Коди Ісус народився у Віфлеємі Юдейському, у дні Ірода-царя, тоді волхви зі Сходу прийшли. Не з одної якоїсь східної країни, але з різних, як же показується в Отців святих, — різне про них оповідають. Одні-бо говорять, що вони були з Персії, — це святий Золотоустий, Кирило Олександрійський, Феофілакт та инші. Через те, що в той час найславніше було учення звіздарське. І не міг ніхто у них царем бути, якщо спершу звіздарства навчений не був. Інші ж думають, що вони були з Аравії, — це святий мученик Юстин, Кипріян, Єпіфаній. Через те, що та країна вельми багато мала золота, ладану і смирни (мира). А ще инші думають, що з Ефіопії ті були, адже звідти прийшла колись цариця Савська, тобто Ефіопська, в Єрусалим слухати премудрість Соломонову, що був, за Ієронімовим розумінням, прообразом теперішньої події, тобто приходу волхвів до мисленного Соломона — Христа, що є Божою Премудрістю. Але і Давид говорить: «Ефіопія наперед дала руку свою Богові». Проте всі ті країни є східними і межують між собою, золота, ладану і ароматів мають щедро, до волхвування ж і до звіздарства признаються, серед них же для наимудріших не було таємницею Валаамове пророцтво про те, що має засіяти зоря, про що з роду в рід і переповіданням, і писанням в книгах їхніх передавалося. Видається, було так, що один з них був із Персії, другий — з Аравії, а третій — з Ефіопії. Бо те, що з різних країв були, є правдива подібність у пророцтві Давидовому, де говориться: «Царі Таршішу і островів дари принесуть, царі аравійські і Сави дари приведуть». Це ж, як же тлумачі Божественного Писання гадають, передрік Давид про волхвів, що мали прийти до Христа з Дарами. І коли говорить «царі Таршишу», тобто заморські (Таршиш-бо море означає), розумій, що то Персія, бо за морем є. Царі аравійські — тут явно виказують Аравію. Етіопію ж являє те, коли говориться: «і Сави дари приведуть». Сава — це місто так називається, град же той стольний є всієї Ефіопії. Отож-бо з Персії, Аравії та Ефіопії були ті три волхви. Говориться, що були волхвами не тому, що в бісівській ворожбі і шкідливих чаруваннях вправлялися, але тому, що звичай був у аравітян, сирійців, персів, ефіопів та інших східних народів філософів своїх і звіздарів так називати — волхвами. Не з тих-бо ворожбитів і чарівників ці волхви [хоч і однакова їм назва], але з наймудріших звіздарів і філософів були. Називаються ж і царями, але не як царі великі і самодержці багатьох країв, але як ті, що має кожен з них свій град чи певне князювання. Звичайно-бо є в Письмі Святому кожного града володаря царем іменувати, що очевидно з Книги Буття, глави чотирнадцятої. З яких же градів були ті царі, нема достовірних відомостей, лише те зрозуміло, що з країв східних троє — за числом дарів принесених: золота, ладану і мира. Вони, кожний зі свого краю вирушивши, одною були ведені зорею, зійшлися з Божого допусту на шляху разом і, один в одного про намір довідавшись, ішли разом за зорею. Про неї ж найславніший звіздар Валаам колись провістив, кажучи: «Засіяє зоря від Якова, і встане людина з Ізраїля». Яка ж то зоря була? Золотоустий і Феофілакт розповідають, що не була з числа зір небесних, на і видимих, але божественна якась і ангельська сила замість зорі являлася. Всі-бо зорі від початку світотворення існування своє мають, а вона на кінець віків Воплоченому Слову явилася. Всі зорі на Небесах є поставлені, а вона в повітрі виднілася. Всі зорі звичайно зі сходу на захід течуть, а та одна незвичайно — із заходу на південь, до Єрусалиму, поспішала. Всі зорі вночі лише сіяють, а вона і вдень, як сонце, сіяла, перевершуючи незрівнянно небесні зорі і сіянням, і величністю. Всі зорі з иншими світилами, сонцем, і місяцем, і зі всім колом небесним, безперестанний свій мають рух і напрям, а вона одна то ішла, то стояла, як говорить Теофілакт. Ішли волхви, ішла й зоря, спочивали ж вони — і вона стояла. Про час же явлення зорі тої різні різне гадають. Одні кажуть, що тої самої ночі і в саму годину Спасителевого від Діви Різдва явилася. Але не думаю, що було так, бо якщо б у той час явилася зоря, то як би здалеку волхви змогли за мало днів Єрусалиму досягнути швидше, ніж відійшов Йосиф з Дитям і Матір’ю його до Єгипту, що по сповненні чотирнадцяти днів і законному в церкві очищенні, зразу, не затримуючись у домі своєму, що в Назареті, лише потрібне на дорогу взявши, до Єгипту з поспіхом пішов. Хоч і говорять деякі, що волхви ті швидких коней використали і, швидко пересуваючись, в тринадцятий від Різдва Христового день Віфлеєму досягли, проте непереконливо те. Царі були, а не скороходи, з дарами ж і багатьма царському сану і честі належними слугами йшли, з худобою ж і речами, у дорозі потрібними. Як можна було з Персії, і Аравії, і Ефіопії за тринадцять днів дійти до Віфлеємського міста?

