Жіноцтво — це більша частина суспільства. Про жінок написано багато. Жінка надихала художників, поетів, прозаїків, істориків, які створювали безцінні художні полотна, витвори літературного мистецтва та історичні праці. І як би «сильніша стать» не старалась підкорити, а часом навіть поневолити жінку, перетворюючи її на рабиню, вона, як той міфічний Фенікс, знову і знову встає із «попелу» недолугих людських традицій, усім своїм єством заявляючи, що вона, як і Адам, — вінець Божого творіння, рівна чоловікові і за передвічним промислом має виконувати унікальну роль, на яку нездатний чоловік, як би він цього не хотів. Створюючи Єву не із землі, а з ребра вже існуючого Адама, Творець «вмонтував» у її єство щось таємниче, що не піддається жодному дослідженню. Навіть проживши з дружиною півстоліття і більше, чоловік змушений визнати, що жінка так і залишається незбагненною для нього. Можливо, саме ця незбагненність є силою жінки, яка ховається за уявною слабкістю, що так приваблює чоловіка, робить його героєм або рабом, вельможею або невдахою. На жаль, не всі чоловіки здатні визнати, що своїми успіхами, кар’єрою і популярністю вони мали б завдячувати непомітному впливу особи, якій вони віддали своє серце, а іноді і розум. Біблія та історія відкривають, що від доброго чи поганого впливу жінки не раз залежали долі не лише окремих держав, а й великих світових імперій.

Найперша згадка про жінку в Біблії має такий зміст: «І Бог на Свій образ людину створив, на образ Божий її Він створив, як чоловіка та жінку створив їх» (Бут.1:27). З тексту видно, що образ Бога відтворений рівною мірою як у чоловікові, так і в жінці. Далі, в детальнішому описі створення людини написано: «І сказав Господь Бог: Не добре, щоб бути чоловіку самотнім. Створю йому поміч, подібну до нього» (Бут.2:18). Отже, фактично стверджується, що чоловік сам по собі недостатній для виконання Божого задуму відносно людини, і далі: «… і стануть вони одним тілом» (Бут.2:24). Більше того, Бог створив їх взаємозалежними та взаємодоповнюючими: «… в Господі ані чоловік без жінки, ані жінка без чоловіка. Бо як жінка від чоловіка, так і чоловік через жінку; а все від Бога» (Кор.11:11,12).

Описати жінок Біблії у короткій статті нереально, тому що Біблія надає велику кількість жінок, які відіграли ту чи іншу роль у період їхнього життя, тому надалі спробуємо хоча б частково висвітлити найбільш значущі імена.

Єва

Саме ім’я нашої праматері Єви (тобто життя, жива) говорить про те, що вона принесла життя усім поколінням людей, хоч саме через неї у світ увійшли гріх, смерть і страждання. Ім’я Єва на давньоєврейській мові означає не просто «та, що дає життя тілу», але й «та, що дає життя розуму». В це ім’я закладений глибокий зміст, бо вона, як родоначальниця, як мати, передає своїм дітям духовне життя. Єва стала матір’ю всіх «живущих» — і грішників, і праведників. І саме Єві Бог дав обітницю, що її «насіння» зітре «голову» змієві (Бут.3:15).

Єва не послухалася ясного наказу Бога. Як і її чоловік Адам, Єва була створена досконалою людиною зі свободою волі та зі здатністю розвивати богоугодні якості, такі як любов і мудрість (Бут.1:27). Єва знала, що Бог сказав Адаму: якщо вони з’їдять із певного дерева, то помруть. Проте, піддавшись обману, вона повірила, що вони не помруть. Більше того, її переконали в тому, що непослух Богові послужить їй лише на користь. Тому вона з’їла плід, а пізніше схилила до цього чоловіка (Бут.3:1-6; 1Тим.2:14).

Приклад Єви показує, як небезпечно виношувати неправильні бажання. Всупереч однозначному наказу Бога, вона розвинула в собі непереборний потяг до того, що їй не належало (Бут.3:6; 1Ін. 2:16).

Маріам

Була сестрою Мойсея та Арона. Це перша жінка, яку в Біблії названо пророчицею. Як пророчиця, вона грала певну роль у передачі звісток від Бога. В Ізраїлі вона займала чільне становище. Разом із чоловіками вона співала переможну пісню після того, як Бог потопив єгипетське військо у Червоному морі (Вихід 15:1, 20, 21).

