П’ята Всеправославна передсоборна нарада, провівши роботу на основі узгодженого і прийнятого на засіданні Міжправославної підготовчої комісії 9-17 грудня 2009 року в Шамбезі тексту «Автономія і спосіб її проголошення», розглянуло еклезіологічні, канонічні і пастирські аспекти інституту автономії і знайшло одностайну формулювання всеправославної позиції по даного питання.

Питання, якими займалася П’ята Всеправославна передсоборна нарада і які випливають з теми тексту вищевказаної Міжправославної підготовчої комісії, стосувалися:

а) до поняття, змісту і різних форм інституту автономії;

б) до передумов, на основі яких місцева Церква просить автономію у Автокефальної Церкви, якій підкоряється;

в) до виключної компетенції Автокефальної Церкви ініціювати і завершувати процедуру надання автономії частини своєї канонічної юрисдикції, при тому, що на території православної діаспори автономні Церкви не засновуються, і

г) до наслідків, які має це церковне діяння для відносин проголошеної автономної Церкви як з Автокефальною Церквою, до якої вона відноситься, так і з іншими Автокефальними Православними Церквами.

***

1. Інститут автономії висловлює канонічним чином статус відносної або часткової незалежності конкретної церковної області від канонічної юрисдикції Автокефальної Церкви, до якої вона канонічно відноситься.

а) При застосуванні цього інституту в церковній практиці сформувалися різні ступені залежності автономної Церкви від тієї Автокефальної Церкви, до якої вона відноситься.

б) Обрання Голови Автономної Церкви затверджується або здійснюється компетентним церковним органом Автокефальної Церкви, Предстоятеля якої він згадує і знаходиться з ним в канонічному співвідношенні.

в) У функціонуванні інституту автономії існують різні форми його застосування в церковній практиці, що визначаються ступенем залежності автономної Церкви від Автокефальної.

г) При деяких формах автономії ступінь залежності автономної Церкви виражається за допомогою участі її Глави в Синоді Автокефальної Церкви.

2. Ініціювання та завершення процедури надання автономії будь-якої частини канонічної юрисдикції Автокефальної Церкви входять в її канонічну компетенцію, до якої відноситься Церква, що проголошується автономною. Таким чином:

а) Якщо місцева Церква, яка просить про автономію, має всі необхідні церковні і пастирські передумови для цього, вона звертається з відповідним проханням до Автокефальної Церкви, до якої відноситься, пояснюючи серйозні причини, що спонукали її подати таке прохання.

б) Приймаючи це прохання, Автокефальна Церква оцінює на Синоді передумови і причини прохання і приймає рішення про надання або ненадання автономії. У разі позитивного рішення вона видає відповідний Томос, який визначає територіальні межі Автономної Церкви та її відносини з Автокефальною Церквою, до якої вона відноситься, відповідно до встановлених критеріїв церковного Передання.

в) Предстоятель Автокефальної Церкви повідомляє Вселенській Патріархії та іншим Автокефальним Православним Церквам про проголошення автономної Церкви.

г) Автономна Церква бере участь в міжправославних, міжхристиянських і міжрелігійних відносинах через Автокефальну Церкву, від якої вона отримала свою автономію.

д) Кожна Автокефальна Церква може надавати автономний статус тільки тієї Церкви, яка перебуває в межах її географічного округу. На території православної діаспори автономні Церкви не засновуються, крім випадків всеправославної згоди, що забезпечується Вселенським Патріархом згідно всеправославної процедурі.

е) У випадку надання двома Автокефальними Церквами автономного статусу в одній і тій же географічній церковній області і, як наслідок, виникнення розбіжностей щодо цих автономій, сторони, які беруть участь, спільно або окремо звертаються до Вселенського Патріарха, щоб той знайшов канонічне рішення питання згідно всеправославної процедурі.

3. Наслідки, що випливають з проголошення автономії і стосуються автономної Церкви та її відносин з Автокефальною Церквою, такі:

а) Глава Автономної Церкви поминає тільки ім’я Предстоятеля Автокефальної Церкви.

б) Ім’я глави Автономної Церкви не включається в Диптихи.

в) Автономна Церква отримує Святе Миро від Автокефальної Церкви.

г) Єпископи автономної Церкви обираються і поставляються її компетентним церковним органом. У разі, якщо для автономної Церкви це абсолютно неможливо, вона отримує допомогу від Автокефальної Церкви, до якої вона відноситься.

15 жовтня 2015 року, Шамбезі

Переклад українською мовою – «Київське Православ’я»