До того ж і затрималися якийсь день у Єрусалимі через Ірода, поки первосвящеників і книжників зібрали і спитали, де Христос роджається, і довідалися, що у Вифлеємі Юдейському. Інші ж, серед них же і святий Єпіфаній, говорять, що явилася зоря в часі Різдва Христового, але волхви через два роки на поклін прийшли і вже дворічне хлоп’я Христа знайшли. Це ж думка звідси виникла, що Ірод звелів страчувати немовлят від двох років і нижче після часу, коли точно спитав у волхвів. Але ця думка, як святий Феофілакт говорить, є очевидно неприйнятна, бо ціла Церква вірно розуміє, що волхви ті Христові у Віфлеємі й у вертепі ще поклонилися. А по двох літах Христос Господь не лише не був у Віфлеємі, але навіть у Палестині, а був у Єгипті. Бо, як те мовиться, за свідченням Луки святого, після сорокаденного в Церкві очищення, де ж Симеон-старець зустрів Господа, і після закінчення всього, що за законом Господнім належить, повернулися Йосиф святий і Пречиста Діва Марія з немовлям зразу в Галілею, а не в Юдею, у град свій Назарет, а не у Віфлеєм, і звідти, за велінням Ангеловим, до Єгипту приготувалися, — то як могли волхви по двох роках знайти Христа у Віфлеємі. Никифор же, давній історик грецький, каже, що за два роки перед Різдвом Христовим зоря на сході з’явилася, і два роки волхви до Єрусалиму подорожували, щоб якраз у час Різдва прибути. Видається, що і цей історик співвідносить сказане з тим, що пишеться у Євангелії про страту немовлят від двох років і нижче. Але і те не є достовірним, бо яка би потреба була тим волхвам дворічної з країн східних подорожі, якщо з них за два чи три місяці можна дійти до Єрусалиму? Якщо ж і повільно — як царі — і з багатьма вантажами ішли, проте не думаю, щоби більше шести чи семи місяців у дорозі затрималися. Адже східні краї, як же Персія, Аравія, Етіопія, від Єрусалиму не є на такій відстані, щоби між ними був шлях дворічний. Яке ж про час появи зорі розуміння достовірніше? Думаю, що святого Іоан Золотоустого і Феофілакта. Ці учителі кажуть так: «Зоря перед Різдвом Христовим явилася волхвам, бо багато часу провести мали, ідучи, через те завчасу явилася їм зоря, щоб у час Різдва досягнути, поклонитися Тому, Хто в пеленах». Доти святих учителів розуміння. Дивимось же, що не згадують ані не встановлюють зорі тій дволітнього часу, але лише кажуть «завчасу», ніби кажуть «за кілька місяців». Звідси ж, Золотоустового і Теофілактового оповідання цього, що перед часом Різдва Христового зоря явилася, тримаючись, благочесно розуміти, що в сам той день і годину, в яку благовіщеням архангеловим, Духа ж Святого зішестям Слово стало Тілом, зачавшись у пренепорочній утробі дівочій, за дев’ять місяців перед Різдвом, зоря на Сході явилася. Це розуміючи, і без згаданих учителів свідчення не залишимося, і недостовірне міркування про затримання у дорозі волхвів на два роки відкинемо. А про дволітніх вбитих немовлят пізніше, в день пам’яті їхньої, мовиться. За дев’ять-бо місяців, як же кажемо, перед Христовим Різдвом у час Благовіщеня волхви, на Сході зорю побачивши, спершу розмірковували, дивуючись і осягаючи, яка то зоря, чи не якась із метеорів, що блискають у повітрі і провіщають якісь нещастя, як же бувають комети. Бо справді та зоря провіщала в тих краях нещастя ворогові-душогубцеві, падіння ідолів, вигнання бісів, світла ж віри