Через деякий час Маріам і Арон стали висловлювати невдоволення Мойсеєм. Очевидно, ними рухала гордість і ревнощі. Бог “все це слухав” і зробив суворе зауваження як Маріам, так і Аарону (Чис.12:1-9). Після цього Бог вразив Маріам проказою, очевидно тому, що невдоволення виходило насамперед від неї. Коли Мойсей почав благати Бога пожаліти Маріам, Бог її зцілив. Вона провела поза табором Ізраїля сім днів, після чого їй було дозволено повернутися (Чис.12:10-15). Біблія вказує, що Маріам виправила своє мислення. Через століття Бог відзначив її особливу роль, нагадавши народу Ізраїль: «Я послав перед тобою Мойсея, Аарона та Маріам» (Мих.6:4).

Історія Маріам є свідченням того, що Богу не байдуже, що його служителі говорять один одному або один про одного. Крім того, щоб догодити Богу, треба уникати неналежної гордості та ревнощів, через які ми могли б заплямувати чиєсь добре ім’я.

Сара

Сара була дружиною Авраама і матір’ю Ісаака. Сара залишила комфортне життя в процвітаючому місті Урі, виявивши віру в обіцянки, які Бог дав її чоловікові Аврааму. Бог наказав Аврааму покинути Ур і вирушити в землю Ханаан. Бог обіцяв, що благословить його і що від нього буде великий народ (Бут.12:1-5). Тоді Сарі, мабуть, було за 60. З того часу вона з чоловіком вела кочовий спосіб життя, живучи в наметах. Хоча кочове життя наражало Сару на небезпеку, вона підтримувала Авраама, який наслідував Боже керівництво (Бут.12:10,15). Довгі роки Сара залишалася бездітною, що її дуже засмучувало. Однак Бог обіцяв благословити потомство Авраама (Бут.12:7; 13:15; 15:18; 16:1,2,15). Згодом Бог підтвердив, що у Сари від Авраама народиться син. Вона справді народила, хоч давно вийшла з дітородного віку. Їй було 90 років, а її чоловікові 100 (Бут.17:17; 21:2-5). Дитину назвали Ісааком.

Приклад Сари вчить, що ми можемо не сумніватися, що Бог виконає всі свої обіцянки, навіть якщо це здається неймовірним! (Євр.11:11). А те, якою вона була дружиною, показує, наскільки важлива у шлюбі повага (1Петр.3:5,6).

Ревека

Була дружиною Ісака та матір’ю близнюків Якова та Ісава. Вона виконувала волю Бога, навіть коли це було нелегко. Коли вона черпала воду з криниці, до неї підійшов чоловік і попросив попити. Ревека відразу ж дала йому води і ще запропонувала напоїти його верблюдів (Бут.24:15-20). Цей чоловік був слугою Авраама, який прийшов здалеку, щоб знайти дружину для Ісака, сина Авраама (Бут.24:2-4). Він молився про Боже благословення та допомогу. Побачивши, наскільки Ревека працьовита і гостинна, він зрозумів, що його молитва почута: Бог показав, на кого впав Його вибір (Бут.24:10-14, 21, 27). Дізнавшись, навіщо прийшов слуга Авраама, Ревека погодилася повернутися з ним і стати дружиною Ісаака (Бут.24:57-59). У них народилися близнюки. До цього Бог відкрив, що старший, Ісав, служитиме молодшому Якову (Бут.25:23). Коли Ісаак приготувався благословити Ісава як свого первістка, Ревека зробила все необхідне для того, щоб благословення дісталося Якову, в чому, як вона знала, була Божа воля (Бут.27:1-17).

Ревека була скромною, працьовитою та гостинною. Завдяки цим якостям вона була прекрасною дружиною, матір’ю та служницею істинного Бога.

Рахиль

Була дочкою Лавана та коханою дружиною патріарха Якова і народила йому двох синів, які стали одними з прабатьків 12 племен стародавнього Ізраїля. Рахіль познайомилася з майбутнім чоловіком, коли пасла овець свого батька (Бут.29:9, 10). У неї «була гарна постать і гарне обличчя», чого не можна було сказати про її старшу сестру Лію (Бут.29:17). Яків полюбив Рахіль і погодився працювати сім років за право на ній одружитися (Бут.29:18). Однак Лаван обманув Якова, влаштувавши так, щоб він спочатку одружився з Лією, після чого Лаван дозволив йому взяти за дружину Рахіль (Бут.29:25-27). Яків любив Рахіль та її двох синів більше, ніж Лію та дітей, що народилися від неї (Бут.37:3; 44:20, 27-29). Через це Рахіль і Лія змагалися одна з одною (Бут.29:30; 30:1, 15).

Як бачимо Рахіль терпіла дуже непросту сімейну ситуацію, не втрачаючи надії на те, що одного дня Бог почує її молитви (Бут.30:22-24). З розповіді про неї видно, скільки труднощів приносить сім’ям багатоженство. Те, що довелося пережити Рахілі, показує, наскільки розумною є початкова норма Бога для шлюбу: у чоловіка має бути тільки одна дружина (Мф19:4-6).

