І. Вступ

Вже минуло перше десятиліття нового, XXI, століття, яке називають віком глобалізації та плюралістичного суспільства.

В останні десятиліття на нашій планеті ми бачимо стрімку зміну – перетворення всесвіту на суміжність та сусідство. Це не що інше, як плюралізм. Під терміном «плюралізм» ми розуміємо змішання людей, націй та рас, а також різних релігійних конфесій та релігій. Це змішання та взаємоспілкування між людьми вимагає від нас осмислення не лише з соціологічної, економічної та політичної точок зору, а й з богословської точки зору.

У цій доповіді йтиметься про специфічний аспект плюралізму і, особливо, про ту роль, яку має відігравати Православна Церква в умовах цього сучасного виклику. У плюралістичному суспільстві мають місце взаємини православних християн з інославними християнами, але також і з прихильниками інших релігій.

Яким має бути ставлення Православної Церкви та взагалі православних християн до віруючих інших конфесій та релігій, якщо мати на увазі мир у всьому світі? Нижче ми докладно розглянемо це питання, яке є свого роду викликом.

Сьогодні мир у суспільствах та націях можна описати як стан, протилежний війнам та ненависті. Це насамперед внутрішній стан, а також результат граничної свободи людей і держави, коли вони здійснюють свої особисті та соціополітичні права.

Багата можна чути, що відтепер війни починаються в ім’я цивілізації та релігії. Безжальна терористична атака на вежі-близнюки в Нью-Йорку 11 вересня 2001 року, ісламський фанатизм, а також конфронтація протестантів та католиків в Ірландії – це лише деякі типові приклади, що показують, що для багатьох людей та народів релігія є основою конфронтації.

ІІ. Розуміння миру (peace) у Церкві

Звернемося, дуже коротко, до деяких біблійних пасажів, присвячених миру, щоб краще зрозуміти внесок Церкви в осмислення цієї тонкої та надзвичайно важливої теми. Православним віруючим дуже важливо знати ці місця у щоденному русі шляхом уподібнення Богу.

У Старому Завіті Бог залучений до нескінченних сутичок і конфліктів між народами. Є фактом, що Старий Заповіт удосталь містить вказівки на наслідки гріхопадіння і прояви ворожості народів один до одного. Однак пророцтва з надією та оптимізмом говорять про той світ, який настане із настанням Месії. Характерним чином пророк Ісая пророкував про «Князь світу» (lord of peace), який принесе примирення (Іс 9:7). Потім він каже, що цього світу не буде межі (Іс 9:7). Тому він молить Бога принести мир (Іс 26:12). У Псалмах пророцтва знову зосереджуються на Месії. Так, у Псалмі 71-му пророк Давид говорить, що в дні Месії настане праведність і буде великий мир (Пс 71:7).

Повні надії старозавітні пророцтва про мир, що прийде з Месією, здійснилися вже в ніч Різдва, і з тих пір ми чуємо радісні слова: «Слава у вищих Богові, і на землі мир, у людях благовоління». Коли милостивий Бог вирішив, що настав кінець часів, Він став діяти відповідно до цього, щоб врятувати людей від гріхів, страждань та негараздів. Це сталося завдяки Христу – другій особі Святої Трійці, яка принесла на землю справжній, дійсний світ. Нескінченні старозавітні протиріччя зустрілися з волею Бога. Христос – насамперед миротворець. «Бог не є Бог безладу, а миру» (1 Кор. 14:33).

Почуємо, що говорить Сам Бог, перед принесенням Себе на жертву, коли йдеться про спасіння людини: «Світ залишаю вам, мир Мій даю вам; не так, як світ дає, Я даю вам. Нехай не бентежиться ваше серце, і не лякається» (Ін 14:27). Тут я пошлюся на коментар пріснопам’ятного грецького професора богослов’я Панайотіса Трембеласа: мир, про який тут говориться, це мир з Богом і світ один з одним; це світ, який можна знайти у глибині наших душ, коли ми дізналися, що примирені з Богом; це приносить мир нашій совісті. Саме цей мир Бог називає своїм [1]. Це проголошення миру, що йде від самого Бога, дуже важливе для нас – людей сучасної епохи, що живуть у сучасних суспільствах. Більш того, євангельська звістка є для християнського життя позачасовою. Це особливе провіщення є нічим іншим, як внутрішній мир, мир нашого серця. Я впевнений, що якщо кожен намагатиметься здобути мир у своєму серці, відповідно до християнського вчення, справи підуть краще.