святої просвіщення. Тоді, пізнавши інакшість тої зорі, — не випадково, але з осібною божественною силою її природу і подобу, — згадали давнє те Валаамове пророцтво, ще ж і від Сивілли Індійської Еритреї, що про ту ж зорю пророкувало, і переконалися. А найбільше, як же святий Лев, папа Римський розуміє, самим Богом тайно навчені, пізнали, що прийшов час Різдва Господа і Царя всієї Вселеної, що має народитися в Ізраїлі, як же Валаам пророкував: «Постане чоловік з Ізраїлю». І то Його є зоря, віддавна провіщена. Повірили-бо безсумнівно, що так є, і, достатньо в дорогу приготувавшись, рушили з країв своїх, і на шляху, як же вище мовиться, в одне зійшлися, ішли однодумно. А тим часом дев’ятимісячний від явлення зорі сповнювався час, і зближався час Різдва Христового. Наближалися і вони до меж палестинських, тоді й самого царственого в Юдеї міста Єрусалиму в самий день Різдва Христового досягли. Коли підходили ж вони до Єрусалиму, зразу зоря, що вела їх, з очей сховалася, бо якщо б та ж зоря і в Єрусалимі засіяла, обов’язково народ, побачивши її, пішов би за нею з волхвами до Христа, і довідався б Ірод зі заздрісними архісинагогами юдейськими про народженого Христа, і з заздрости передчасно б Його вбили. Але провидіння Боже краще нам спасіння приготувало: звелів Господь сховатися зорі, щоб не став відомий вертеп, який мав душу отрочати, тому що недостойними були очі того поганого жидівського роду бачити пречудну зорю ту. Або ж випробовував віру їхню: чи повірять словам тих волхвів, що прихід Месії благовістують, і чи захочуть пізнати Христа, Спаса світу? Якщо ж ні, то хай буде їм це на більше осудження. Це Теофілакт роздумує, заради чого волхви прийшли, — на осудження юдеям. Якщо-бо волхви, жерцями ідолів будучи, увірували, яку відповідь жиди мали сказати? Ті-бо з такої далини прийшли поклонитися — юдеї ж, в себе маючи Христа, гонили Його. Коли увійшли волхви у царський град Єрусалим, про новонародженого царя питали: «Де, — казали, — є народжений цар юдейський? Бачили-бо зорю Його на сході і прийшли поклонитися Йому». І зразу ця нова вістка здивувала народ, збентежила ж Ірода-царя і всіх начальників єрусалимських. І, зібравши всіх первосвящеників і книжників людських, цар питав у них, де Христос рождається. Забоявся-бо, щоб не віднялося від нього царство, і думав, як би то новонародженого царя убити. І довідавшись, що у Віфлеємі Юдейському Христос рождається, прикликав волхвів тих і про час появи зорі питав. Тоді, загадавши підступ, мавши думку неправедну і намір злий, сказав лукаво: «Ідіть, спитайте точно про дитя, де ж перебуває, сповістіть мені, щоб і я пішов поклонитися Йому». Коли ж вийшли волхви з Єрусалиму, зразу зоря, що вела їх, явилася і пішла перед ними — раділи вони вельми новою появою її. І йшла перед ними, поки довела їх у Віфлеєм до вертепу, і стала зверху, де ж була дитина. Над тим житлом, де дитя було, зоря стала, тобто з висоти вниз зійшла і до землі наблизилася. Інакше-бо неможливо було б пізнати, над яким стоїть місцем, якщо б не зійшла нижче. Це і Феофілакт, від святого Золотоустого взявши, говорить: «Це дивне знамення було: зійшла-бо зоря з висоти і при землі була, показала їм місце». Якби на висоті стояла, то як пізнати мали осібно місце, де ж був Христос? Адже кожна зоря багато місця охоплює, як же і ти багато вище дому свого