Щодня ми бачимо реальні воєнні дії, які здійснює Росія проти України — обстріли «Градами», артилерійську зачистку мирних населених пунктів. Ми знаємо про «гуманітарну допомогу» з Росії, неспростовні факти постачання Кремлем на Донбас військової техніки та боєприпасів. Як даність уже сприймається інформація про регулярні російські війська на окупованих територіях. Вже, здається, нікого в світі не дивує брутальний неприхований цинізм, з яким Путін намагається знищити Україну.
Але чи обмежується всім цим агресія Росії?
Аж ніяк. Під видимою частиною айсберга – бойовими діями – криється другий, таємний фронт. Фронт ефесбешний.
Бодай яким параноїком не був би Путін, вже зараз зрозуміло – у відритій війні Україну не здолати. Революція Гідності спричинилась до колосальних змін в свідомості українців. Чоловіки з Донбасу, Харкова, Одеси та Миколаєва, численних інших міст і сіл так званої «Новоросії» беруть до рук зброю, щоб захистити свій дім від кремлівських визволителів. Стріляти ж в людей, які мають духовну єдність означає ще більше об’єднувати їх. Тож сіяти розбрат серед українців – найперше завдання російських спецслужб. А сіяти розбрат, як відомо, найкраще – підриваючи віру.
У розпорядження нашої редакції потрапила інформація про плани росіян щодо знищення твердині віри в Україні – Української православної церкви Київського Патріархату.
УПЦ КП – православна церква в Україні, яка ані прямо, ані опосередковано не підпорядковується Москві. Окрім неї православними є ще УПЦ Московського Патріархату (офіційно підпорядкована ідеологу «Руского міра» патріарху Московському Кирилу) та УАПЦ – невелика церква з історичним найменуванням, яка вже досить давно потрапила до сфери впливу російських спецслужб.
Київський Патріархат, хоч і має кількісно менше парафій, ніж Московський (в Україні) після минулорічної революції має незрівнянно вищий авторитет і суспільний вплив. Саме Михайлівський монастир КП прихистив студентів в ніч «кривавого четверга», коли беркутівці по-звірячому розганяли студентський Євромайдан. Тут таки під час розстрілів снайперами мирних протестувальників функціонував військовий госпіталь. Саме єпископ КП у Криму Климентій власним тіло обороняв українській військові частини, до яких хотіли продертись росіяни. Саме КП припинив поминати Януковича за богослужінням. Це вже не кажучи про десятки капеланів КП в АТО, сотні мільйонів церковних пожертв на потреби армії і багато чого іншого.
На чолі Київського Патріархату стоїть особистість безпрецедентного масштабу – Святійший Патріарх Київський і всієї України-Руси Філарет. Поза сумнівом, знищити УПЦ КП, допоки його очолює Патріарх Філарет – неможливо. І це не припущення, а доконаний факт. Так як воювала Росія проти цього визначного – у світовому масштабі – ієрарха, воювали певно лише проти Івана Мазепи. Філарет, до проголошення Україною незалежності був чільним діячем Російської православної церкви, у 1990 році виконував обов’язки Патріарха Московського. Прикметний факт: нинішній очільник Московської патріархії Кирил був висвячений на єпископа саме Філаретом. Після того, як останній відмовився від високих посад в РПЦ і присвятив своє життя утвердженню незалежної Української церкви, він став ідейним і духовним ворогом Кремля №1. Ненависть росіян до Філарета є такою сильною, що 1997 року вони навіть піддали його незаконній анафемі. Філарет є не просто духовним і моральним авторитетом – він талановитий адміністратор, який зумів за вкрай непростих обставин розбудувати церкву, якій сьогодні довіряє більшість українців.
