Слава Воскреслого Господа Ісуса закінчилася на землі вознесінням Його на небо. Христу – Архієреєві майбутніх благ (Євр. 9:11), який приніс Себе Єдиного в жертву за гріхи (Євр. 7:27; 9, 26), належало ввійти не в рукотворну святиню, але в саме Небо, щоб з’явитись тепер перед Божим лицем за нас (Євр. 9:24). Про Своє вознесіння Господь сказав ще в Старому Заповіті через Своїх пророків (Пс. 46:6) і в час Свого земного життя передрік: «Я йду до Свого Отця й Отця вашого, і до Бога Мого й Бога вашого» (Ін. 20,17). Після вознесіння Спаситель на протязі сорока днів являвся учням, переконуючи їх в істині Свого Воскресіння і підготовляв до Свого возшестя на небо (1 Кор. 15:5-8). Апостол Петро говорить: «Ми з ним їли і пили, як воскрес Він із мертвих» (Діян. 10:41). «Він став перед ними живий із засвідченими багатьма, і сорок день їм з’являвся та про Боже Царство казав» (Діян. 1:3). Говорив Він їм про Свою Божественну владу на небі і на землі, про Божественне обрання їх в ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа, і вчив зберігати все, що Він заповів, обіцяючи бути з Своєю Церквою «повсякчасно аж до кінця віку» (Мт. 28:18-20).
В останній день Свого видимого перебування на землі Господь, з’явившись Своїм учням, заповідав їм не залишати Єрусалим, а чекати обіцяного їм зішестя Духа Святого. Потім Він повів їх на гору Елеонську, яка була на відстані суботнього шляху (2400 кроків) від Єрусалима (Діян. 1:12), обіцяючи перед цим учням послати чудодійну силу Духа Святого. «Ви приймете силу, як Дух Святий злине на вас, і моїми свідками будете в Єрусалимі, і в усій Юдеї та в Самарії, та аж до останнього краю землі» (Діян. 1:8). Прорікши це Господь, «знявши руки Свої, поблагословив їх. І сталось, як Він благословляв їх, то зачав відступати від них і на небо возноситись. А вони поклонились Йому» (Лк. 24:50-52). Благоговійними поглядами проводжали учні Господа Ісуса Христа, поки зрештою хмара не скрила Його (Діян. 1:9). “Як він віддалявся, то два мужі в білій одежі стали при них і сказали: «Галілейські мужі, чого стоїте й задивляєтесь на небо? Той Ісус, Котрий вознісся від вас на небо, прийде так само, як бачили ви, коли йшов Він на небо!» (Діян. 1:10). «Тоді вони поклонились Йому і вернулись в Єрусалим з радістю великою» (Лк. 24:52).
Свято Вознесіння велике, ясне й радісне. Спаситель закінчив земний шлях. Він учинив усе необхідне для нашого спасіння, зруйнував пекло, переміг смерть, відкрив Своїм обраним учням таїни Царства Божого. Після цього великого подвигу Начальник нашого спасіння увінчується не менш великою славою і честю. Він возноситься Своїм Пречистим Тілом на небо до Свого Божественного Отця і сідає по правиці Його. Такі догматичні думки проходять через усю службу. «Родился єси, яко Сам ізволил єси: явился єси яко Сам восхотіл єси, пострадал єси плотію, Боже наш, із мертвих воскреси єси, поправ смерть. Вознеслся єси во славі, всяческая ісполняяй» (стихира на стиховні). «Падшеє єство наше, милостивно вознес, Отцу спосадил єси» (Стих, на «Госп. воззв.»).
Не лише людська природа радіє, прославлена у вознесінні Господнім, але і все створене. «Земля празднует і ликуєт, радуєтся і небо, вознесенієм днесь Творца тварі» (З пісня 2-го канону). «Мир весь празднуєт видимий і невидимий: в радості ангели ликуют, і человіци, славословяще непрестанно вознесеніє» (4-а пісня 2-го канону). Коротко і ясно ця думка висловлена в кондаку свята: «Коли Ти виконав піклування про нас та з’єднав тих, що на землі, з небесними, вознісся на небо в славі. Христе Боже, ніяк не розлучаючись, а залишаючись невідступним, спромовляючи тим, що люблять Тебе. Я – з вами, і ніхто – на вас».