Лія

Була старшою дочкою Лавана першою дружиною патріарха Якова. Її молодша сестра Рахіль була ще однією його дружиною (Бут.29:20-29). Лія стала матір’ю шістьох синів Якова (Рут.4:11). Яків збирався одружитися з Рахілю, а не з нею. Проте батько цих дівчат Лаван влаштував так, що Лія зайняла місце Рахілі. Після весілля, виявивши обман, Яків пішов з’ясовувати стосунки з Лаваном. Лаван же заявив, що у них не прийнято видавати заміж молодшу дочку раніше за старшу. Через тиждень Яків одружився і з Рахілі (Бут.29:26-28). Яків любив Рахіль більше, ніж Лію (Бут.29:30). Через це Лія ревниво змагалася із сестрою, добиваючись любові чоловіка. Бог врахував почуття Лії і благословив її сімома дітьми – шістьма синами та дочкою (Бут.29:31).

Приклад Лії вчить молитися і покладалася на Бога. Дуже складна сімейна ситуація не заважала їй бачити Божу підтримку (Бут.29:32-35; 30:20). Розповідь про її життя наочно показує недоліки багатоженства, яке Бог якийсь час припускав. Спочатку для шлюбу він встановив таку норму: у чоловіка має бути лише одна дружина, а у дружини – лише один чоловік (Мф.19:4-6).

Даліла

Розповідь про Далілу міститься у старозавітній Книзі Суддів, де вона описується як кохана Самсона: «полюбив він одну жінку, яка жила в долині річки Сорек; ім’я їй Даліла» (Суд.16:4). Біблія розповідає, що филистимляни за допомогою Даліли змогли полонити Самсона. Для цього вона за їхнім дорученням хитрістю і ласкою дізналася у Самсона секрет його сили: «До неї прийшли володарі филистимські і кажуть їй: вмов його, і вивідай, у чому велика сила його і як нам здолати його, щоб зв’язати його і утихомирити його; а ми дамо тобі за те кожен тисячі сто сіклів срібла» (Суд.16:5). Даліла взяла гроші і після кількох невдалих спроб все ж таки випитала секрет Самсона (Суд.16:15-17). Отримані відомості вона передала филистимлянам, які схопили Самсона і взяли його під варту (Суд.16:18-21).

Даліла служить для всіх жадібних людей застережливим прикладом. Охоплена жадібністю, вона пішла на обман і зрадила служителя Бога.

Анна – мати пророка Самуїла

Анна була одною з двох дружин Елкана — чоловіка з племені Левія та проживала разом із чоловіком у Раматаїмі. У другої дружини, Елкана – Феннани, були діти, а ось Анна довгий час після одруження залишалася бездітною. Феннана безсердечно глузувала з неї, Анна сильно тужила, що не мала дітей і багато молилася Богу. Одного разу в Шіло, вона молилася, впавши перед Господом, і промовила обітницю Богу, що як Він дасть їй сина, то син її стане назореєм. Первосвященик Елі, побачивши як ворушаться її губи, прийняв Анну за п’яну і докоряв їй. Але Анна розповіла йому про своє горе, і Елі вимовив: «Іди в мирі, й нехай Бог Ізраїля дасть тобі те, про що його благала» (1Цар.1:11). Бог відповів на молитву Анни, і вона народила Самуїла. Анна дотрималася слова, віддавши Самуїла на служіння при священному наметі, коли він був ще маленьким (1Цар.1:27, 28). Рік за роком вона шила для сина безрукавну сукню та відносила йому. Згодом Бог благословив Анну, і в неї народилося ще п’ятеро дітей: троє синів і дві дочки (1Цар.2:18-21).

Приклад Анни вчить, що щирі молитви до Бога допомогають витримувати різні випробовування. Її подячна молитва, записана в 1Царів 2:1-10, відображає глибоку віру в Бога.

Авігея

Була дружиною багатої, але злої та суворої людини на ім’я Навал. Сама Авігея була розсудливою і смиренною, а також красивою і духовно налаштованою (1Цар.25:3). Мудрість і розважливість Авігеї допомогли уникнути лиха. У тих місцях, де вони жили з Навалом, ховався Давид, майбутній цар Ізраїля. Перебуваючи там у бігах, Давид та його люди охороняли овечі стада Навала від грабіжників. Але коли посланці Давида попросили в цієї людини їжі, той грубо відмовив їм. Давид розлютився! Зі своїми людьми він вирушив убивати Навалу та всіх чоловіків у його домі (1 Цар. 25:10-12, 22).

