Якби ви мали віру як зерно гірчичне, то сказали б цій горі кинься в море і не засумнівалися б, то б так і сталося. Свята церква показує нам – на що здатна віра, і що ми втратили в Адамі. Господь Бог є вічна правда і не може дозволити неправди. І наказав Господь Бог Адамові, кажучи» Із кожного дерева в Раю ти можеш їсти. Але з дерева знання добра й зла – не їж від нього, бо в день їди твоєї від нього ти напевно помреш» (Буття 2:16-17).
Треба було повірити і ніколи не порушувати заповіді. Але злий дух вирвав з серця людини довіру до Сотворителя. і свого благодійника. І тоді розвалилося відношення людини до Бога і навпаки. Зруйнувалися відносини любові. довіри, правди, нестало того, що об’єднує. У світ проникло зло. Коли це сталося Господь береться лікувати недовіру. Кладе першу Євангеліє, благовістя, правду і каже у раю до Адама: «Я покладу ворожнечу між тобою і жінкою, і між твоїм потомством та її потомством. Воно розчавить тобі голову, а ти будеш намагатися ввіп`ястися йому в п`яту» (Бут. З:15). Це була перша обіцянка Божа, що прийде спасіння, що Господь Бог полікує невіру людини. Скільки міг Адам вірити обітниці Божій не відомо. Але ця обітниця виховала Еноха, Мафусала, Ламеха і Ноя, які стали здатні вірити Господу Богу, які стали здатні врятувати людство від потопу. Оця крихітна віра, як зерно гірчиці, розвалювала гори зла, які ніс на людство злий дух. Гинуло усе людство, але ті, що здатні були вірити не загинули. Віра зруйнувала гори невір’я, гори байдужості і людство було врятоване в особі сімейства Ноя. Після Ноя Господь Бог продовжує виховувати людство, яке отримало урок потопу. Авраам зробив дуже великі висновки з тих небагатьох фраз Святого Письма і починає вірити Господу Богу. Ми ж віримо і просимо у Бога якоїсь дрібниці. Господь Бог посилає нам ці дрібниці, але хоче щоб вони навчили нас речей вічних. Авраам не мав дітей, а Господь обіцяв і Авраам найменше 70 років чекав і вірив. І коли вже всі надії вмирали здавалося, що у людський спосіб це неможливо, Авраам не зламався і столітня Сара народжує дитя. Авраам вірив і Господь Бог виконав те, що обіцяв. І коли Господь Бог захотів, щоб Авраам свого сина віддав і жертву Богу віра Авраамова була такою, що йому було обіцяно, що з його роду вийде Месія. Авраам на сповнення обітниці божої чекав дві тисячі років у світі загробному. Це засвідчує Ісус Христос, що Авраам радий був би бачити день месії, той побачив і зрадів.
Христос Спаситель прийшов полікувати зневіру людини, яке породив у людині злий дух. Не багато від нас Господь Бог вимагає – тільки вірити. Але як вірити? Ной, Енох, Ламех,Мафусал вміли вірити, всеціло віддали себе у руки Божі. Все, що з ними ставалося, вони все приймали з рук Божих, довіряючи Йому і усвідомлюючи, що все це на благо і спасіння. Давид каже – приймаю Господа у щасті і нещасті, бо все від Нього. Що таке нещастя, за яке маємо дякувати. Якщо ми не здатні встояти у спокусі, яку готує нам злий дух, то вступає за нас провидіння Боже, яке невидимими силами створює нам блага і порятунок. Ми ж не вміємо довіряти Господу Богу, а себе не вміємо цілком віддати Богові. Ми не вміємо принести себе Господу Богу в жертву. А ми знаємо, яку жертву Він поніс за нас на хресті. Ми ж не хочемо себе віддати Господу Богові у Його провидіння, щоб Він вів нас до спасіння. Коли Ісус Христос зціляв, то запитував у сліпого, чи той вірить Йому і у Його здатність це зробити. Сліпець відповів, що вірить. Ісус сказав – «То нехай по вірі твоїй це станеться». І сталося, бо сліпець довіряв Ісусу Христу.
Таку глибоку віру мав й Авраам, дуже виважену. Він дбав аби нікому не зробити злого і не нанести кривди. Так і ми маємо дбати про чистоту своєї віри і тільки тоді звертатися до Господа Бога з своїми бажаннями. Наша віра лежить в основі спасіння. Христос прийшов полікувати довіру до Господа Бога. Тому Христос творив чудеса аби переконати нас у моралі слова Небесного, що воно має засади вічності. Він вказав на другорядні речі, які не мають місця у вічності. Господь каже нам поглянути на птаха у небі, який не сіє і не жне, а все йому дається для життя.
Що таке віра у Господа Бога? Апостол Павло проводить таку паралель – як повірять у того про кого не чули, і як почують якщо не буде проповідника? Христос обрав 12 апостолів і послав їх по світу проповідувати про Царство Небесене. Віра у Господа Бога це довіра сотворителеві, що Він звершить те, що нам необхідне для спасіння. Це віра у невидиме так, як і у видиме. Апостоли просили в Ісуса Христа примножити їм віри. Христос на прикладі дитини показав, яка має бути віра. Дитина довіряє своїм батькам наївно, так само і ми маємо вірити Господу Богу. Напередодні розп’яття Ісус Христос звертається до Отця свого – якщо можна нехай мене омине ця чаша. То невже Ісус Христос не вірив Отцю? Але додає Ісус Христос – не Моя воля, а Твоя. Тоді наводить Давид у псалмі слова Ісусові – «Боже мій, взиваю до тебе і вдень, і вночі, і ти не почув мене, але я не залишусь не розумним, бо ти передбачив для мене щось більше , бо на молитву про відвернення муки мені даєш щось вище і дойстойніше на всю вічність». І ось Ісус Христос сказав перед стражданнями – нехай буде воля Твоя. Давид каже – муки були жорстокі, але плоди були неймовірні.
Отже, якщо ми маємо віру як зерно гірчиці, не сумніваймося. Ми мусимо навчити наших дітей, щоб вони не наробили помилок у майбутньому. Нехай Господь Бог відкриє в нас віру у Бога. Бо ніхто сам по собі не може цим даром заволодіти. Апостол Павло каже, що віра не дається переконанням. Жоден проповідник не може переконати людину повірити Богові, якщо людина сама не прикличе Бога, а Бог вселить духа в людину. Тоді дух буде забороняти виконувати не розважливі, безсоромні речі. Христос показав, що лікує нас вірою і довірою до Нього. Ті, хто здатні до такої віри осяваються славою Небесною на всю вічність. Амінь
+ Данило, митрополит Чернівецький і Буковинський (ПЦУ)