У ці дні ми вступаємо на духовну дорогу благословенного Великого Посту. Святий Великий Піст – це період молитви, період покаяння, сліз, перетворення людини, період, який підносить його на новий щабель духовного життя. Наша Православна Церква, як турботлива мати, що опікуються своїми дітьми-християнами, встановила період Великої Чотиридесятинці як час особливо інтенсивної духовної боротьби, намагаючись допомогти нам звільнитися від пороків, очиститися і наблизитися до Бога, щоб удостоїтися зустріти Великий і Світле свято Воскресіння Христового.

З давніх часів християни, а особливо ченці, приділяли велику увагу цьому духовному етапу і вважали його священним, бо цей період передбачає як духовну, так і тілесну боротьбу. Це боротьба обмеження в їжі, боротьба всеношної, боротьба очищення і боротьба духовних обов’язків, яких набагато більше, ніж в інший час. Відбувається духовна перебудова  людини, яка уважніше прислухається до голосу сумління, щоб виправити те, чому, можливо, вона раніше не надавав належної уваги, і зрости духовно.

Церква допомагає нам в цьому не тільки гарними тропарями і службами, а й настановами, щоб помазати нас і зміцнити в битві за очищення нашої душі.

Такі прекрасні вечірні Божественні Літургії Ранішосвячених Дарів. Літургії Ранішосвячених Дарів приносять велику користь. Їх Херувимська пісня наповнена духовністю, богословської глибиною і ангельською присутністю. І тому на цих великопісних службах нам тим більше слід молитися з особливим розчуленням. Причащаючись Тіла і Крові Христової, як повинні ми бути чисті і непорочні, як праведні душевно і тілесно, щоб Божа Благодать змогла зробити благотворний вплив на наші душу і тіло! І тому в житті нам належить бути пильними. І в келії нашій, і в храмі ми повинні обмивати обличчя сльозами, щоб обмили вони і душу нашу, зробивши її гідною причастя. Звичайно, нерідко диявол позбавляє всіх нас, а вже мене-то найперше, розкаяння. І тоді не приходять до нас сльози, а замість них часто є погані помисли. Погані помисли, лише тільки з’являються вони з супроводжуючими їх грішними образами, треба негайно виганяти. Якщо ж нас долають погані думки або ж таїмо ми в душі зло на брата нашого, тоді ми не можемо наблизитися до Бога Любові, настільки Чистому і Святому.

Протягом усього цього часу на кожній великопісних службі читається молитва преподобного Єфрема Сирина: «Господи і Владико життя мого! Духа лінивства, недбайливості, властолюб’я і пустомовства віджени від мене. Духа чистоти, покори, терпеливості і любові даруй мені, слузі твоєму. Так, Господи, Царю! Дай мені бачити гріхи мої і не осуджувати брата мого, бо ти благословенний на віки віків. Амінь».

Цими словами святий дає нам зрозуміти, що, крім інших чеснот, особливо велику увагу слід приділяти тому, що згадується в самому кінці: самоосудженню на противагу осуду брата, бо без любові до ближнього нашого ми не зможемо просунутися ні на один крок на шляху до духовного очищення. Якщо не стежити за думками, за словами і за своїм серцем, стриманість в їжі не принесе користі. Обмеження в їжі благотворно, лише якщо його супроводжує любов до ближнього нашого, і лише коли ми не засуджуємо інших. Коли ми не звинувачуємо братів наших, але засуджуємо лише себе, до нас приходить любов до ближнього і любов до душі нашої, турбота про очищення і виконанні великого завіту любові до Бога і до ближнього. Любов до Бога і до брата є дві великі чесноти, на яких ґрунтується все духовне будівля, якщо ж їх немає, то і всі інші чесноти залишаються без підстави. «Бог є любов, і хто перебуває в любові, той перебуває в Богу, і Бог в ньому» (1 Ін. 4:16).

Інша справа, до якої необхідно примушувати себе зі всілякою ретельністю, – це молитва. Треба молитися ім’ям Христовим без нехтування, не втрачаючи часу. І під час нашої всеношної в келії докладати всіх можливих зусиль, щоб не допустити того, щоб нас здолали сон або лінощі, або нехтування, але віддавати самого себе з усією духовною готовністю. Лише прокинувшись, насамперед звертатися до молитви, а потім приступати до канону, до молитви на вервиці, до вивчення Святого Письма і до богослов’я. Треба з особливою готовністю йти в храм, щоб прожити цей період, отримавши для своєї душі багаті і благі плоди.