Тож зруйнувати Київський Патріархат, доки його очолює Патріарх Філарет, неможливо. Але Патріарху Київському вже 86 років, і об’єктивно щодалі йому все складніше управляти церковними процесами. Немає сумніву, що у разі відходу Філарета від керівництва церквою, росіяни (і спецслужби і російська церква – власне, чи не одне це й те саме?) робитимуть усе, щоб Київський Патріархат був знищений, або щонайменше – дискредитований та розколотий.
Як же цього досягти?
Звичайно, найпростішим шляхом до цього став би розкол УПЦ КП, в процесі виборів нового Патріарха.
Відхід на спокій (у мирському розумінні – на пенсію) або – якби це цинічно не звучало б – упокоєння Філарета є точкою відліку сценарію зі знищення Української церкви. За достовірною інформацією, якою володіє наша редакція, будь-яке погіршення стану здоров’я Філарета є сигналом для початку підкилимних дій ФСБ. За повідомленнями Київської Патріархії, на початку березня Святійшому Філарету було зроблено складну операцію на серці зі стентування аорти. Згідно ж з неофіційною інформацією операція була настільки непростою, що українські лікарі відмовлялись від її виконання. Тому на лікування Святійший Філарет поїхав до Відня.
За інформацією нашого видання, в момент, коли Філарет вилетів зі столичного аеропорта «Бориспіль», в Москві було дано відмашку на реалізацію оновленого плану зі знищення Київського Патріархату.
Оновленого – бо старий план довелося переглянути. Раніше план передбачав «стандартну» схему. Планувалось, під час виборів нового Патріарха пересварити єпископів, зіграти на марнославстві й амбіціях, вбити клин протистояння – і, як наслідок, розколоти Українську церкву. Таким чином, хто б не став спадкоємцем Філарета на тисячолітній Київській кафедрі, незадоволені кандидати – за задумом – створили б власні альтернативні церковні структури і відбувся б черговий розкол. Власне, подібні сценарії були задіяні у 1993 та 1995 роках – після упокоєння перших українських патріархів – Мстислава та Володимира відповідно.
Але цей план виявився абсолютно неприйнятним.
Річ в тім, що Святійший патріарх Філарет, передбачаючи такий розвиток подій, наперед потурбувався про те як уберегти церкву від розколу. За його пропозицією, Архиєрейський Собор УПЦ КП прийняв рішення, що в період міжпатріаршества, обов’язки предстоятеля Церкви виконує наперед визначена Філаретом особа – Патріарший намісник, митрополит Переяслав-Хмельницький і Білоцерківський Епіфаній. Таким чином, зіштовхнути єпископів на етапі обрання Місцеблюстителя (у мирському розумінні – виконуючого обов’язки патріарха) стає неможливим. Окрім того, сам факт визначення Філаретом свого бажаного спадкоємця дає для владики Епіфанія безпрецедентні козирі для перемоги на власне Помісному соборі – тобто майже напевні шанси стати повноправним Патріархом Київським і всієї України-Руси.
Владика Епіфаній годиться в онуки Патріархові Філарету (у лютому цього року йому виповнилось всього 36 років), але вибір Святійшого зупинився на ньому очевидно невипадково. За час свого служіння владика зміг досягти неабияких результатів в упорядкуванні справ Київської православної богословської семінарії (яку він й очолює), активізації Київського Патріархату в Київській області і відродженні Видубицького монастиря столиці. Парадоксально, але саме той факт, що владика Епіфаній перетворив занедбану і багато років нищену комуністами святиню в «Малий український Афон», за задумом, російських спецслужб має стати чи не ключовим елементом в оновленому сценарії нищення УПЦ КП. Втім, про все по порядку.
Незважаючи на зазначені вище управлінські досягнення владики і його непересічну богословську освіту (серед іншого, Епіфаній навчався на Філософському факультеті Афінського національного університету), можна припустити, що вибір Патріарха Філарета зупинився на молодому митрополитові не з цих причин. В середовищі Київського Патріархату поширеною думкою є та, що владика Епіфаній став людиною №2 в церкві через свою націоналістичну (читай — антимосковську) позицію.