Дізнавшись, як зробив чоловік, Авігея діяла без зволікання. Вона зібрала їстівні припаси і наказала слугам передати їх Давидові та його людям, а сама пішла благати Давида про милосердя (1Цар.25:14-19, 24-31). Побачивши підношення Авігеї, а також відзначивши її смирення і вислухавши її мудру пораду, Давид зрозумів, що це Бог послав її запобігти біді (1Цар. 25:32,33). Незабаром після цього Навал помер, а Авігея вийшла заміж за Давида (1Цар.25:37-41).

Історія Авігеї вчить нас не зважаючи на своє становище поблажливо ставитися до оточуючих людей які в потребі. Хоча Авігея була гарною і багатою, вона не думала про себе надто високомірно. Заради миру вона була готова вибачатися за те, в чому не була винна. У напруженій ситуації вона діяла спокійно, виявляючи тактовність, мужність та винахідливість.

Єзавель

Була дружиною ізраїльського царя Ахава, але не була ізраїльтянкою і не поклонялася Єгові. Вона поклонялася ханаанського богу Ваалу. Цариця Єзавель була владною, жорстокою та безжальною. Вона всіляко сприяла поклонінню Ваалу, яке було наповнене сексуальною аморальністю. Ставши царицею ізраїльського народу, вона зневажала його релігію і вирішила насадити своє ідолопоклонство. Ахав цілком підпав під її вплив; за її наполяганням у Самарії був побудований храм і жертовник Ваала, а також влаштована діброва для оргій на честь Астарти. При дворі Єзавелі заведений був цілий штат служителів нового культу; єврейській релігії загрожувала повна загибель, якщо б на її захист не виступив пророк Ілля, боротьба якого з Єзавелю становить одну з найбільш вражаючих сторінок біблійної історії (3Цар 18 і 19). Жорстока несправедливість Єзавелі особливо проявилась у справі про виноградник Навуфея (3Цар 21:1-16), але цим вона переповнила чашу своїх беззаконь: викинута з вікна, вона була розтоптана вершниками і пошматована собаками (4Цар 9).

Ім’я Єзавель стало згодом синонімом всякого нечестя (Об. 2:20).

Юдиф

Єврейська вдова, яка врятувала своє рідне місто від навали ассирійців. Іудейська героїня, патріотка і символ боротьби юдеїв проти їхніх гнобителів у давнину на Близькому Сході, «красива виглядом і дуже приваблива поглядом» (Юдиф.8:7). Після того, як війська ассирійців взяли в облогу її рідне місто, вона вбралася і вирушила в табір ворогів, де привернула увагу полководця Олоферна. Коли він напився і заснув, вона відтяла йому голову і принесла її в рідне місто, яке таким чином виявилося врятованим. Такою дією Юдиф фактично відіграє роль Мойсея та спасає ізраїльський народ від знищення. Її сміливий вчинок не стає звеличуванням вбивства, лише вимушеним війною вчинком для врятування свого народу.

Історія Юдифи навчає, що кожна людська потуга не може завдати шкоди людині чи суспільству, доки зберігається вірність Богові. Не щодня випадає нагода рятувати місто і народ, ризикуючи власним життям. Але щодня зустрічаємо людей яких треба рятувати ціною наших уподобань і вигод.

Естер

Була єврейкою, яку вибрав і зробив царицею перський цар Ахашверош. Вона скористалася своїм впливом, щоб запобігти винищенню свого народу. Вона дізналася, що вийшов указ, у якому призначався день, коли всіх євреїв, що жили в Перській імперії, наказувалося вбити. Цей жахливий задум належав Аманові, другій особі в державі (Естер 3:13-15; 4:1,5). За підтримки свого старшого двоюрідного брата Мардохея Естер, ризикуючи життям, розповіла про підступи Амана своєму чоловікові, царю Ахашверошу (Естер 4:10-16; 7:1-10). Тоді Ахашверош дозволив Естері та Мардохею видати новий указ, що дозволяв євреям виступити на свій захист. Євреї завдали своїм ворогам нищівної шкоди (Естер 8:5-11; 9:16, 17).

Цариця Естер служить прикладом мужності, смирення та скромності (Пс.31:24; Флпн.2:3). Незважаючи на свою красу і високе становище, вона шукала поради та допомоги. У розмові з чоловіком Естер проявила такт і повагу, а також сміливість. Крім того, у вкрай небезпечний для євреїв час вона мужньо заявила, що належить до них.

Це всього декілька жінок із Старого Завіту далі спробуємо висвітлити жінок Нового Завіту. Як і в Старому Завіті є дуже багато жінок спробуємо розглянути хоча б декількох, хоча їх було набагато-набагато більше.