Піст, разом з фізичною працею, сприяє прощення гріхів і очищенню. «Подивись на смирення моє і труд і прости всі гріхи мої». (Подивись на труди мої, Господи, і на смирення моє, бо не можу я зробити нічого без Тебе, і прости мені все, що я Тобі зробив.) Трудився в утриманні від їжі, в земних поклонах, в молитвах, в працях серця і розуму, бо ця праця в ім’я Боже святий і отримає багаторазове заплата від Господа, адже за нього людина удостоюється вінця честі і слави. Біси особливо бояться поста, бо пост виганяє їх. «Цей рід (тобто рід бісів) виганяється тільки молитвою і постом», – сказав Господь (Мт. 17:21). І тому святі отці неодмінно будують свою справу в ім’я Боже починали з посту. Вони вірили у велику силу посту, стверджуючи, що Святий Дух не осіняє людини з повним шлунком. Однак будь-який християнин, жадаючи очищення, повинен почати з його основ, якими є піст, молитва і тверезість. Поєднуючи піст, молитву і тверезість, людина сходить до вищих щаблів.

У минулі часи у святих отців був один благочестивий звичай. Перед Великим Постом вони йшли з монастирів і віддалялися в глиб пустелі, де і жили в суворій аскезі до самої Лазаревої Суботи, коли вони поверталися в обитель, щоб всім разом відсвяткувати Вербну неділю. Деякі брали з собою лише найнеобхіднішу їжу, інші ж харчувалися лише дикими травами, щоб ще сильніше працювати у аскезі і в пустельному житті. Потім же, на Великої Страсної Седмиці, вони проводили час цілодобово в храмі, вживаючи щодня лише трохи сухого хліба і трохи горіхів. Господь сподобив і благословив нас зустрітися зі справжніми аскетами, які не тільки протягом Великого Посту, а й цілий рік воювали в пості і аскезі.

Таким був і блаженної пам’яті мій духовний наставник – старець Йосип Печерник, який отримав своє ім’я за те, що він жив в печерах, де я вперше побачив його. Старець в дні Великої Чотиридесятинці накладав на себе суворий піст. Такий же пост накладав він і на нас. З понеділка по п’ятницю, тобто п’ять днів на тиждень, не дозволялося вживати нічого, окрім каші з 80-ці грам борошна на чистій воді. І це було все. Крихітна мисочка їжі на всю добу. І це на тлі важкої фізичної роботи з перенесенням тяжкості на плечах днем і сотнями земних поклонів і годинами молитов усю ніч безперервно. Метою ж всього цього було очистити внутрішній світ людини, зробити його більш праведним і чесним в очах Божих, щоб знайшов він відвагу до Бога і зміг би молитися за весь світ. Бо світу необхідні молитви святих і особливо аскетів. Недарма Антоній Великий своїми молитвами підтримував увесь світ.

Не підлягає сумніву, що, дотримуючись пост, ми повинні боротись по силам нашим, в різної ступені, бо ми всі не однакові. «Благо, що здійснюється не є благим чином, вже не благо». Тобто благо, що не здійснюється благим чином, тобто в добрий час, благим способом, благими засобами і за можливостями кожного, принесе не благо, але зло. Пост є необхідність, є благо, але він є засіб, а не мета. А мета цього засобу нарікається смиренність. І тому ми повинні все влаштовувати на розсуд духовного наставника, освіченого Святим Духом. Духівник скаже тобі, як треба тобі постити, коли причащатися, як перемогти тебе ворога роду людського, що тобі робити тут, а що там, і так на розсуд духовного наставника підлягає влаштовувати самого себе. Не варто робити нічого вище потрібного, бо міра потрібна у всьому, оскільки без міри не буде і користі. Отже, пост свят, але він лише засіб. І тому ми встановлюємо його для себе за тими вказівками духівника і нашими тілесними і душевними силами. Досить мати добрий намір. Бо, за словами Василя Великого, існує така велика різниця між тілесної витривалістю різних людей, як між залізом і сіном.