місяць бачиш, так само і я думаю, що вище мого дому є, — і всі-бо так само думають, що над ними лише місяць стоїть чи инша зоря. Так же і ця зоря не була б ясно вказала Христа, якби не зійшла вниз і вище голови дитини не стала б (доти Теофілакт). І з цього чуда стало відомо, що та зоря не була з тих, що на тверді небесній, але була окремою Божою силою. Знайшли-бо волхви того, кого шукали, увійшли в хатину, як же говорить Євангеліє. Звідси дехто думає, що не у вертепі, але в якомусь домі, у граді волхви Христа знайшли, бо не вертеп, а хатину Євангеліє згадує. Розійшлося-бо, каже, багато люду, що були записатися прийшли, спорожніла і загальна гостинниця та инші громадські доми, і виведена була мати з дитиною з вертепу в хату якусь. Але святий мученик Юстин, Золотоустий, Григорій Ниський і Ієронім розповідають, що у вертепі, де ж народився, був Ісус аж до часу очищення, що було по сорока днях. Там і волхви його знайшли, це ж було для того, щоб царі земні пізнали царство новонародженого царя в убогості, смиренні і світської слави зневазі, а не в багатствах, зарозумілості ж і палатах. До того ж хай і віра їхня більша проявиться, коли Того, заради Кого ось довгий труд здолали і Кого в царських палатах знайти сподівалися, у такій убогості побачивши, не зневажили і не розкаялися. У вертепі-бо знайшли Господа волхви, поклонилися Йому, впавши, тобто не простим поклоном, але для Бога відповідним, не як лише чоловікові, але і як Богові поклонилися. Бо як же святий Іриней і Лев-папа говорять, волхви ті, яких просвітлювала тайно Господня благодать, бачили дитя, Богом Його пізнали й увірували, і через те не лише як цареві, але і як Богові Йому поклонилися поклонінням, Богові належним, через те пишеться: «Впавши і відкривши скарби свої, принесли Йому дари, виконуючи наказане: щоб не явитися перед Господом голіруч. Які ж дари: золото, ладан і смирну (миро). Золото — як цареві, ладан — як Богові, смирну — як чоловікові смертному. Смирною жиди помазували тіло померлого, хотівши, щоб цілим було. Так три царі трьома єдиного у Тройці вшанували дарами і тим дві у Ньому природи виявили. Якраз про те говорить Лев Святий: «Ладан — Богові, смирну — чоловікові, золото приносять цареві, розуміючи Божу і людську природу, в єдності вшановуючи, у що серцями вірять — дарами сповідують.

І вістку прийнявши у сні від ангела, що явився їм, не повернулися до Ірода, що зло задумав й убити Новонародженого царя намірявся, іншим шляхом відійшли кожний з них у свій край, і там учителями і проповідниками Христовими були, за достовірним повіствуванням Никифоровим. Проповідували пришестя у світ Христа, Сина Божого, учили людей вірити в Нього, як же і самі вірили. І безсумнівним є, що лику святих по умертвленні причетними бути сподобилися. Імена ж їхні такі: перший — Мелхіор, старий і сивий, волосся на голові і бороду мав довгу, він приніс золото Цареві і Владиці. Другий — Гаспар, молодий і безбородий, з лиця червоний, він приніс ладан Богові очоловіченому. Третій — Валтасар, смаглявий лицем, зовсім бородатий, він миро приніс Сину чоловічому смертному. Тіла їхні по багатьох літах перенесені були спершу в Константинополь, тоді в Медіолан, потім в Коаонію, на Честь Христа, Бога Воплоченого. Йому ж із тою, що народила Його, від нас хай буде слава навіки. Амінь.

Переклав Валерій Шевчук