А хто питиме воду, що Я йому дам, прагнути не буде повік, бо вода, що Я йому дам, стане в нім джерелом тієї води, що тече в життя вічне
Ін. 4:14
Нинішня неділя має устійнену назву – самарянки, але тема неділі, розпочата із середи – свята переполовення П’ятидесятниці – і провідною темою є вода – жива вода, вода безсмертя, вода премудрости.
Саме Христос – «Джерело життя нашого» – співаємо ми у тропарі Переполовення, котрий приписано і в неділю про самарянку. Таким чином головна тема, яка і відображається у тропарях Богослужіння, присвячена означенню води, що походить від справжнього Джерела, а не обставинам, через які Христос відкриває нам це значення.
Тому, очевидно, і нинішнє Свято Матері стає суголосним темі води живої. Ми, як люди, хімічно складаємось переважно з води, а фізично з’являємось у цьому світі завдяки Матері. І віра в людині закладається зазвичай із довіри, що розбудовується матір’ю. Тому Матір сповняє це найвище покликання – священство серця.
З нинішньої оповіді ми бачимо, що жодні природні гріхи не можуть стати перешкодою до нашого свідчення Христа, не повинні стати перешкодою ставати нам джерелом води віри у Всемогутнього Бога, правдивої віри, що призводить до вічного щастя із Господом.
«Ой маю я три матері» – говорить поет, згадуючи Матір Божу, рідну матір та матір-Україну. Можна сказати, що цей перелік, який ґрунтується на виконанні заповіді шанування батька і матері, можна продовжувати необхідністю любові Матері-Церкви, шанування альма-матері – навчального закладу, завдяки якому ми відбулися, як фахівці; любові хрещеної матері…
Цьогорічний День Матері співпадає із днем шанування священномученика Макарія – Митрополита Київського і всієї Руси. Симптоматичним є те, що московські церковники не бажають його літургійно вшановувати, тому не виділяють окремого літургійного читання, хоча істерійно тричі на рік відзначають казанську ікону.
Передумовою здобуття цієї благодаті води живої є визнання своїх недоречностей, помилок, як свідчить нинішнє Євангеліє. Однак невідомо скільки ще потрібно пролитися невинній крові наших відважних Героїв, як і часто невинній крові мирних співгромадян, щоби пізнати заблуканим послідовникам єресі русміра правду про свою прадідівську віру православну, що розвивається по автокефальних Церквах; правду про справжню Матір – Церкву Константинопольську, що з любов’ю дарує Томос стражденній Доньці – нашій Матері – Церкві українській? Що потрібно, щоби зрозуміти, що без любові до Батьківщини, до материнської мови, до свого народу та рідної Церкви неможливо здобути святості, навіть окуповуючи історичні Лаври, заробляючи на храмових спорудах – пам’ятках архітектури і лукаво виголошуючи чужинським язиком «о странє нашей»? Чи не тому в Почаївській Лаврі прославилися преподобні Іов та, практично наш сучасник, Амфілохій, що вони любили не тільки те місце, де звершували подвиг, але і той народ, серед якого служили і вели до спасіння.
Отож, спішімо до Джерела Життя вічного, творячи діла любові до всього рідного, шануючи та звеличуючи Матір Небесну Богородицю, дбаймо про матір земну, обороняймо матір – Батьківщину земну, щоб здобути Батьківщину Небесну – обороняймо у всіх кордонах – територіальних, культурних, мовних, церковних, щоби справді поклонятися Богові в Дусі та Істині! Амінь.
+ Борис (Харко), єпископ Херсонський і Каховський, керуючий Таврійською єпархією (ПЦУ)