Свята Синклитикія в останні роки свого життя страждала від туберкульозу горла. Її благословенне горло, що невпинно виголошувало Слово Боже, покрилося гноєм зсередини. Її уста врятували незліченну кількість душ. І ось ці уста попросив дозволу випробувати диявол, і Господь дозволив вразити її недугою туберкульозу. Від гною вона стала поширювати настільки сильний сморід, що навіть черниці з важкістю могли доглядати за нею. Вони були змушені використовувати сильні пахощі, щоб полегшити її страждання хоч на кілька хвилин. І ось ці уста, які, будучи здоровими, виголошували і несли благо, під час хвороби наставляли ще сильніше. Що ж виголошували мовчазні і гнійні уста? Вони беззвучно проповідували велике терпіння і смирення в випробуваннях Божих. Свята вела велику боротьбу, щоб відбити напад біса нетерпіння, нарікання, втоми і мук хвороби. І до чого їй тоді був пост? І тому хвороба вважається недобровільною аскезою. Інший страждає від раку, інший від діабету, інший від інших різних хвороб, що піддають його численним випробуванням. Як можуть очиститися ці люди? Як побачити їм Світло Боже? Вони побачать його, борючись в терпінні і дякуючи Господу. Бо терпіння і вдячність заповнюють пост, якого через хворобу вони не можуть дотримуватися, хоча і здійснюють в десять разів біль важкий подвиг, ніж обмеження в їжі.

У час Великого посту нам належить докладати всіх зусиль, щоб очистити себе. З аскетичної традиції ми знаємо про подвижників, які прожили все своє життя в пустелі в суворих і важких працях, в суворому пості, в сльозах, у загибелі плоті і в утриманні від всіх інших задоволень. І весь цей труд, разом з душевної боротьбою, з різними думками, що стоять перешкодою над бунтівними бажаннями, породив освячення. І тому будь-який християнин, нехай він і не чернець, але хоче домогтися очищення, має право працювати на цьому шляху і отримати нагороду за свої труди. Невинність володіє великою сміливістю перед лицем Божим, бо і Господь наш непорочний, і Пресвята Богородиця була непорочною, і святий Іоан Богослов заховував свою невинність, і багато інших святих. Вся краса Церкви ґрунтується на чистоті і непорочності. Коли серце наше чисто і прекрасно, воно буде виділяти пахощі і красу. Навпаки, людина з брудом в серці видасть її назовні. Будемо ж і ми боротися за очищення змісту нашого тіла, нашого серця, щоб бути в очах Божих чистими і приємними.

В Історія Церкви знаходимо численні приклади людей, які стали приємними Богу і здобули справжню велич.

Авва Пафнутій, великий подвижник, колись, молячись Богу, сказав:

- Боже мій, з ким поруч Ти помістив мене? Кому я дорівнююсь в чесноти?

І почув він голос, який сказав йому:

- Живе в Олександрії в підвалі один бідний чоловік, швець за професією. Йому ти дорівнює в чесноти.

- Як можу бути я, аскет, з юних років живучи в пустелі, дорівнюватися мирянину, та ще й одруженому?

- Кажу тобі, ти йому дорівнюєшся.

На наступний день святий взяв свій посох і суму, поклав туди трохи сухого хліба і попрямував до Олександрії. Дійшовши до міста, він знайшов того мирянина і сказав йому:

- Брат мій, що ти тут робиш?

- Сам бачиш, отче, грішний я. Немає гірше мене людини в усьому світі.

- Ми можемо поговорити?

- Звичайно можемо.

- У чому твоя чеснота, як ти працюєш?

- Яка у мене чеснота? Хіба ти не бачиш мене? У світі живу я і частиною світу є. Це у вас є чесноти.

- Ні, в чомусь ти подвизаєшся.

- Та ні в чому я не змагаюся.

- Мені вказав на те Господь, і тому ти не можеш обдурити мене. По молитві моїй вказав Він мені тебе як рівного мені в чесноти. Ти щось знаєш.

- Пробачте мені, отче! Якщо те, що я роблю, дійсно за щось зараховується, то я вам скажу про це. Одружився я і з того моменту, як поклав на себе вінець, сказав моїй дружині: «Якщо ти любиш мене, то давай жити в чистоті, як брат і сестра, щоб боротися за освячення душ наших. Чи згодна ти?» «Згодна», відповіла мені дружина моя. З тих самих пір живемо ми в чистоті і невинності.

Преподобний Пафнутій трудився в пустелі і аскезою і стриманістю в почуттях прагнув здобути чистоту, чому немало сприяли і умови його життя. Той же жив чистим життям спільно з жінкою і в світі, серед усіх спокус світу, але з Божою поміччю досяг того ж ступеня святості. І боротьба його була важче, ніж боротьба аскета. Але він довів свою велич перед лицем Божим.

