Апостол і Євангеліст Іоан був родом з Вифсаїди Галілейської. Він був людина проста і неосвічена, як і інші апостоли, проте він був з досить забезпеченої сім’ї. У його батька Зеведея було достатньо рибальських сіток, та він мав у себе в служінні працівників. Там же працювали і двоє його синів – Яків та Іоан. Мати Іоана Соломія доводилася двоюрідною сестрою Богоматері Марії, і з Євангелія нам відомо, як вона вірно служила Христу, слідуючи всюди за благим Учителем разом з іншими благочестивими жінками.

Коли Іоан Хреститель почав проповідувати у пустелі, а потім в околицях річки Йордан, пришестя у світ Сина Божого, Іоан і Андрій, брат Петра, які також були рибалками, негайно ж покинули свої рибальські сітки, пішли за Іоаном Хрестителем і стали його учнями.

Одного разу, незабаром після Хрещення ним Сина Божого, Іоан Хреститель побачивши на березі Ісуса, що наближався до нього, і вказуючи на Нього, сказав:

- Ось Агнець Божий!

Тоді вони наблизилися до Нього, і як побачив Він їх, запитав:

- Що потрібно вам?

Андрій та Іоан сказали Йому:

- Наставник (тобто Учитель), де Ти живеш?

- Прийдіть і подивіться, – відповів їм Христос.

Вони прийшли у Його дім та перебували там до самого вечора, вперше з розчуленням слухаючи з Божественних уст заповіді блаженства.

Через два місяці Син Божий закликав до Себе Андрія і Петра, а незабаром і Якова та Іоана. Це сталося на березі Генісаретського озера. І вони зараз залишили човна та сітки, пішли за Ісусом. Вони залишають своє ремесло, згідно зверненого до них слова Христа, і рибалки, що раніше промишляли ловом риби, стали «ловцями людей».

Святий Іоан був наймолодшим з апостолів. Всією душею присвятив він себе Ісусу. Він володів поривчастим характером. Своїми гарячими ревнощами і запальністю він часто нагадував свого першого вчителя, Іоана Хрестителя.

Так, коли Ісус подорожував до Єрусалиму через Самарію, у одному з селищ Господа не прийняли. Іоан з братом просили Його дозволити їм звести вогонь з неба і спалити нечестивих людей. Але Христос суворо їм заборонив, сказавши, що не знають вони, якому духу служать, тобто духу любові і терпіння.

Іншим разом, незадовго до Його розп’яття, перед Христовими Страстями, Соломія, мати синів Зеведеєвих, рухома природною материнською гордістю за своїх синів, попросила Ісуса дозволити їм сісти по праву і ліву руку від Нього в Його Царстві.

Царством цим, усі, хто оточував Христа, вважали Царство Боже, і не стільки небесне, скільки земне. Вони вірили, що Ісус зійде на престол Давида, вигнавши римлян зі священної Юдейської землі. Але Христос, як співається в церковних гімнах, замість амвона, дозволив Іоану лежати на Його грудях.

Апостол Іоан був особливо любимим Господом. Жоден з апостолів не був такий близький Його серцю, як Іоан. Він завжди сидів поруч з Учителем і нерідко клав свою голову на груди Христа.

Коли Син Божий пішов, щоб молитися наодинці з Отцем Небесним, Він не дозволив іти за Собою нікому, крім Петра, Якова та Іоана. Вони були своєрідним трикутником, у якому Христос проживав самі урочисті моменти Свого життя, такі як Преображення на Фаворі або Гетсиманське моління. Найближчим до вершини цього трикутника був Іоан Богослов. Саме у його серці знаходили свій відгук слова і зітхання Христа.

У час, коли Ісуса схопили і всі учні розбіглися, як вівці без пастиря, тільки апостол Іоан і Петро пішли за Господом, Якого вели на суд беззаконного первосвященика Анни. Іоан перебував у архієрейському дворі при допитах свого Божественного Вчителя.

Там Петро злякався та відрікся від свого Вчителя перед дівчиною. Проте, Іоан невідступно слідував за Ним по Хресному шляху, співчуваючи Йому всім серцем. Іоана знали у колі первосвященика, як про це йдеться в Євангелії, він наражався на небезпеку, адже гнів цих людей він міг звернути проти себе. Але він не відступив. Коли Господа розіп’яли, з усіх учнів один Іоан не зник, але стояв до кінця разом з Богородицею біля Хреста. Господь, перш ніж віддав Свій дух, доручає Іоану турботу про найдорожчу для Нього людину – Пресвяту Богородицю.

Саме він допомагав Йосипу і Никодиму зняти віддане мученицькій смерті Тіло Христа, і знову з риданням «лежав» на пронизаних списом грудях Христа.

Але і після Воскресіння, як тільки сповістили апостолам благу звістку дружини-мироносиці, Іоан першим прибіг до порожньої гробниці, діставшись до святого місця швидше, ніж літній Петро. Він також пізнав Господа, коли Той з’явився на березі Тиверії.

У день П’ятидесятниці, коли Дух Святий зійшов на апостолів у вигляді вогненних язиків, саме Петро та Іоан стануть великими стовпами Церкви Христової. Ніхто не мав такий авторитет, як вони.

