Яке відношення Олександрія чи Антіохія має до Товариства біблійної літератури? На перший погляд може здатися, що квазінаукові устремління, скажімо, критики джерел, стоять далі від екзегетичних звичок Дідима Сліпого та Феодора Мопсуестійського, ніж їхня коментаторська практика один від одного. Це був «докритичний» підхід до Біблії, далекий від тих наукових передумов, відповідно до яких зазвичай діє історична критика та її спадкоємці пізнього часу. У цьому й полягала «перевага» патристичної та середньовічної екзегези, як нам іноді кажуть: вони підходили до тексту зі смиренністю, а не з герменевтикою, яка стояла б над текстом і проти нього, беручи саме Слово Боже за зразок, який треба вивчати.

Або візьмемо етичну критику, якою часто займаються сучасні тлумачи Святого Письма. Звичайно, з початком нового часу для культурних критиків християнства стало звичним читати Біблію з огляду на її «моральне бачення». Але новаторська робота вчених із маргінальних соціальних верств за останні шість десятиліть або близько того призвела до того, що подібну етичну критику було перенесено і на саму галузь біблійних досліджень. Замість того, щоб приймати текст за чисту монету, ці вчені переоцінюють риторику Писання з погляду сучасних визвольних рухів. Різні течії: фемінізму, антирасизм, постколоніалізм — кожен із цих рухів за справедливість стає новою перспективою для переоцінки того, чи справді слова Писання несуть добру звістку своїм читачам і яким чином? Звичайно, ніщо не може бути більш чужим духу сучасної екзегези, ніж винесення рішення про одкровення Біблії на основі моральних норм, що суперечать її букві, чи не так?

І все ж таки звернемося до Орігена Олександрійського. Його теорія та практика біблійного тлумачення, як завжди, спростовує наші уявлення про те, що нібито «докритична» екзегеза відрізняється від її сучасних продовжувачів. Він описував моральні аспекти Писання не менш уважно, ніж сучасні вчені, хоч і розглядав ці питання у загальному контексті богословського тлумачення. Більше того, Оріген зробив радикальний крок уперед в етичній критиці, включивши до своєї концепції одкровення наше моральне неприйняття найжахливіших фрагментів біблійної розповіді. Іншими словами, Оріген включає реакцію віруючого читача на біблійний текст у своє уявлення про те, що означає для тексту бути богонатхненним: Премудрість Божа виявляється не лише змістом Писання, але й суб’єктом, відповідальним за його тлумачення, тому ми не можемо говорити про втілення Слова у Писанні у відриві від його сприйняття в Дусі та через нього.

Такий підсумок знаменитого міркування Орігена про біблійну герменевтику в четвертій та останній книзі його трактату «Про Початки». Нагадаємо, що його мета – спростувати не просто неправильне прочитання окремих місць Писання, а богословські помилкові уявлення про те, що таке Писання і як його слід читати в принципі. Серед таких, хто помиляється, він називає своїх юдейських співрозмовників, які пропустили згадки про пришестя Христа в пророках, і «єретиків», які прийняли часто образливі антропоморфні описи Бога в Законі за численні посилання на менше божество, відмінне від люблячого Отця Ісуса Христа. Але він також виділяє і «простих» у самій Церкві, які справедливо вважають, що Закон і Пророки відносяться до того ж Бога, що й Євангелія, проте приписують цьому Господу «такі речі, в які не повірив би навіть самий несправедливий і дикий із людей»[1]. Ці читачі благочестиво приймають Старий Завіт, довіряючи морально скомпрометованому Богу, Який каже, що «вогонь спалахнув у Моїм гніві» (Втор. 32:22), і карає «дітей за провину батьків» (Вих. 20:5), і «шкодує» про свої божественні призначення (1 Цар. 15:11), і навіть «творить пітьму» (Іс. 45:7) [2].

Зауважте: виправити ситуацію для цих надто довірливих читачів Писання шляхом вилучення таких уривків з канону або їхнього повного ігнорування неможливо. Це повторило б помилку єретиків. Ні, єдиною дієвою відповіддю на їхнє наївне прочитання Писання має бути герменевтика підозрілості стосовно того, як у тексті представлений Бог. Оріген, як і наші сучасні критики, не соромиться пред’являти до Бога, зображеного в Біблії, ті самі етичні вимоги, які ми висуваємо один до одного. Якщо біблійне оповідання характеризує Бога таким чином, що це суперечить тим етичним принципам, на яких, на його думку, має ґрунтуватися справедливе суспільство, то вірному читачеві не залишається нічого іншого, як шукати таке тлумачення тексту — Оріген називає його «духовним» читанням, — яке справді свідчило б про Бога, який є, на його думку, джерелом чесноти. Єдиною альтернативою критичному тлумаченню Писання є віра в якогось бога, не гідного нашого шанування.