Тут слід звернути увагу на місце в Новому Завіті, що викликає суперечки та про яке представники інших релігій, при дослівному перекладі Слова Божого, кажуть, що там Христос веде мову про «меч», а значить – про війну. У Євангелії від Луки Христос говорить учням, щоб вони купили мечі (Лк 22:36). При буквальному розумінні сенс цього місця є абсолютно антихристиянський, що суперечить встановленню світу. Але тут йдеться про вказівку учням бути готовими до конфронтації з людьми, з гріхом та злом. Згідно з Отцями Церкви, «мечі» – це два Завіти [2]. Згідно з апостолом Павлом, це мечі Святого Духа. «Наша боротьба не проти крови i плотi, а проти начальства, проти влади, проти свiтоправителiв темряви вiку цього, проти духiв злоби пiднебесних» (Еф 6:12).

ІІІ. Миротворча роль Церкви сьогодні

3.1. Діалог як комунікаційний міст на шляху до миру

Я почну цей розділ із Комюніке першої Передсоборної загальноправославної наради (Шамбезі, 1976). На цій Нараді Православна Церква, визнаючи значну роль, яку відіграють релігії у утвердженні миру, і «висловлюючи бажання Православної Церкви зробити свій внесок у міжрелігійне розуміння та співробітництво і через це – усунення фанатизму у всіх його аспектах, а також у примирення народів та в переважання ідеалом свободи та миру у світі заради служіння сучасним людям, незалежно від раси чи релігії, вирішила, що Православна Церква має співпрацювати з іншими релігіями, окрім християнства, маючи на увазі зазначену мету» [3].

Потім Православна Церква, усвідомлюючи свою соціальну відповідальність і обов’язок сприяти утвердженню миру в усьому світі, на третій Передсоборні Всеправославний нараді (Шамбезі, 1986), серед іншого, проголосила наступне: «Бажаючи нової землі та нового неба, де правда живе, тут і зараз ми боремося за відродження та оновлення людей та суспільства. Це наше свідчення і зрошення сухої землі нашої ери, яка потребує Бога більше, ніж будь-яка інша ера, стане найкращим внеском наших Церков у справу миру та в ідеали, які його супроводжують та стверджують. Православна Церква з любов’ю звертається до всіх, щоб усі ми сприяли перемозі любові та миру між людьми та народами» [4].

З цих двох документів Всеправославних нарад можна дійти невтішного висновку необхідність співбесід представників Православної Церкви з інославними християнами, і навіть із представниками інших релігій. Зрозуміло, такі співбесіди мають проводитися у мирній атмосфері та у дусі співробітництва. Але цього не достатньо. Результати таких зборів потрібно доносити до віруючих різних релігій.

Щоб прояснити цю думку, слід звернутися до деталей. Наприклад, після зустрічі православних із мусульманами приймається спільне комюніке. Але недостатньо помістити це комюніке на офіційному веб-сайті чи науковому журналі. Релігійні лідери та представники повинні поширювати його зміст у своїх проповідях та виступах. Тільки в такому разі прозвучить послання про те, що одні релігійні лідери мирно взаємодіють з іншими релігійними лідерами, маючи на увазі спільну мету – досягнення миру у світі. Це має стати прикладом, який слідуватимуть інші. Крім того, християнське життя, згідно з заповіддю «любити одне одного», не може бути обмежене лише членами нашої Церкви.

Я піддався б самообману, якби сказав, що таким чином ми зможемо знищити релігійний фанатизм, бо щодня по телебаченню ми бачимо сотні жертв такого фанатизму. Безперечно, це має стати головною темою двосторонніх та багатосторонніх співбесід заради обговорення можливих заходів протидії. Як християни та учасники суспільства любові у Триєдиному Богу ми повинні уникати будь-якої нетерпимості та релігійного фанатизму. У зв’язку з цим хотів би нагадати слова Косми Етолійського, якого перший Алі Паша визнав святим: «Ті, хто припустився несправедливості стосовно християн, чи євреїв, чи турків, мають виправити її».

3.2. Літургія після літургії

Крім мирних співбесід, Церква може йти й іншими шляхами задля досягнення миру. Один із таких шляхів – здійснення та розвиток літургії після літургії. Щоб краще зрозуміти, що таке Літургія після літургії, ми повинні усвідомити, що в церковній службі є два виміри. З одного боку, збори учнів, які спогадують про смерть і воскресіння Христа через обряди, до Страшного суду. Це вчинення спогаду про смерть і воскресіння Христа потребує духовної підготовки, але не тільки особистої, а й такої, яка проявляється у всіх діях християнина і стосується його відносин до сім’ї, до інших людей, до суспільства та ін. З іншого боку, християни оновлюються у Святому Причасті, оновлюються Святим Духом і мають місію свідчення про Ісуса Христа світу [5].