Отже, коли стало зрозуміло, що традиційний план з розколу Церкви не спрацює, було розроблено нову диверсійну схему. Сутністю оновленого сценарію зі знищення Київського Патріархату є власне дискредитація особи Патріаршого намісника і майбутнього Місцеблюстителя. Позаяк реального компромату на нього немає, спецслужби вирішили вдатись до прямої брехні. Як можна скомпрометувати єпископа, якого сам патріарх Філарет визначив собі в наступники? Що найбільше може вдарити по людині, в час україно-російської війни?
За нашими достовірними даними, відповідь на це запитання було знайдено відносно легко. В «кращих традиціях» вирішено було назвати біле чорним і проголосити владику не багато й не мало як… агентом Федеральної служби безпеки Російської Федерації! Такий підхід дозволяє вполювати не одного, а цілу ватагу зайців. По-перше, агент ФСБ – це в умовах україно-російської війни чи не найбрудніше звинувачення вже саме по собі. По-друге, якщо Київський Патріархат очолює «агент ФСБ», то в УПЦ Московського Патріархату є блискуча відмовка від будь-яких спроб об’єднання церков («ми хоч і підпорядковані Кирилу, а ви — взагалі агенти російських спецслужб»). По-третє, проукраїнсько налаштовані парафії УПЦ МП, які потенційно можуть перейти в УПЦ КП самостійно, за задумом, повинні бути наляканими перспективою опинитись в руках «кремлівських агентів». По-четверте, враховуючи зв’язки владики Епіфанія із грецькими ієрархами, можна гамузом створити історію про «міжнародну змову російських агентів», які таємно прагнуть знищити Українську церкву.
З часом можна змусити людей повірити у що завгодно – потрібна лиш належна підготовка, казав Ніколо Макіавелі. За цим принципом росіяни почали плести павутину «російської агентури» в Україні і не тільки.
Звичайно, в лоб заявити, що владика Епіфаній – агент Кремля буде малопереконливо. Для початку потрібно показати, що Епіфаній перебуває в середовищі російської агентури. З цим також непросто: де їх, цих агентів, набрати, та ще й розставити бодай у якомусь зв’язку з владикою – на це потрібні роки кропіткої роботи, вербування, інтеграція в церковні структури і ще не факт, що все пройде гладко. Тому було вирішено агентів не інтегрувати, а просто проголосити ними тих, хто так чи інакше пов’язаний з Епіфанієм. Правдоподібністю було вирішено пожертвувати в ім’я економії часу.
Звичайно, такі липові агенти повинні мати певну вагу та/або принаймні впізнаваність. До того ж бажано, щоб вони реально належали до числа противників московської імперської політики «Руского міра». В такий спосіб удар по таким особам, крім «компрометації» владики Епіфанія, буде сам по собі корисним – репутаційної шкоди мають зазнати якраз найпослідовніші прихильники автокефалії Української церкви.
Зрештою вибір ФСБ зробило на двох цікавих (кожна по-своєму, звісно) фігурах – українському бізнесмену Андрію Мацолі та митрополиту Бурси (Константинопольський Патріархат) Елпідофору.