Якщо це твердження і ставить Орігена в один ряд з феміністськими, антирасистськими і постколоніальними критиками Біблії, то його підхід до Святого Письма відрізняється включенням цієї критики в процес богонатхненного міркування. По-перше, він відмовляється вибачатися за тексти, приписуючи їхню проблематичність культурним, етичним та/або релігійним обмеженням їхніх авторів. Для Орігена немає нічого більш чужого, ніж списати на звалище історії уривки, що викликають моральний дискомфорт, начебто такі «жахливі тексти» — не більше ніж пережитки менш освіченої доби. Навпаки, його прихильність до божественного походження Писання зобов’язує його приписувати навіть найзбентежніші місця спритності Духа. Справді, можна сказати, що Оріген вірить у непогрішність Писання, ніж найяскравіші представники такого підходу: навіть очевидні помилки у Писанні існують не просто так. І мета цих «каменів спотикання» в Писанні — skandala, як називає їх Оріген, етимологічно передбачаючи наше слово «скандальний», — у тому, щоб спровокувати богословську уяву читача: «Виключаючи і відсторонюючи нас від біблійної розповіді, сама Премудрість Божа нас на більш “вузький шлях”, на якому, “як на більшому та піднесеному шляху, відкриється неосяжна широта Божественного знання”. Там, де літера Писання відбиває всі наші спроби прочитати його як Божественне одкровення, ми маємо бачити запрошення до усвідомлення духовних глибин тексту.

Ця мудрість Орігена, мабуть, знайома. Але в його біблійній герменевтиці занадто часто не береться до уваги незамінна роль самої мудрості як «тлумачниці», яка робить текст Писання прозорим для Духа. Без її критичної уваги до логічної послідовності, моральних якостей та богословської коректності — а всі ці міркування вимагають тверезого використання практичного та чистого розуму — Слово не може виявити себе. Інакше кажучи, духовне тлумачення, за Орігеном, є істина Писання, причому у тому безумовно радикальному сенсі, що текстуально втілене Слово ще істинно — ще є самим собою, тобто не сприйнята у тому Дусі, яким було написано. Глибина волає до глибини. Така сама і таємниця впізнавання: «той, хто присвятив себе вивченню такого роду, з усією цнотливістю, тверезістю і нічними чуваннямі, можливо, зміг би за допомогою цих засобів виявити сенс Духа Божого, прихований у глибині і замаскований звичайним стилем оповідання», і навіть виявитися «причасником знання Духа та причасником Божественної ради». Бо «душа неспроможна дійти досконалості знання інакше, як натхненної істиною божественної мудрості»[3].

Але якщо все це здається надто радикальним — звичайно, Біблія залишалася б істинною і без наших невпевнених спроб її тлумачення, — заперечимо ми, — то, можливо, наше метання перлів — це лише вказівка на те, де в сучасному ландшафті біблійної інтерпретації можуть бути деякі симпатії Орігена. Адже олександрієць не був біблістом. Він знав, що істина Писання не може бути, за його висловом, «відкарбованою монетою, яку можна віддати і покласти в кишеню в готовому вигляді», а має бути результатом боротьби, подібної до боротьби Якова за благословення. Все це, звичайно, не ставить Орігена до ряду прихильників риторичного критицизму avant la lettre. Але це дозволяє припустити, що патристична екзегеза була дещо менш «докритичною», ніж ми іноді припускаємо. Від есхатології до біблійної герменевтики геній Орігена полягав у тому, що він бачив, як Слово включає навіть наш опір одкровенню.

Посилання:

[1] Origen: On First Principles, 2 volumes/ Oxford: Oxford University Press, 2017. Origen, On First Principles 4.2.1 (p. 489).

[2] Origen, On First Principles 4.2.1 (p. 487).

[3] Origen, On First Principles 4.2.7 (p. 509-510).

Тейлор Рос

Переклад українською мовою – «Київське Православ’я»