Єлисавета («та, що шанує Бога»), – мати Іоана Хрестителя

Була інтелігентною жінкою. Її чоловік Захарій був священником при Храмі Господньому. Євангеліє говорить, що вони були обидва благочестивими та виконували все праведно перед Господом (Лк.1:6). Відзначимо, що так говориться далеко не про всіх людей. І хоч Єлисавета була вірною своєму чоловікові, вірною Богові, проте вона була безплідною. Це було жорстоко, особливо за мірками того часу. Коли вони були людьми вже не молодими, Бог чудесним чином дарує їм сина – Іоанна, якого ми називаємо Хрестителем. У майбутньому він стане одним з найвидатніших пророків. Про дальшу долю праведної Єлисавети Святе Письмо не повідомляє, обмежуючись лише народженням Івана Хрестителя. На місці будинку Захарії та Єлисавети, де відбулося його народження, споруджено Церкву святого Івана Хрестителя.

Життя Єлисавети, її поведінка, її скромність і смирення – чудовий приклад для всіх жінок часів і народів.

Пресвята Діва Марія – мати Господа Ісуса Христа.

Була близькою родичкою Єлизавети. Вона була праведною та благочестивою. Їй було близько 14-15 років, і вона була заручена з Йосифом. Ще бувши цнотливою дівчиною, Марія отримала від Ангела послання, що зійде на неї Дух Святий, і вона народить сина і назве його Ісус. Дівчина повірила почутому, і Господь виконав слово.

Марія, мати апостолів Якова та Іоана

Про її походження є багато різноманітних суперечливих тверджень дослідників Святого Письма. Одні стверджують, що вона була сестрою Марії, матері Ісуса, інші не згідні з таким твердженням наголошували на тому, що двох сестер не могли назвати однаковим іменем. Дослідники припускають, що у суспільстві вона займала досить високе становище, оскільки її чоловік Заведей був багатим рибалкою і мав слуг які працювали на нього.

Вона так сильно любила своїх синів, що наважилася звернутися до Господа Ісуса Христа з особистим проханням: «Скажи, щоб обидва сини мої ці сіли в Царстві Твоїм – один праворуч, а другий ліворуч Тебе» (Мф.20:21). Ісус відповів люблячій матері: «…сидіти праворуч Мене та ліворуч – не Моє це давати, а кому від Отця Мого те вготовано» (Мф.20:23). Христос не дорікнув братам і матері за це прохання а пояснив принцип любові, яким вони повинні керуватись у відносинах один з одним: «…хто великим із вас хоче бути – хай буде всім слугою» (Мф.20:26).

Іродіада

Це була погана жінка, беззаперечна й повноправна спадкоємиця Іродіанської династії, яку дехто вважає найбільш розбещеною царською династією в історії світу. Іродіада – це жіночий відповідник імені Ірод, яким називали єврейських царів у часи Христові. Іродіада була донькою Аристобула, сина Ірода Великого, та чарівної Міріям з династії Асмонеїв.

Іродіада мала свій перший шлюб із Іродом Боетом, сином Ірода Великого та водночас її рідним дядьком. У цьому шлюбі і була народжена Саломія. Ірод Боет не був згаданий у заповіті Ірода Великого († 4 р. до н. е.) та жив приватним життям, за що і отримав назву Боетос — Безземельний. Таким чином це міг бути привід для Іродіади розпочати зв’язок з її єдинокровним братом Іродом Антипою, основним спадкоємцем Ірода Великого. Ірод Антипа виганяє свою дружину, дочку царя набатеїв Арети та одружується на Іродіаді. За одним махом їй вдалося скоїти і перелюб, і кровозмішення. Через неї стратили Міріям та двох братів Ірода. За ці дії він попадає під нищівну критику Івана Хрестителя. Ірод Антипа ув’язнює Івана Хрестителя, а його розлючена дружина Іродіада використовуючи можливість домагається в Антипи за допомогою Саломії страти Івана (Мф.14:1-12, Мк.6:14-19, Лк.9:7-9). Скривджений тесть і цар набатеїв Арета IV за скоєне безчестя пішов війною на Антипу та розбив його військо.

У 37 році брат Іродіади — Ірод Агріппа I, який все страждав від недостачі грошей, та завдяки добрим зв’язкам з Римом, отримує від імператора Калігули царство Юдею у своє правління. Іродіаді це не дає спокою і вона змушує свого чоловіка також просити в Риму царський трон. Антипа пробував вже один раз отримати царську корону, пробує це знову і їде у Рим. Однак і тут замість отримати підвищення він попадає у немилість, його знято з поста тетрарха і заслано у 39 році у південну Галлію разом з Іродіадою, де вони очевидно і померли.

Історія Іродіади показує, що все її життя було отруєне гнівом, ненавистю, образою, жорстокістю, нікчемністю, підлістю та прагненням помсти. Її життя вчить нас, що потрібно приборкувати свій гнів, перш ніж він переродиться в прагнення помсти. Вона належить Богові.

