«Церковна реформа» завжди була забороненою темою у Православній Церкві; у деяких колах традиціоналістів це словосполучення використовується лише у негативному контексті. Насправді існує безліч факторів, що посилюють стагнацію та провокують антиреформаторські тенденції, такі як претензія на єдність, стабільність, ідентичність, психологічні та духовні фактори, кафолічність та універсальність, соборність, солідарність та колегіальність, однаковість, традиціоналізм та інші. Все це – серйозні перешкоди для будь-яких спроб перетворень у різних сферах церковного життя: особистого, общинного, пастирського, богословського, літургійного, організаційного. Без визнання цього факту неможлива повноцінна богословська підготовка реформ та їхнє здорове осмислення.

Динаміка змін не є чимось новим ні в тому, як Бог діє в нашому житті, ні в богослов’і та історії Церкви. Творіння, досконалість, втілення, покаяння, очищення, осяяння, обожнювання, оновлення, відновлення, перетворення, перетворення – ось кілька термінів, що позначають той чи інший тип змін. Таким чином, слово «реформа» краще використовувати як «термін у сенсі парасоль», який охоплює будь-які форми церковних перетворень, що відбувалися в Православній Церкві протягом століть, такі як адаптація, розвиток, переривання, поліпшення, інновація, метаморфоза, модифікація, а також ряд інших «ре»-термінів, таких як виправлення (rectification), реформація, реінтерпретація, оновлення (renewal), реновація, реставрація, відродження (revival).

У Православ’ї назріла гостра необхідність у реформах з метою зберегти як правильні погляди, так і правильну практику у цьому мінливому, невизначеному, складному та неоднозначному (Volatile, Uncertain, Complex, and Ambiguous – VUCA) світі в період цифрової трансформації та надзвичайно складних соціальних змін . Люди постійно стикаються із питаннями, які вони не можуть ігнорувати. Ці питання нерозривно пов’язані з труднощами, які передбачають необхідність чи бажання змін на словах і насправді, наприклад, питання модернізації, прав людини, сталого розвитку, новизни, інновацій та творчості, плюралізму та різноманітності, цифрових та технологічних змін.

Емпіричні дослідження, присвячені проектам реформ у Східному Православ’ї, нечисленні. Таким чином, при плануванні ефективних реформ у Церкві важливо не ігнорувати світські знання та досвід у галузі змін та організаційного менеджменту, управління та розвитку, а також не відмовлятися від психології та соціології, коли йдеться про керівництво Церквою у сучасному світі. Насправді, немає сенсу розглядати Церкву як організацію, яка функціонує, правильно чи неправильно, відповідно до різних стилів управління, нехтуючи богословськими визначеннями Церкви як «Тіла Христова» та «Народу Божого». Так само виглядає парадоксальним підхід, що заперечує різні проекти реформ, розроблених поза межами Православ’я.

Церковна реформа може стати реальністю за умови, що члени Церкви, лідери та паства, духовенство та миряни (а) глибоко усвідомлюють гостру необхідність змін; (б) серйозно налаштовані та залучені – ефективно та дієве – у проведення будь-яких реформ; (в) правдиві, терплячі та наполегливі; (г) здатні та вміють відстоювати свої принципи та переконання, долаючи тиск, страх, сумніви, розчарування, тривогу, невпевненість, маргіналізацію, відкидання та образи; (д) фінансово незалежні. Церковна реформа має бути інституційною і проводитися «пристойно та чинно» (1 Кор. 14:40). Добра церковна реформа не є ні руйнівною, ні хаотичною. Вона повинна ґрунтуватися на трьох основних принципах: (1) жити «плодами Духа» (Гал. 5:22-23); (2) мати в своєму розпорядженні інтелектуальні (наприклад, емоційні, соціальні, культурні, моральні) ресурси та матеріальні; (3) успішно втілювати слова у справи, попередньо надихнувшись притчею про Сіятеля. Слід зазначити, що реформаторські ініціативи часто призводять до здорових конфліктів, насамперед із церковною владою, яка важлива для поширення інформації про необхідність церковної реформи.

Митрополит Іоанн Зізіулас чітко сформулював таке: «Я з обережністю ставлюся до реформи (гр. μεταρρύθμιση), хоча в принципі за реформу багатьох речей… Ті, хто заперечує реформу, звичайно, не мають рації, бо без реформи Церква загине. Але й ті, хто хоче реформи, мають бути обережними, тому що вони можуть зробити реформу, яка нашкодить людині… Реформа – це життя Церкви… Вона має проводитись з урахуванням богословських критеріїв». Вислів Зізіуласа примітний тим, що він походить від відомого ієрарха і богослова. Його висловлювання про богословські критерії може поставити безліч найважливіших питань, відповіді на які можуть зорієнтувати Церкву, кліру та мирян, богословів та інших людей у протистоянні головним перешкодам реформи. У цьому контексті можна поставити два основні питання: По-перше, чи достатньо підкреслювати, що церковна реформа має бути вірною Біблії та Отцям Церкви? По-друге, як жива, критична, творча, динамічна, новаторська та експериментальна Традиція (з великої літери «Т»), як її класифікує митрополит Калліст Уер, може звільнити Православні Церкви від полону їхніх традицій (з маленької літери «т»)

Церковна реформа – це не просто діагностика поточної та розробка бажаної ситуації; це також (а) керівництво, управління та реалізація проектів та завдань, складних чи простих, на різних мікро-, мезо- та макрорівнях; (б) облік різних контекстів; (в) синергія різних ресурсів та можливостей; (d) підтримка конкурентних переваг; (e) формулювання виграшної стратегії разом з планом дій та SMART (Specific, Measurable, Achievable, Relevant, and Time-framed) цілями, що враховують їх відповідні та докладний SWOT-аналіз (Strengths, Weaknesses, Opportunities, and Threats); (f) формування усвідомлення невідкладності; (g) постійне інформування про концепцію реформ та план їх реалізації; (h) створення стійкої культури реформи у Церкві; (i) розширення можливостей та підтримка лідерів та прихильників реформ; (j) розвиток діалогу зі старшими членами Церкви з метою переконати їх та допомогти їм перейти від опору до підтримки реформ; (k) вирішення складних проблем, пов’язаних з реформами, таких як конфлікти та напруженість, скептицизм та страхи, утиски та цензура, невдачі; (l) досягнення короткострокових перемог; та (m) посилення імпульсу шляхом проведення нових реформ та їх пропаганди. Нарешті, життєва важливим елементом адаптації до нових обставин, ситуацій та проявів церковної культури буде вирішення питань про те, (І) як ефективно розпочати реформи, (ІІ) як мужньо зустріти опір та протидію реформам та (ІІІ) як успішно подолати перешкоди на шляху реформ.

Насамкінець слід зазначити, що реформи в Церкві неминучі. Йдеться не про те, щоб йти в ногу з часом, а про те, щоб втілювати слова у справи, підтримувати церковний ковчег і пливти на ньому серед різних хвиль та штормів життя, намагатися реформувати занепалий світ та відновити образ Божий у людстві. Як перший крок на довгому шляху реформування Східного Православ’я та його різних сторін та елементів православні віруючі, духовенство та миряни повинні створити ефект пульсації та змінити парадигму, тобто. змінити розум, серце та практику у своєму житті відповідно до віри, індивідуально та колективно, «тут і зараз».

Берге Трабулсі – доцент кафедри історії, релігії та міжкультурних досліджень Університету Айгазяна у Бейруті (Ліван)

Переклад українською мовою – «Київське Православ’я»