Андрій Мацола – засновник та акціонер Першої приватної броварні, є чи не єдиним серйозним меценатом Київського Патріархату. Про масштаби його фінансової допомоги Українській церкві можна лише здогадуватись з повідомлень на офіційному сайті УПЦ КП. Саме Мацола є основним фундатором відродження в тому числі й Видубицького монастиря, намісником якого є митрополит Епіфаній. За інформацією видання лише реконструкція Георгіївського собору цього монастиря обійшлась у десятки мільйонів гривень. А.Мацолу вирізняє з поміж інших заможних людей, які підтримують релігійні організації дві важливі обставини. Перша – це його принципова підтримка саме Київського Патріархату (яка не припинялась і в часи Януковича – ризикована, м’яко кажучи, у ті часи річ). Друга і головна обставина – це те, що Андрій Мацола допомагає церкві не лише матеріально, а й на значно глибшому рівні. Власник Першої приватної броварні допомагає Київському Патріархатові інтегруватись в світове православ’я – чому за всіляку ціну протистоїть Московська Патріархія. Регулярні неофіційні контакти ієрархів Київського Патріархату з Патріархатом Константинопольським, направлення українських семінаристів на навчання у грецькі богословські школи, візити в Україну афонських ченців, передача храмам УПЦ КП списків (копій) чудотворних ікон з Афонських монастирів та інше – все це дуже дратує росіян.
Митрополит Елпідофор належить до числа найбільш антиросійських ієрархів в світовому православ’ї, є послідовним прихильником автокефалії Української церкви. Щоб зрозуміти позицію Елпідофора цілком достатньо прочитати його глузливу оцінку намаганням РПЦ опанувати першість в світовому православ’ї. За інформацією видання, митрополит Елпідофор не раз спілкувався з митрополитом Епіфанієм, який, до слова вільно володіє грецькою мовою і є неофіційним посланником Київського Патріархату в не афішованому діалозі з подоланням Українською церквою штучної, інспірованою Москвою, ізоляції.
Звичайно викладені вище обставини зробили Мацолу та Епідофора першими претендентами на інформаційну атаку. Перший – пробний — постріл в ній було зроблено по Андрію Мацолі, якого влітку минулого року було анонімно звинувачено в… фінансуванні сепаратистів. У червні-липні 2014 року в Києві та Львові (малій Батьківщині Мацоли) було здійснено масову розклейку листівок без вихідних даних із відповідними звинуваченнями. Очікувалось, що Мацолу буде втягнуто в довгу беззмістовну кампанію звинувачень-виправдань, внаслідок якої в суспільстві залишиться осад, що «диму без вогню не буває». Але меценат самостійно звернувся до СБУ (!) з проханням здійснити перевірку його кампанії на предмет зв’язків з ДНР та ЛНР.
Після негативного висновку української спецслужби дискредитаційна атака захлинулась. Втім, не на завжди.
Згадана раніше операція на серці патріарха Філарета змусила ФСБ активізуватись. За нашою інформацією в українських ЗМІ та соціальних мережах запланована нова хвиля інформаційної кампанії. Користуючись тим, що дуже-дуже небагато українців знають ім’я митрополита Елпідофора, цьому ієрарху буде відведена роль головного російського резидента, який «завербував» митрополита Епіфанія.
Другий етап спецоперації полягатиме у прив’язці владики Епіфанія до «російського агента» митрополита Елпідофора. Наприклад, «викривальне» відео, яке фіксує зустріч Елпідофора та Епіфанія десь у Стамбулі або на Афоні. Оскільки «зв’язок» Елпідофора з ФСБ вже буде як би «доведеним», буде наголошуватись, що Епіфаній зустрічався з ним таємно. Таким чином, висновок напрошуватиметься наче сам собою: Елпідофор завербував Епіфанія, майбутнім київським Патріархом може стати агент Кремля! І нарешті, третій – останній штрих: зустрічі грецького і українського митрополитів відбувається за сприяння… так-так, Андрія Мацоли, який «як відомо, фінансує сепаратистів на Сході України.
…Історія підтверджує: втручання Москви в українські церковні справи виходять далеко за межі проблеми внутрішньоправославних взаємин. Православ’я як духовна ідеологія українства є тим стержнем, на який «кріпляться» інші – похідні – питання національної свідомості, а відтак – і самовизначення. Тому, без перебільшення, можна стверджувати: по-справжньому незалежна Українська держава існуватиме лише тоді, коли існуватиме автокефальна помісна Українська Церква.
Павло КОЗИН
http://kyiv1.org