Сапфіра

Серед багатьох біблійних жіночих імен є одне, що бентежить, дивує і сприймається з острахом. Це Сапфіра, дружина Ананії, яка разом з ним в один день померла за те, що спробували обманути Духа Святого (Дії 5:1-11).

У Біблії про неї згадується дуже коротко, але надто серйозно, щоб обминути увагою цю жінку. І якщо Сам Господь говорить: «…пам’ятайте про Лотову дружину!» (Лк.17:32), то тим більше пам’ятаймо про Сапфіру, щоб уникнути подібних вчинків і гріха, що призвів до такої страшної смерті.

Саме ім’я Сапфіра має чудесне значення — «красива». Воно асоціюється з коштовним камінням під назвою сапфір — «блискучий», «сяючий» (Вих.28:18; Об’явл.21:19). Цей камінь за своєю красою, блиском і твердістю поступається лише алмазу. Його волошковий колір подібний до небесного. У книзі Об’явлення (21:19) сказано, що сапфір буде в числі дорогоцінного каміння, яке прикрашатиме основи чи підвалини Нового Єрусалиму.

Як бачимо, ім’я Сапфіра, здавалося б, повинно свідчити лиш добре про його власницю. І дійсно, разом зі своїм чоловіком Ананієм вона мала велике щастя приєднатися до апостольської Церкви перших християн. Вони разом прийняли проповідь апостолів і повірили у Святе Євангеліє, покаялися та прийняли хрещення стали членами Церкви. Сапфіра з вірою взяла за основу вчення Ісуса Христа, за основу, котра в Небесному Єрусалимі називається яспис і сапфір (Об’явл.21:19). Перед нею відчинились двері Неба, залишилося лише ревно, усім серцем, служити Господеві і приносити добрий плід, проповідуючи Євангеліє.

У ті часи молода Церква переживала особливе піднесення, Дух чистої віри, великої любові та радості палав у серцях новонавернених. Святе Писання свідчить: «А люди, що ввірували, мали серце одне й одну душу, і жоден із них не вважав що з маєтку свого за своє, але в них усе спільним було… Бо жоден із них не терпів нестачі: бо, хто мав поле чи дім, продавали, і заплату ЗІІ продаж приносили, та й клали в ногах у апостолів, — і роздавалося кожному, хто потребу в чім мав» (Дії 4:32-35).

Захоплені загальним піднесенням, Ананія і Сапфіра також продали свій маєток. Але коли довелося віддавати кошти, подружжя пошкодувало віддати всю суму та, порадившись між собою, приховало частину грошей. Ананія лише «якусь там частину приніс та й поклав у ногах у апостолів». Ініціатива приховати частину грошей, як видно з книги Дії святих апостолів (Дії 5:1-2), виходила від Ананії, але Сапфіри охоче на це згодилася. Цей вчинок свідчив про їхню духовну слабкість, маловірність і жадобу до грошей. Дивна гріховна однодушність! Вона й привела до одночасної смерті обох.

Приклад Сапфіри вчить, що грошолюбство — велике зло. Більше того, воно «корінь усього лихого» (1Тим.6:10). Грошолюбна людина не може бути ні чесною, ні правдивою, ні щирою, ні принциповою, ні мужньою, ні вірною Господеві і своєму обов’язку. Сріблолюбство породжує зажерливість, яка затягує, наче трясовина, породжуючи в серці скупість, жорстокість і гординю. Також історія Сапфіри застерігає нас від гріха обману і лицемірства. Одним словом на прикладі Сапфіри ми бачимо, що служіння двом панам веде до загибелі.

Марія Магдалина

Свята рівноапостольна Марія Магдалина народилася в містечку Магдала (звідки і походить її прізвисько – «Магдалина», євр. «Уродженка міста Мигдал-Ель»), в Галилеї, в північній частині Святої Землі, на березі Генизаретського озера, неподалік від того місця, де хрестив Іван Хреститель.