Як все це може сприяти утвердженню миру у світі? Саме тут Церква має вчити і виявляти справою ту духовну підготовку, про яку йшлося вище. Церковна служба здійснюється не тільки в храмі, де звершуються Таїнства, але християни повинні постійно перебувати в духовному діянні. Підготовка до таємниці таємниць, Святої Євхаристії, тобто підготовка віруючих до прийняття Тіла і Крові Христових, повинна включати всі аспекти життя. Ми не можемо займати половинчасту позицію щодо наших ближніх. Щодня ми повинні духовно пильнувати і добровільно здійснювати будь-яке, можливе для нас, соціальне служіння, тому що всі люди створені на образ Божий, незалежно від релігії, кольору шкіри, національності та соціальної приналежності. Ми стверджуємо, що перед Богом усі віруючі рівні і будуть засуджені у своїх справах.

3.3. Любов та прощення

Духовне бдіння і підготовка до християнського життя потребує двох головних речей, яким навчає нас Бог і які є наріжним камінням у справі утвердження миру.

Перше – це любов і особливо, коли йдеться про утвердження миру у всьому світі, любов до ворогів. Миротворець Ісус закликає нас: «Благословляйте тих, хто вас проклинає, і моліться за тих, що вас кривдять» (Лк 6:28). Також і Апостол мов каже: «Отже, якщо ворог твій голодний, нагодуй його; якщо прагне, напої його: бо, роблячи це, ти збереш йому на голову вугілля, що горить. Не будь переможений злом, але перемагай зло добром» (Рим 12:20-21). Ці елементи нашого християнського вчення є надзвичайно важливими сьогодні, якщо ми, християни, прагнемо бути хорошим прикладом у суспільстві та у світі, а також зберігати світ. Наше християнське вчення має стати способом життя. Якщо ми будемо допомагати іншому, який перебуває у скрутному становищі, і дарувати йому нашу любов, тоді, в той же момент, виникатиме безліч каналів співробітництва та гармонійного співіснування.

Друге і не менш важливе прощення. Зразком тут є слова в молитві Господній: «Прости нам провини наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим» (Мт. 6:12). Ці слова має стати дороговказом у житті кожного християнина. Нерідко, коли рани болять, пробачити ближньому дуже важко. Проте ми стверджуємо, що, хоч би як це було важко, прощення – це наш обов’язок. Сам Христос навчав про чесноту прощення у всі дні Свого Втілення. Нам буде легше виконати свій обов’язок прощення ближніх, якщо ми завжди утримуватимемо в пам’яті життя і діяння Христа, який упокорився і пролив Свою кров заради прощення наших гріхів і заради нашого спасіння. Якщо ми, християни, зможемо прощати і жити в любові, впевнений, що багато конфліктів припиняться.

IV. Висновок

Безперечно, проголошення євангельського вчення нашою Церквою під час мирного діалогу сприятиме миру в усьому світі. Але для нас, православних, дуже важливо, з одного боку, осягати Православ’я (ортодоксію) через участь у богослужінні нашої Церкви, а з іншого боку, перетворювати це знання на правильні дії (ортопраксію). Це не тільки сприятиме утвердженню миру в усьому світі – це необхідно для нашого спасіння. Недостатньо віри та знання – потрібні ще й справи. Це підкреслюється в Біблії: «Твоя віра спасла тебе» (Мт 9:22); «вiра — коли не має дiл, сама по собi мертва» (Як 2:17). Нарешті, як учить нас св. Ігнатій, недостатньо називатись християнами, треба жити по-християнськи.

V. Посилання

[1] Παναγιώτη Τρεμπέλα, Υπομνήματα εις το Κατά Ιωάννην Ευαγγέλιον, σελ 530

[2] ΝΙΚΟΛΑΊΔΗ ΑΠΟΣΤΟΛΟΥ, ΠΡΟΒΛΙΜΑΤΙΣΜΟΙ ΧΡΙΣΤΙΑΝΙΚΟΥ ΗΘΟΥΣ, Εκδόσεις ΓΡΗΓΟΡΗ, Αθήνα 2002, σελ 64-65

[3] «Ανακοινωθέν της Α΄ Προσυνοδικής Πανορθοδόξου Διασκέψεως», στο Επίσκεψις 158 (1-12-1976), σ. 4

[4] «Η συμβολή της Ορθοδόξου Εκκλησίας εις επικράτησιν της ειρήνης, της δικαιοσύνης, της ελευθερίας, της αδελφοσύνης και της αγάπης μεταξύ των λαών, και άρσιν των φυλετικών και λοιπών διακρίσεων», στο Επίσκεψις 369 (15-12-1986), σ. 25.

[5] Orthodox Vision of Ecumenism, compiled by Gennadios Limouris, WCC Publication, Geneva 1994, p. 217

Спіру Михайло (Кіпрська Православна Церква)

Переклад українською мовою – «Київське Православ’я»