»).

Віленська ікона ще в ХІІІ –ст. була подарована одним з Візантійських імператорів Галицьким князям, титулованим королям Червоної Руси-України. Потім, невідомими шляхами, вона в другій полове ХV ст. опиняється в Москві.

Поява Віленської ікони у Вільно пов’язують з прибуттям туди 15 лютого 1495 московської князівни Олени Іоанівни, яка, вступаючи в шлюб з Великим князем литовським Олександром, привезла з собою з Москви ікону Боже Матері – благословення її батьків, великого князя московського Івана III Васильовича і Софії Палеолог. У Вільно Віленська ікона спочатку перебувала в княжому замку, в каплиці великої княгині.

Після смерті великої княгині (24 січня 1513), згідно з заповітом, ікона була поміщена над її гробницею в Віленським православним кафедральним Успенським (Пречистенським) соборі – резиденції митрополита Київського і Литовського, одному з найдавніших православних храмів Вільно, побудованому Великим литовським князем Ольгердом (освячений в 1385). Також існує думка, що Віленська ікона була передана раніше у Пречистенський собор самої Оленою Іоанівною.

У період Лівонської війни при веденні переговорів в 1569 р. Московська делегація намагалася домовитися про умови повернення Віленської ікони, натомість пропонувалося відпустити з полону 50 представників знатних литвинських родів, однак ця пропозиція православною шляхтою ВКЛ була відкинута.

Після проголошення в 1596 році Брестської церковної унії більшість православних храмів у Вільні були відібрані  уніатами. У 1608 році уніаті захопили й Пречистенський собор. Намагаючись зберегти у себе стародавню ікону Божої Матері, православні в 1608 році, тимчасово перенесли її разом з іншими церковними коштовностями і реліквіями з Пречистенського собору до церкви святителя Миколая, що була побудована в 1514 році князем Костянтином Острозьким на честь перемоги під Оршею. Але в 1609 році уніати захопили і Миколаївську церкву, а Віленська ікона була повернута на місце свого первісного перебування – в Пречистенський собор. У 1610 році собор горів, але в 1612 році був відновлений, а митрополича кафедра в 1613 році була переміщена з нього у Свято – Троїцьку церкву віленського в ім’я Святої Трійці чоловічого монастиря, що був захоплений уніатами ще в 1609 році.

Про знаходженні Віленської ікони в Троїцькій церкві в XVII столітті свідчить заповіт 1652 Олександра Дубовича, архімандрита Троїцького монастиря, згідно з яким у монастир робився внесок у 100 золотих щорічного доходу для здійснення  в Троїцькій церкві перед Віленської іконою щосуботи акафісту Божої Матері.

Під час білорусько-російської війни (1654-1667) царем Олексієм Михайловичем була зроблена спроба повернення Віленської ікони з Вільно до Москви: Російські війська зайняли Вільно в 1655 році, а в 1657 і 1658 роках князь Михайло Шаховськи, призначений Олексієм Михайловичем віленським воєводою , проводив за дорученням царя розшуки Віленської ікони, але ікона була добре схована і він опинилися безуспішними. Як показало слідство, проведене російською адміністрацією Вільні в 1658 році, ікона була вивезена віленським міщанином Юрієм Селедчіком з Вільно по річці Вілії на човні в Крулявец (Кенігсберг) і захована там уніатськими ченцями. Після 1661 вона була повернута у Вільно. Віленська ікона тимчасово покидала Вільню і в роки Північної війни (1700 – 1721) – разом зі своїми дорогоцінним окладом вона в грудні 1701 р. була вивезена ченцями василіанського Троїцького монастиря в Жировицький Успенський монастир.

У Троїцькій церкві Віленська ікона була поміщена в кіот, зроблений у середині XVII століття на кошти віленського бургомістра Юрія Павловича. Ікона в ньому закривалася засувною завісою із зображенням Благовіщеня (за іншими джерелами – покрову Пресвятої Богородиці). Після пожежі у Вільно в 1706 році, що знищив все оздоблення Троїцької церкви, але не пошкодив Віленської ікони, у 1707 році був зроблений новий різьблений дерев’яний кіот, а в 1713 році він був покритий золотом. У Троїцькому монастирі Віленська ікона знаходилася і після окупації Вільні Російською імперією в 1795 році, а також після ліквідації унії в 1839 році.

Протягом 400-річного перебування у Вільні, Віленська ікона прикрашалася численними дорогоцінними приношеннями. У 1677 році з срібних табличок, яким були піднесені  іконі вірними, була зроблена для неї карбована риза. Одяг Богоматері і Немовляти були срібними з визолоченими квітами і орлами, фон виконаний в техніці філіграні. Золоту філігранну корону на обличчі Божої Матері підтримували два карбованих срібних позолочених ангела, на срібній позолоченій короні Немовляти було три дорогоцінних камені. Фон ікони переховували срібні таблички, на одній з яких було рельєфне зображення колінопреклоненої жінки.

З початком першої світової війни, російські урядові та церковні влади організували «евакуацію» найбільш древніх і цінних православних реліквій з прифронтової зони Литви та Білорусі в глиб Росії. У серпні 1915 року Віленська ікона разом з мощами трьох Віленських православних мучеників була вивезена в московський Донський монастир, подальша її доля невідома…

Сьогодні в Православних Віленських храмах є кілька списків Віленської Одигітрії. Найкращий з них знаходиться у Михайло-Костянтинівському храмі та інших храмах міста.

Список, який знаходиться в Віленськім Свято-Духовому монастирі теж є чудотворним. На іконі немає срібного позолоченого окладу, він, разом з перлами і каменями, передані живописом.

Підготував прот. Сергій Горбик