Одного разу Марія Магдалина почула про Чудотворця, «Ісус обходив усі міста і села, навчаючи в їхніх синагогах, проповідуючи Євангелію царства та вигоюючи всяку хворобу й недугу» (Мф.9:35). Вона починає шукати Його, бачить, що «Саме того часу Ісус оздоровив багатьох від недуг, немочей та від злих духів і багатьом сліпим дарував прозріння. У відповідь Ісус сказав їм: «Ідіть, повідомте Йоана, що ви бачили й що чули: сліпі прозрівають, криві ходять, прокажені очищуються, глухі чують, мертві воскресають, бідним звіщається Добра Новина» (Лк.7:21-22); «Сліпі бачать і криві ходять; прокажені очищуються і глухі чують; мертві воскресають і вбогим проповідується Добра Новина» (Мф.11:5). Марія Магдалина полум’яно вірить в Його всемогутність, вдається до Його Божественної сили, просить собі зцілення і отримує бажане: болісна сила злих духів залишає її, вона звільняється від поневолення бісам і життя її освячується Божественним сяйвом її Спасителя. Що стосується першої частини життя святої рівноапостольної Марії Магдалини, то відомо, що вона була одержима, згідно з Євангелієм від Луки, «Марія, звана Магдалина, з якої вийшло сім бісів» (Лк.8:2). Не уточнюються причини і обставини події з нею. Вважається, що Марія Магдалина була одержима не внаслідок своєї гріховності, а тому, що Провидіння Боже допустило це для того, щоб Господь Ісус Христос явив справу Божої Слави – чудо зцілення Марії Магдалини, просвітління її розуму та залучення її до віри в Христа Спасителя і до вічного спасіння.

Взагалі у Новому Завіті ім’я Марії Магдалини згадується декілька разів у яких вказано що вона ревно служила Спасителю, а після Його смерті була ревною проповідницею Христового вчення.

Вона була зцілена Ісусом Христом від одержимості сімома бісами (Лк.8:2; Мк.16:9);

Потім стала слідувати за Христом разом з іншими жінками, служачи Йому з майна свого (Мк.15:40-41, Лк.8:3);

Потім була присутня на Голгофі та при смерті Ісуса (Мф.27:56 та ін.);

Після чого була свідком його поховання (Мф.27:61 та ін.);

А також стала однією з жінок-мироносиць, яких ангел сповістив про Воскресіння (Мф.28:1; Мк.16:1-8);

Вона перша побачила воскреслого Ісуса, спочатку прийняла його за садівника, але впізнавши, кинулася до нього доторкнутися. Христос не дозволив їй це, але натомість доручив сповістити апостолам про Своє Воскресіння (Ін.20:11-18).

Після Вознесіння Господа Марія Магдалина перебувала з Матір’ю Божою й апостолами в Єрусалимі, а потім проповідувала слово Боже в Римі та інших містах, як говорить ап. Павло (Рим.16:6). Згодом вже літня Марія Магдалина переселилася в Ефес, де трудився св. ап. Іоан Богослов, де допомагала йому у працях, і там завершила свій шлях.

Свята Іванна

Свята Іванна – дружина Хузи, Іродового урядника. Коли була відсічена голова Івана Хрестителя, то вбивці не хотіли покласти голову Предтечі разом з його тілом, боячись, щоби він не воскрес; учні поховали тіло Предтечі в Севастії, а голову вороги приховали в Іродовім палаці. Про це дізналася Іванна, дружина Хузи, урядника Ірода, яка була таємною послідовницею Христа. Вона таємно взяла чесну голову і, поклавши її в посудину, з благоговінням поховала її в маєтку Ірода, на Оливній горі. Святий євангелист Лука у своєму Євангелії, кажучи про проходження Ісуса Христа містами та селами для проповіді і Євангелії, зауважує, що за Ним ішли і деякі жінки, в числі яких говориться і про Іванну, дружину Хузи, урядника Ірода, які служили Йому: «По тому Ісус проходив через міста та села, проповідуючи й звіщаючи Добру Новину про Царство Боже. З ним були дванадцять і деякі жінки, що були оздоровлені ним від злих духів і недуг: Марія, звана Магдалина, з якої вийшло сім бісів, Йоанна, жінка Хузи, Іродового урядовця, Сусанна та багато інших, що їм допомагали з своїх маєтків» (Лк.8:1-3). Крім того, святий євангелист Лука говорить, що ці жінки пішли за Христом з Галилеї до Єрусалима і при розп’ятті Господа здалека стояли й дивились на розп’яття та переживали разом із Господом.

Свята Марія, мати Якова Молодшого та Йосифа

Про цю жінку згадують три євангелисти – Матвій при перерахуванні жінок, які стояли біля хреста, то називає її Марією, матір’ю Якова й Йосифа: «між ними Марія Магдалина, Марія, мати Якова та Йосифа, і мати синів Заведеєвих» (Мф.27:56). Євангелист Марко згадує про неї двічі: «Були й жінки, що дивилися здалека. Між ними була Марія Магдалина, Марія, мати Якова Молодшого та Йосифа, і Саломія… Як же минула субота, Марія Магдалина, Марія, мати Якова, та Саломія купили пахощів, щоб піти та намастити його» (Мк.5:40, 16:1). Нарешті, євангелист Лука, оповідаючи про повернулися від гробу воскреслого Спасителя, згадує і про Марію, матір Якова: «То були: Марія Магдалина, Йоанна й Марія, мати Якова. Інші жінки, що були з ними, теж оповіли це апостолам» (Лк.24:10).

