Господи, Ти допоміг смиренному Давидові перемогти чужинця, то ж і Святій Церкві наші допоможи і здолай зброєю Хреста Твого ворогів наших…
(Зі стихири ІІІ неділі посту)
Нині кожна християнська душа солідаризується із молитвою Церкви, кожна особа, що прагне правди і справедливості, просить про допомогу у перемозі над безбожними чужинцями.
І Свята Церква серед екватору Великого посту нагадує нам, що саме Хрест Христовий є зброєю перемоги. Ми закликаємо нині, як і на Воздвиження, – „Хресту Твоєму поклоняємся, Владико, і святеє Воскресіння Твоє славимо!” Ці слова виражають нашу віру і сподівання – віру у перемогу життя над смертю і сподівання діждатися славного Христового воскресіння.
На жаль війна може зруйнувати наші сподівання, але незламність віри у Христа Переможця дозволяє здобувати перемоги над невірством і гріхом, над обманом і злобою, над ворогами душі, тіла і народу нашого.
Хрест – краса Церкви! Але Христос нам нагадує: „Коли хоче хто йти вслід за Мною, хай зречеться самого себе, і хай візьме свого хреста та й за Мною йде!” (Мк. 8:34). Сам же Ісус дає нам тлумачення – навіщо нам, людям, ці випробування, на які ми зазвичай нарікаємо, які вважаємо несправедливими та надмірними – „Бо хто хоче душу свою зберегти, той погубить її, а хто згубить душу свою ради Мене та Євангелії, той її збереже. Яка ж користь людині, що здобуде ввесь світ, але душу свою занапастить? Або що назамін дасть людина за душу свою?” (Мк 8:35-37)
За роки війни нам звично знелюднювати ворога, особливо організатора цієї великої біди, що прагне здобути „ввесь світ”. Проте, на жаль, не всі співгромадяни, навіть ті, що іменують себе християнами, особливо православними християнами, та ще єдиними канонічними, бачать сповнення слів Христа Спасителя про погублення душі ради Євангелія і в такий спосіб її збереження у наших захисниках-героях, котрі щоденно ціною власного життя кують перемогу і забезпечують мир. В такий спосіб люди відрікаються від життєдайного Слова Божого. Вважають, що їх людське мудрування може посприяти їх самоствердженню і під шум війни намагаються то заперечити природу сім’ї, узаконюючи гріх, то здемотивувати захисників, то посилювати лайку замість молитви до Творця.
Чи така поведінка сприяє спільній перемозі? Кожна молитва в час війни мовить про покаяння, як передумову вислухання Богом наших прохань. Але, на жаль, ті, кого називають професійними каянниками – монахи хизуються кількістю, а не якістю. Навіть при загрозі виселення зі святого місця, яке вони опоганили своєю ненавистю до всього українського, ті нерадиві працівники виноградника Христового не каються у порушенні заповіді шанування батька і матері, а просто вивозять майно, покидаючи книги.
Але Христос в нинішнім євангельськім читанні попереджеє: „Бо хто буде Мене та Моєї науки соромитися в роді цім перелюбнім та грішнім, того посоромиться також Син Людський, як прийде у славі Свого Отця з Анголами святими”. (Мк. 8:38)
Отож, дорогі у Христі, пам’ятаймо, що Слово Боже живе і діяльне, тому, бажаючи осягнути славу Воскресіння Христового, покликані ми пронести і свій хрест, покликані ми покаятись у надуживаннях і явних гріхах, покликані приносити плоди каяття, творячи добро усім, поки маємо час, а найбільше одновірним (Гал. 6:10).
Хай же Господь, Котрий витерпів хрест, страждання, приниження і розп’яття, та силою Божою переміг смерть і тління, сподобить і нас Своєї милості, жаданої допомоги і повсякчасного благословення!
+ Борис, благодаттю Божою єпископ Херсонський і Каховський, керуючий Таврійською єпархією