Воскресіння Христа – це саме приголомшлива подія людської історії, оскільки найбільшою трагедією в людському житті є смерть. Але смерть буває не тільки біологічною. Вона може бути екзистенціальною, соціальною, національною та, нарешті, духовною. У нашої особистій історії бувають моменти, коли ми, перебуваючи без Христа, переживаємо екзистенційну смерть.

Смертю смерть подолав – значення

Своїм Воскресінням Христос переміг смерть (Рим.6:9). Він долає і всі наші особисті смерті, у тому випадку якщо Його життя стає нашим життям завдяки Воскресінню (2 Кор. 4:10-11). На всі ці смерті Христос відповідає неповторним чином – воскресаючи з мертвих і долаючи смертю смерть.

У світлі Воскресіння Христа немає місця розпачу, безвиході і руйнування. Все оживає та оновлюється. І навіть сама смерть з процесу тління стає початком життя. Як казав наш поважний старець, архімандрит Георгій Капсаніс, «чим був би світ без Воскреслого Христа і Воскресіння, яке Він нам подарує? Безмежним цвинтарем. Чим були б ми? Засудженими до смерті, що чекають, коли прийде наш час згаснути і зникнути. Ніякого сенсу і мети не мала б життя. Отець Юстин Попович дуже вірно зазначив, що не повірив б у Христа, якби Він не переміг смерть».

Євангельські оповіді і церковна гімнографія говорять нам про те, що, коли Христос добровільно пішов на страждання, учні Його не усвідомили цього. Час Його Страстей не став для них часом радісних роздумів і сподівань. Скорбота і страх оволоділи ними, і цілком виправдано. Лише після Воскресіння вони піднеслися духом: «А учні зраділи, побачивши Господа» (Ін.20: 20).

Часи наших щоденних смертей, спокус, відчаю і невдач – аж ніяк не легкі. І у такі моменти ми не можемо бути радісними. Нас наповнюють гнітючі почуття, думки і бажання. Перш за все, вони не богоугодні, оскільки заважають нам пережити радість спілкування з Богом, з ближнім, а також з самим собою.

У ці хвилини ми можемо звернутися до прикладів наших святих, які, будучи синами Воскресіння, скуштували його плоди і згодом стали його незаперечними свідками. З досвіду святих ми дізнаємося, що добровільний хід з Христом на страждання – це обіцянка і спільного з Ним воскресіння. Якщо з любов’ю до Христа ми добровільно і терпляче переносимо наші щоденні смерті, вони стають для нас можливостями і шляхами до нашого особистого у Христі воскресіння. «Якщо терпимо, то з Ним і царювати будемо; якщо відречемося, і Він зречеться нас; А коли ми невірні, зостається Він вірним, бо зректися Самого Себе не може»(2 Тим. 2:12-13). Тоді радість і мир Воскресіння стануть невід’ємними дарами Христа, які будуть супроводжувати нас як в тимчасовому життя, так і в вічності. Святий Григорій Палама підкреслює це в своєму знаменитому листі до черниці Ксенії.

Пройшло багато років, і зараз Греція оговтується від своєї недавньої Голгофи. Більшість наших братів страждає від наслідків кризи. Багато людей втратили сміх, радість, мир, оптимізм, мрії і надії. У повітрі витає похмурість, печаль, розчарування і гнів. Але людина не може так жити. Вона починає шукати вихід. Особливо, молодь.

Звернемо сьогодні наш погляд до Воскреслого Христа і усвідомлюємо, що Він є допомога в наших тяготи. Воскреслий Господь приносить серцю істинний світ, а особі – справжню радість. Як говорив святий Порфирій Кавсокаливіт, «Христос є джерело життя, радості, світла і правди. Христос – це все».

Христос – це все для Православної Церкви і нашої православної традиції, Христос наших святих отців, сповідників і преподобних, Христос, Який сьогодні виганяється з нашої нещасної батьківщини за допомогою міжрелігійного синкретизму у нових шкільних програмах, скасування недільного вихідного дня, прийняття єретичних законопроектів, заснування ісламської кафедри на богословському факультеті університету Салонік. Все це робить більш довгим і сумним траур грецького народу, а «Плач про полеглий Константинополь» скорботною піснею, яка поки що не збирається закінчуватися.

Однак наш благочестивий народ все ж не зрадив Христа, чинить опір підступам ворогів нашої греко-православної ідентичності і залишається вірним всього того, що перейняв від святих вчителів Церкви і нації. Він вірить, сподівається і терпить. Останнє слово залишається не за смертю, але за життям.

Христос Воскресе! Воістину Воскрес!

архімандрит Христофор, ігумен святого кіновіального монастиря преподобного Григорія.

Переклад українською мовою – «Київське Православ’я»