Лідія

За сучасними мірками була бізнесвумен Нового Завіту з міста Тіятир. Вона займалася продажем дуже дорогих тканин. Ця тканина була пурпурного кольору і мала назву «Багряниця». Лідія була певного статусу та мала великі гроші. Одного разу вона відгукнулася на проповідь апостола Павла і відкрила своє серце. Лідія одразу запросила апостола та його супутників до себе додому на своє повне забезпечення. Вона стала віруючою людиною. Ходила в молитовні зібрання разом з іншими жінками, багато з яких були нижче її по статусу, але Лідія не виділяє це. Жінка спокійно служила апостолам маєтком своїм та надавала фінансову підтримку віруючим.

Лоіда і Евнікія

Лоіда була бабусею, а Евнікія – мамою ап. Тимофія, названого сина апостола Павла. Вони жили в Лістрі. Завдяки цим жінкам, Тимофій з дитинства добре знав Святе Письмо. Також Павло говорить, що в цих жінках була справжня віра. Батько хлопця був з язичників, і ніде не говориться, що він приділяв увагу духовному вихованню сина. Тому саме жінки займалася тим, що передавали свої знання дитині.

Історія цих двох жінок має служити прикладом для наших матерів, бо немає нічого важливішого в житті матері за виховання дитини.

Акила і Прискилла

Це була сімейна пара – чоловік і дружина. Вони спочатку проживали в Римі, а потім переїхали у м. Коринф. Вони завжди згадуються в Біблії разом. Вони, як і апостол Павло, займалися шкіряною справою. Ця сімейна пара – яскравий приклад того, наскільки можуть бути в єдності чоловік і дружина. Вони як голка з ниткою: куди Акила, туди й Прискилла. Вони разом жили, як чоловік та дружина, разом працювали та разом служили Господеві. У них були спільні друзі та наставники. Вони разом супроводжували апостола Павла в його подорожах. Разом займалися євангелізацією та пояснювали Святе Письмо людям, з якими вони стикалися.

Сімейне Акили і Прискилли показує, що їхній шлюб був зразковим. Їх поєднувала не лише любов один до одного, а й загальні ідеали і загальне служіння. Вони доповнювали одне одного не тільки у вірі але й у всіх обставинах свого життя знаходячи взаєморозуміння, підтримку і злагоду. Своє життя вони закінчили мученицькою смертю.

Шлюб Прискилли і Акили є прикладом дружньої християнської сім’ї. В усіх сферах життя – духовній, суспільній і особистій вони діяли спільно.

Боже Слово займало в їхньому житті перше місце. Служіння людям витісняло власні інтереси. Для цього Прискилла докладали великі зусилля і самопожертви. Необхідно було постійно пристосовуватись до нових умов під час далеких переїздів для розповсюдження Євангелія. Не один раз доводилося ризикувати життям. Не кожна жінка змогла б таке витримати. А Прискилла працювала та несла усі тягарі нарівні з чоловіком, заслуживши глибоку повагу і любов серед людей.

Хоч і була жінкою активною та діловою, але у сімейному житті не намагалася надиматись і керувати, поводила себе так, як цього вимагає Слово Боже, яке каже, що: «… всякому чоловікові голова — Христос, а жінці голова — чоловік» (1Кор.11:3). Образ Прискилли відкриває жінкам таємницю повноцінного подружжя і духовного служіння Богові, таємницю, яка сприяє успіху Його справи. Жертвуючи власними зручностями і вигодами своєї сім’ї, вона, зі згоди чоловіка, віддавала свій дім для зібрань, для євангелізації і створення місцевої Церкви.

Образ Прискилли — це образ самовідданої жінки євангелістки, цілком відданої Господу і Його справі, готової и ім’я Христа віддати своє життя. Вона й віддала його, не побоявшись смерті, чим довела свою мужність, рішучість й істинну віру. Мужність, звичайно, йде поряд з м’якістю характеру і благородством душі, і мужня людина швидше за інших здатна до великодушності. Саме такою й була Прискилла.

На завершення хотілося б наголосити, що, ми розглянули малу дещицю Біблійних жінок, звертаючи увагу на їх значимість у служінні Богу та людям, а також спробували показати на прикладі деяких жінок негативні наслідки гріховного життя. Всім хто цікавиться історією Біблійних жінок радив би почитати книги Андрія Білика «Біблійні жінки п’ятикнижжя Мойсея» та «Біблійні жінки Нового Завіту», а також «Біблійні жінки в книгах Царів, Пророків, Пісні пісень і Приповістях Соломона», «Біблійні жінки в книгах пророка Самуїла», «Біблійні жінки в книгах Ісуса Навина, Суддів, Рут», «Біблійні жінки. Книга Естер».

прот. Іван Голуб