Вознесіння – це свято, яке, завжди випадає на будній день, не займає в свідомості людей того ж місця, що й великі свята Різдва, Богоявлення, Благовіщення, Пасхи і П’ятидесятниці. Те ж саме можна сказати і про свято Преображення.

На відзначенні свята Вознесіння постійно відсутня учнівська молодь Греції. У цей час в більшості шкіл починаються іспити, і в результаті, навіть самий доброзичливий педагог, не може відпустити своїх учнів до церкви. Так ростуть наші діти, так вони встають на свій життєвий шлях, і можуть пройти цілі десятиліття, а у молоді так і не з’явиться можливість насолодитися цим великим святом і духовно пережити його.

Вознесіння слідує за Воскресінням, настає по закінченні сорока днів з часу появи Христа учням. У ці сорок днів Христос не один раз являється Своїм учням і знову зникає, щоб, з одного боку, довести їм істинність Свого воскресіння, а з іншого – допомогти їм звикнути до Його тілесної відсутності. Учням було необхідно звільнитися від постійного тілесного сприйняття Христа, перестати бачити і чути Його, розлучитися з чуттєвими підтвердженнями Його присутності.

Тілесна присутність Христа в світі почалося з Його Різдва і завершується Вознесінням. Або, скоріше, припиняється до Його Другого пришестя. Тоді нам знову буде явлено Таїнство Його втілення. Тоді «всі племена земні <…> побачать Сина Людського, Який гряде на хмарах небесних з силою і славою великою» (Мт. 24:30).

До тих пір віруючі вчяться жити в постійної незримої присутності Христа.

«Я з вами по всі дні, до кінця віку. Амінь»  (Мт. 28:20). Христос поруч з нами. Постійно, але незримо. Віруючі черпають силу з такої присутності Христа, не припиняючи, однак, тужити, бажати і з нетерпінням очікувати Другого пришестя Господа. До тих пір Церква буде безперестанно взивати: «Прийди, Господи Ісусе», і невпинно чутися Його відповідь: «Гряду скоро!» (Одкр. 22:20).

Отже, наш Христос вознісся на небеса. Людську природу, яку Він нероздільно, незмінно і неподільне поєднав з Божественної, згідно з вченням Четвертого Вселенського Собору, Він ставить вище херувимів, серафимів, Ангелів і Архангелів біля трону Бога Отця.

Незліченні ікони, величні висловлювання пророків і піснетворців нашої Церкви оспівують, звеличують і прославляють це дивовижну подію. «Зійшов Бог при окликах радости, Господь – при звуках сурмних» (Пс. 46:6), «Піднімайте, врата, верхи ваші, піднімайтеся, врата вічні, – і ввійде Цар слави» (Пс. 23:7), – волає цар і пророк Давид.

За всіма цими поетичними величними висловлюваннями криється одна істотна подія, чудо чудес, «нове під сонцем», як сказано в старозавітній книзі Екклезіаста, – це об’єднання людської і Божественної природи.

Це об’єднання, настільки спасенне для нас, має і «негативну» сторону, бо робить незримою і таємничою людську природу Христа до Його Другого пришестя.

Це те, проти чого людина повстає, перебуваючи у владі плоті, проживаючи все лише через її присутність і енергію. Вона бажає присутності Тіла Ісуса, бажає мати можливість побачити Його, доторкнутися до Нього, обійняти, прийняти благодать. що таїться в Ньому, як кровоточива жінка.

Тому людина, як ми говорили вище, волає: «Прийди, Господи Ісусе!».

Але, увага! Тілесна присутність Христа в світі не вичерпалася повністю. Вона існує і буде існувати до кінця віку. Але в чому полягає ця тілесне присутність? У Таїнстві Святої Євхаристії, коли хліб і вино на словах «Твоя від Твоїх …» перетворюватися  в Тіло і Кров Христа. І віруючий має можливість не просто бачити і відчувати Тіло Христа, але і прийняти його в себе, дати йому проникнути в кожну свою клітку, проникнути в суть нашого буття, має можливість споглядати Господа.

Отже, тілесна присутність Христа в світі не припинилася. І щоб насолодитися їй, нам слід частіше бувати в храмі Божому, брати участь в найважливішому Таїнстві нашої церкви, Таїнстві, заради якого й існує Церква – Святої Євхаристії. Якщо ми беремо участь в ньому свідомо і з покаянням, то слова апостола Павла будуть відноситися і до нас: «Сам Господь у час сповіщення, при голосі архангела i сурми Божої, зійде з неба, i мертвi у Христi воскреснуть раніше; Потiм ми, що лишились живими, разом з ними будемо піднесені на хмарах назустріч Господеві у повітря i так завжди з Господом будемо» (1 Сол. 4:16-17).

Архімандрит Мелетій Вадраханис

Переклад українською мовою – «Київське Православ’я»