Розлука з дорогими, близькими нашому серцю, завжди супроводжується печаллю. Почуття туги, почуття суму було і в учнів при їх видимому розставанні з Господом. Сумними очима вони проводжали Спасителя, коли Він возносився від них, зі сльозами волаючи: «Владико, не остави нас сирих, іхже за милосердієм возлюбил єси» (4-а стихира на “Госп. воззв”). “Не розлучися нас. Пастирю добрий, но посли нам Духа Твоєго Пресвятаго” (стихира на літії). І раптом добра вістка від ангелів: «Что стоїте, зряще на небо? Сей єсть Христос Бог, вознесийся от вас на небо. Той приїдет паки, імже образом видісте Єго, ідуща на небо» (стихира на літії). І учні, поклонившись, промовили: «Слава Богу вознесшемуся» (сідален по 2-й кафізмі).
В святкових піснеспівах розповідається, що разом з апостолами, серед свідків Вознесіння Господа була і Його Пречиста Мати. Священні піснеспіви говорять нам, що Спаситель Своїм Вознесінням наповнив великою радістю не лише учнів, але і Пречисту Діву. «Ученики і Рождшую Тя Богородицу, радості безчисленния ісполнили й во Твоє вознесеніє, і нас сподоби ізбранних Твоїх радості, молитвами їх» (Стихира на «Госп. воззв.»). «Пришел єси со ученики Твоїми на гору Елеонскую, імія Рождшую Тя Творца і всіх Содітеля: Той бо в страсті Твоєй матерски паче всіх болізновавшей, подобаше і славою плоті Твоєя, премногія насладитися радості» (стихира на літії). Радісна Богомати величає народженого Нею, бачачи разом з апостолами, Його вознесіння на небо (9-а пісня канону Богородичен), а Він, відступаючи від землі, над Нею простягає Свої Синівські благословляючі руки (Стихира).
Учні повернулися з гори Елеонської з радістю великою. Що їх обрадувало? Про це ми дізнаємось з тропаря: «У славі на небо вознісся Ти, Христе Боже наш, подавши радість ученикам обітницею Святого Духа – Господь вознісся на небо, щоб послати Утішителя світові» (1-а стихира на «Госп. Воззв».). Друга причина радості апостолів вказана в наступних словах тропаря: «Коли вони Твоїм благословенням упевнились, що Ти – Син Божий, Визволитель світу». І, накінець, третє джерело радості – обітниця Господа бути завжди з учнями, а через них з усіма віруючими. «Я – з вами, – сказав Господь, – і ніхто проти вас» (кондак).
Церква вбачає провіщення вознесіння Господа у взятті на небо Єноха та Ілії, а також у пророцтві Давида, який сказав: «Вийшов Бог серед окликів. Господь серед голосу трубного» (Пс. 46:6).
В першій парамії зображуються Церква в подобі гори дому Божого, до котрої звідусіль поспішають нащадки Адамові (Іс. 2:2-3). В другій описується урочисте повернення Сина Божого до Отця хресними заслугами (Іс. 62:10-12; 63:1-3, 9-7). У третій розповідається про спасенні плоди вознесіння Господнього (Зах. 14, 4:8-11).
Читанням Апостола (Діян. 1:1-12) і Євангелія (Лк. 24:36-53) Церква благовіствує проявлення воскреслого Господа і про вознесіння його на небо.