Христос назвав братів Якова та Іоана «Воанергес» (грецьке Βοανηργες, арамійське слово), яке тлумачиться у Новому Завіті як «сини грому». І дійсно, проповідь обох братів стала дивною, як грім. Це відбивається і в Євангелії, Посланнях і Одкровенні, написаних святим Іоанном.

Апостольське передання дає нам деякі відомості про життя та діяльність Іоана. Так, Апостол Іоан, як люблячий син, дбав про Пресвяту Діву Марію і служив Їй до Її Успіння, підкоряючись наказу Христа, даному Ним, коли Він був на Хресті. У 69 р. н.е., після Успіння Матері Божої, апостол Іоан залишив Єрусалим і прибув до Ефесу.

Поховавши Пречисту, Іоан відправився на служіння, його більше нічого не тримало в Єрусалимі. У Ефесі, який став християнським завдяки апостолу Павлу, він перебував досить довго, всіляко підтримуючи ягнят Христа словом і оповідаючи про все, що пам’ятав від Спасителя.

Тоді імператором в Римі був нелюдський боягуз Домиціан. Почувши, що Ісус правитиме світом, уявивши собі, як колись Ірод, яким буде цей світський цар, і злякався того, що може втратити трон. Імператор наказав знайти і привести в Рим у кайданах усіх людей, близьких Христу. Так, привели до нього онуків улюбленця Божого, Іуди, яким вдалося уникнути смерті, бо вони показали імператору свої мозолясті від роботи руки, і, звичайно, Домиціан не міг уявити собі князів, що опустилися так низько … Тоді-то до нього привели і Іоана. Його привезли у Рим і після короткого судового розгляду засудили до смерті.

Спочатку його побили різками, як це було прийнято, а потім кинули в гарячу олію. Але … він не постраждав. Суддя протримав його у в’язниці деякий час, не знаючи, що робити з ним далі.

Тим часом страх імператора трохи пройшов і гнів його пом’якшав. Таким чином, смертний вирок апостолу замінили засланням на острів Патмос, де він мав працювати у шахтах.

Там Іоан перебував у середовищі самих затятих злочинців, які повинні були стати його товаришами до кінця днів. Але він зовсім не сумував з цього приводу. Хіба не Сам Христос говорив, що Він прийшов у світ не за праведниками, а за грішниками? У цих суворих умовах улюблений учень Господа не тільки не страждав, але навпаки, такий стан давав йому привід для глибоких духовних роздумів.

Там, в одну з неділь, передбачав він кінець світу, який так докладно описав у своєму святому документі – Апокаліпсисі. Кажуть, що це бачення сталося в якийсь печері, куди він пішов від світу. Це бачення видається багатьом і в наші дні. Саме Одкровення, Апокаліпсис, записав учень Іоана Прохор, слухаючи вислови, які виходять з вуст апостола, який досяг єднання з Божеством в блаженному захваті.

Після смерті Домиціана на престол зійшов імператор Нервас, який незабаром звільнив Іоанна. Так, апостол повернувся в Ефес. Там він написав своє Євангеліє. Причиною його написання стало твердження якогось Кірінфоса, який говорив, що Ісус не був Богом. Тоді-то Іоан і знищив його єресь своїм Євангелієм, в якому говорить священною мовою про Божественну сутність Христа.

Тим часом, йшли роки. Апостолові Івану було вже більше ста років. Похилих років, він уже не проповідував, тільки повторював слова: «Діти мої, любіть один одного».

Його учні, слухаючи, як він весь час повторює одну й ту ж фразу, запитали його в один прекрасний день, чому він нічого іншого не говорить, на що він відповів: «Це найбільша заповідь Господа. Її достатньо».

Ось що ще розповідають про останні роки життя апостола. Як тільки він вперше прибув у Ефес, то зібрав навколо себе учнів. Серед них був один маленький хлопчик, якого апостол Іоан дуже полюбив і з великою обережністю обробляв його душу. Маленький хлопчик був для Іоана істинним ангелом, він бачив у його особі благодатну істоту, чисту квітку раю – відображення самої Церкви.

Коли він повернувся із заслання, йому повідомили, що його духовне чадо стало на хибний шлях, ангел перетворився на жахливого грабіжника, який спустошував усе у окрузі, вбиваючи і сіючи несправедливість. Іоан несказанно засмутився, але не віддався розпачу. Він сів на мула і став шукати всюди агнця, який збився з істинного шляху, як добрий пастир з притчі. Нарешті, йому вдалося зустріти цього улюбленого їм юнака. Той, побачивши посивілого від випробувань апостола, впав до ніг Його і, гірко плачучи, негайно ж розкаявся. І пішов, як агнець, за пастирем.

Розповідають ще про один випадок з життя апостола. У старого Іонна була приручена їм куріпка, з якої він часто грав і проводив свій вільний час. Один мисливець дуже здивувався тому, що така досконала людина займається такою справою. На що апостол сказав, посміхаючись: «Твій лук теж не завжди натягнутий, інакше він зламається. І найсвятіша людина потребує розслабленні. Це нікому не шкодить».

Іоан передчував свою смерть, знав, коли настане час покинути цей світ. Він попросив вирити йому могилу, після чого поклав туди свою мантію, ліг на неї і закрив очі, віддавши свою пречисту душу Христу.

Василіос Мустакас, богослов

Переклад українською мовою – «Київське Православ’я»