Потім ось що трапилося з тим шевцем. Колись один християнин прийшов до преподобного Пафнутія і сказав йому:

- Отче, посварився я з одним священиком, і не відаю, прокляв він мене чи сказав погане слово, але він вже помер, а ми так і не випросили один у одного вибачення. Як мені тепер бути?

- Я не можу допомогти тобі в твоєму випадку, але можу порадити тобі одну святу людину, яка допоможе тобі.

- Хто ж він?

- Рушай в Олександрію туди-то і там, в підвалі, знайдеш одного шевця. Скажи, що це я тебе послав. Розкажи про твою справу, і він допоможе тобі.

А християнин подумав про себе: «Господи, помилуй, невже, якщо вже й аскет не може, мирянин впорається?» Але заради слухняності пішов він і знайшов того шевця і розповів йому про все. І відповів йому швець:

- Почекай тут, поки не стемніє.

Той почекав до настання темряви, і як тільки стемніло вони пішли разом до одного з міських храмів. Швець сказав йому:

- Почекай тут.

А сам, цей святий і чистий християнин, підійшов до головної брами храму, осінив їх хресним знаменням, і брама відкрилися самі собою. Усередині ж храм весь сяяв від світла, і роздавалося ангельський спів. Швець зайшов до храму, подивився і знову вийшов. І сказав чоловікові:

- Зайди в храм і подивися по сторонам на хорах, може, і знайдеш там свого священика.

Той зайшов до храму, а вийшовши, сказав:

- Там він на лівих хорах співає.

- Ходімо зі мною.

Вони зайшли, святий християнин же вийшов вперед і сказав до священика:

- Отче, прости цього раба Божого, бо згрішив він як людина. Ти ж як свята людина даруй йому прощення.

- Прощається і відпускається з миром!

Коли ж вони вийшли назовні, швець сказав йому:

- Не здумай розповісти нікому про те, що бачив. Іди з Богом і спасайся.

Бачите, діти мої, що творить аскетичний труд? Що творить духовна боротьба? Що створив цей мирянин для очищення душі своєї? Хіба лише в тому була справа, що запропонував він дівчині, з якою одружився, жити як брат і сестра? Звичайно, не: і постили, і молилися вночі вони разом, і земні поклони клали, і Євангеліє читали, і твори святих отців читали теж, і в храм ходили, і сповідалися, і причащалися, і виганяли погані помисли – і так разом боролися вони. І тому спромоглися вони святості в світі.

Ця історія показує нам, що і в світі, якщо християнин вступає в добровільну боротьбу, Благодать Божа нікого не мине. Однак, чіпляючись за підстави, ми виправдовуємо себе тим, що живемо в світі і не можемо. Бажання долають нас. Що ж нам потрібно? Нам потрібна ця боротьба, як тілесна, так і душевна. Нам потрібно управляти своїми думками. Як тільки з’являться нам лукаві думки, грішні фантазії, картини, особи, ідоли і сцени, виженемо їх негайно молитвою «Господи Ісусе Христе, помилуй мене». Бо якщо пильнує розум і не пускає нічого такого, озброєний Божественним Зброєю, Ім’ям Христовим, тоді уражається на смерть всякий ворог душі нашої, ім’я якому диявол, ім’я якому грішна фантазія, ім’я якому грішний помисел. І захищаючи таким чином нашу душу, наш розум і наше серце, ми заховуємо все внутрішнє наше непорочним і чистим.

Вступимо ж в духовну боротьбу, діти мої, ще з більшою силою, і отримаємо від цього велику користь. Не потрудившись, що не знайдеш Благодаті. Хлібороб, що не оброблює свою ріллю, не побачить плода. Пост, супроводжуваний, посилений і покритий молитвою, читанням Святого Письма, тверезістю, участю в богослужінні, сповіддю, святим причастям, добрими справами і справами милосердя, готує і прикрашає душу до зустрічі Великої Страсної Седмиці. І тоді ми сильніші відчуємо Великі і Чесні Страсті Христові, бо серце наше пом’якшиться, перетвориться і пізнає, скільки нескінченна любов Божа до людини. І тоді ми з більшою силою відчуємо в душі своїй радість Святого Воскресіння, відзначимо його з усім належним благоговінням і удостоїмося святкувати разом з ангелами Святу Пасху. Амінь.

Старець Єфрем Філофейській

Переклад українською мовою – «Київське Православ’я»