Вознесіння Господнє є свідченням незлитного і нероздільного з’єднання Божества і людини в особі Ісуса Христа. Церква в свято Вознесіння кличе нас славити «во двою существу возлетівшаго жизнодавца Христа на небеса со славою, і Отцу сосідящаго» (8-а пісня 1-го канону). «Це свято, – говорить блаж. Августин, – явило в Ісусі Христі таїну людини і Бога». Цей розділ (тобто 6-й член Символа віри), говориться в «Православному сповіданні Кафоличної і Апостольської Церкви «Східної», – вчить чотирьом істинам. По-перше, що Ісус Христос вознісся на небо і сів по правицю Отця зі славою й честю в тому самому тілі, в якому постраждав істинно і воскрес з мертвих. По-друге, що Він вознісся на небо тільки як людина, бо, як Бог, Він завжди був на небі і на кожнім місці. По-третє, вчить, що людське єство, яке Він прийняв від Діви Марії, ніколи не складав з Себе, але з ним знову прийде судити, як ангели сказали апостолам… (Діян. 1:11). По четверте, цей член навчає, що Христос перебуває тільки на небі, а не на землі. Але присутнім є Він в Божественній Євхаристії. Цей Син Божий, Бог і людина, присутній і на землі після пресуществленія Дарів Євхаристії (Православное исповедание Кафолической и Апостольской Церкви Восточной. Москва, 1843, с. 53-54).
«Подія і свято Вознесіння Господнього словами св. апостола Павла навчають християн, що з часу вознесіння Господнього життя наше на небесах, звідки ждемо й Спасителя, Господа нашого Ісуса Христа» (Флп. З:20), і повинні шукати Того, «що вгорі, де сидить Христос по правиці Божій» (Кол. З:1). До Господа на небо повинні ми постійно підносити свої думки, серця й погляди, в надії й самим потім досягнути неба – цього вічного житла, підготовленого для всіх вірних.
Святий Іоанн Златоуст на свято Вознесіння Господнього говорив: «Нині люди уподібнились ангелам; люди об’єдналися з безтілесними, і з цього споріднення виник великий союз. Господь, зійшовши на небо, примирив з Отцем Своїм рід людський. Ми, які, очевидно, були недостойні землі, нині вознесені на небо самою природою своєю. І природа, від котрої херувими охороняли рай, нині сама сидить на херувимах». Блаженний Августин на свято Вознесіння говорив: “Вознесіння є наше прославлення. Земне тіло взяте на небеса, кості, недавно замкнуті в тісному гробі, вознесені сонмом ангелів. Смертна природа прилучена в утробу безсмертя. Отже, Господь і Спаситель наш Ісус Христос перше висів на хресті, а нині сидить по правиці Отця. Коли був на хресті, дав за нас ціну відкуплення; коли вознісся, прихилив до Себе те, що відкупив».
Спочатку Вознесіння не було окремим святом, але об’єднувалося з П’ятидесятницею. В зв’язку з цим, церковні письменники III століття Тертуліан і Оріген не згадують про нього. Пам’ятка III століття «Заповіт Господа нашого Ісуса Христа» також не згадує про Вознесіння, як окреме свято. Свідками спільного святкування Вознесіння і П’ятидесятниці є Євсевій Кесарійський і паломниця кінця IV століття (381-384 рр.) – Етерія. Етерія не називає сороковий день по Воскресінні Вознесінням, а просто сороковим днем після Пасхи. Характерно, що за свідченням цієї аквітанської паломниці в цей день на Елеонській горі не відбувалася відправа, а у Віфлеємі. Напередодні, в середу, у Віфлеємській печері Різдва Христового була всеношна, а на другий день літургія з проповідями.
Однак, спільне святкування Вознесіння з П’ятидесятницею тривало недовго після Етерії. Вже св. Григорій Ніський і св. Іоан Златоуст виголошували проповіді в цей день. Встановленню окремого свята Вознесіння могло сприяти побудування св. Єленою на Єлеонській горі величної церкви. Вже в апостольських постановах (пам’ятка кінця IV початку V століття) говориться: «Після 40 днів від першого воскреслого дня святкуйте Вознесіння Господнє».
Канони на Вознесіння писали Іоанн Дамаскін (VIII ст.) і Йосиф Студит (IX ст.). У відправі Вознесіння є давня пісня на стиховні на вечірні: «Родился єси, яко Сам восхотіл єси…», про яку згадується в Єрусалимському канонарі VII століття, в службі на П’ятидесятницю. Згодом, коли Вознесіння почали святкувати окремо, ця пісня перейшла з відправи спільного свята у вознесенську відправу. Вознесіння входить до числа 12 великих Святий і продовжується, включно з передсвятом і післясвятом, 10 днів. Віддання буває в п’ятницю сьомого тижня після Пасхи.
протоієрей Микола Новосад (+21.03.1990)