Протягом століть напередодні Преображення багато ченців покидають Велику Лавру з тваринами, навантаженими провізією, облаченнями, священними сосудами, і піднімаються до вершини Афона на висоту 2033 метрів, вище хмар, де знаходиться маленька каплиця Преображення Господнього. Увечері наступного дня тут будуть служити всенічне бдіння за статутом, подібному статутам інших монастирів Святої Гори. Поступово піднімаючись в гору, як колись апостоли «на гору високу» (Мт. 17:1), вони співають передсвяткові піснеспіви в ритм дзвіночків, що дзеленчать на мулах: «Прийдіть зійдемо разом з Ісусом, що піднімається на гору святу».

По дорозі з інших частин Афону до них приєднуються і паломники різних національностей. Новоутворена процесія нагадує юдеїв, що сходилися з усіх куточків Палестини разом з новонаверненими, щоб святкувати в домі Господньому на Сіоні (2 Пар. 30:25), «куди сходять племена, племена Господні, за законом Ізраїлю, славити ім’я Господнє» (Пс. 121:4).

Цією «святої вершині», часто покритої найчистішим снігом, яка то відбиває промені сонця, то оповита хмарами, судилося стати «Горою світла», адже давнє слово «aithon» означає «вогненний, сяючий, блискучий». Ця вершина займає особливе місце в серцях святогорців. Вони бачать в ній вісь землі, що сполучає небо і землю, якийсь стовп, по якому молитви піднімаються до Бога, якесь підніжжя престолу Божого, обране житло Всецариці, «Матері світла».

Незліченні ікони та фрески зображують Богородицю на Небесах на засніженій вершині гори Афон, яка покриває світ Своїм омофором, «святим покровом» своєї молитви.

Крім того, згідно непорушної давньої традиції, ченці час від часу піднімаються сюди, щоб помолитися ближче до неба і отримати від Бога відповідь у важливі моменти свого життя.

Саме тут в X столітті, в день Преображення, ктитор Іверського монастиря, преподобний Євфимій, побачив Божественне світло, блискуче, немов палаючий вогонь, в часі, коли він служив літургію: «Раптово повсюди засяяв найяскравіший світло, і земля здригнулася. Всі впали ниць, і один лише блаженний Євфимій стояв, подібний стовпу вогню, залишаючись нерухомим перед святим жертовником».

Чотирма століттями пізніше Богородиця з’явилася святому Максиму Кавсокалівіту, оточена яскравим світлом і пахощами, яка тримала на руках Господа, Який благословив святого Максима і наповнив його святою радістю. Через століття на тому ж самому місці, де це відбулося ще диво, що залишилося в таємниці, старець Йосиф (+1959), великий ісахист і справжній отець сучасного відродження традиції розумної молитви на Святій Горі, зустрів свого сподвижника старця Арсенія (+1983) і почав суворе аскетичне життя і мандрування по схилах Святої Гори. І одного разу, коли його долала зневіра, з цією самої вершини засяяв блискучий промінь світла і увійшов в його серця. І з тих самих пір, немов на Фаворі, розум і серце його постійно перебували в Ісусі.

Існує переказ, що сім подвижників живуть на цій вершині, голі і нікому невідомі, зберігаючи у віках, передаючи з покоління в покоління, містичну традицію аскези і споглядання.

Правдивий цей переказ чи ні, але він показує, наскільки важливе місце в свідомості і життя святогорців займає «Свята вершина». Тому маленька каплиця Преображення і високий залізний хрест, що знаходиться поряд з нею, які стоять на цій тісній скелі, володіють особливою символікою і показують небу і землі дві характерні складові чернечого життя: переживання Хреста, добровільну і невпинну участь у Страстях Господніх, що є одночасно і шляхом обожнення, і життя у світлі есхатологічної слави, яку Христос колись відкрив апостолам на горі Фавор. Як Господь піднявся на гору з обраними учнями, щоб помолитися (Лк. 9:28), так і ченці, відрікшись від світу, живуть на Афоні в тиші і молитві, живуть тут і зараз, у світлі Преображення. Афон для них – Фавор, прообраз Царства Небесного.

В часі занепаду Візантійської імперії, коли святий Григорій Палама, святогорський чернець і великий теоретик Божественного світла, боровся проти гуманістів, захищав ісихастів і підтримував православне вчення про обожнення людини – його реальної причетності до життя Бога через нестворену благодать – тема Преображення і природи фаворського світла перебувала в центрі уваги. У всіх своїх творів святий Григорій Палама і його однодумці дають численні посилання на цю святу подію і показують, що Преображення Господнє, як зразок нашого особистого обожнення, – це свято, насамперед, чернецтва, святкування Святої Гори. Довгі роки святий Григорій жив у підніжжя Афона у Великій лаври, в келіях святого Сави, що знаходиться високо в горах. Тому для кожного сучасного святогорця Афон ототожнюється з Фавором і з усякою «горою Господньою», де Господь відкрився людям. Для них це і гора Сіон, і гора Кармель, Оливкова гора і Голгофа. Крім того, Афон подібний для них та інших «священних гір», де Господь оселився «у святині Його» (Пс. 150:1) «в сонмі богів» (Пс. 81: 1). Це, зокрема, гори Олімп у Віфанії, звідки вийшли перші святогорці, гора Латр, гора Ганос, гора святого Авксентія та інші славні чернечі центри Малої Азії, святі гори Греції. Крім того, можна провести паралель і з горою Олімп – стародавнім житлом дванадцяти богів. Афон подібний і на священні скелі Метеори, на самій високій з яких знаходиться монастир Преображення, горами Пелопонесу, Македонії, Карпат, Сербії, Вірменії з її великими горами Арарат, Кавказькими горами і горами Київської Русі, а також з маленькою «святою горою» святого Серафима в Саровському лісі, Монте Кассіно святого Бенедикт, горою Меркурій – цитаделлю візантійських подвижників в Калаврії, а також з усіма іншими святими горами православного Заходу. Такий образ Афону ототожнюється з усіма горами, подібними Фавору для ченців всіх часів, що живуть тут.

Цієї ночі в тісно каплиця, де можуть поміститися лише кілька людей, в той час як інші намагаються зігрітися в великого багаття, палаючого зовні, голоси півчих перетворюються на церковні труби, проголошують світу звістку про Вічне Світло.

Архімандрит Еміліан Сімонопетрській

Переклад українською мовою – «Київське Православ’я»