Господь, що живе на небесах, бажаючи з’явитися на землі та з людьми пожити, уготував спершу на ній місце поселення слави своєї — пречисту Матір свою: так звичайно діють царі, коли хочуть прийти в якесь місто, то готують передусім собі в ньому палац для пробуття. А що палаци земних царів зводяться премудрими митцями із коштовних речей, на найвищому місці, красніші й просторіші від інших людських жител, так і в небесного Царя слави палата творитися має. У Старому Заповіті, коли захотів Бог жити у Єрусалимі, збудував йому Соломон храм премудрим митцем Хірамом, що був повен мистецтва, і розуму, і знання, як робити будь-яке діло, створив же з речей найдорожчих, від виборного каміння з дерев добропахучих кедра та кипариса, що їх привозили з Ливану, і з чистого золота на найвищому місці, на горі Морія. І найоздобнішим, бо створив херувимів на стінах, дерева усілякі та квіти.

Мав же простір той храм такий, що не тіснилося б у ньому й багато людей ізраїльських, і прийшла в нього слава Господня у вогні і в хмарі і, одначе недостатній той храм був до вміщення в себе невмістимого Бога: «Соломон збудував йому дім. Але не в рукотворнім Всевишній живе… Який мені дім ви збудуєте, — говорить Господь, — або місце яке для мого відпочинку?» Благозволив отож у початку своєї благодаті, щоб нерукотворний створився храм — пречиста, преблагословенна Діва Марія. Яким же митцем храм той створився — воістину премудрим, бо самою премудрістю Божою, як каже Писання: «Мудрість свій дім збудувала», і все, що премудрістю Божою твориться, є добре й досконале, а оскільки палата слова Божого одуховленого створила премудрість, що й сама про себе словами Духа Святого мовить: «Господь сотворив мене на початку путей своїх»; отже, неможливо було, щоб при сотворенні вкралася якась недосконалість чи гріховний порок. Через це досконалому Богу — досконалий храм, пресвітлому Царю — пресвітла палата, пречесному і безскверному Жениху — пречесну і безскверну світлицю, непорочному Агнцеві непорочне твориться поселення, чому є свідок вірний на небесах, кажучи про неї: «Уся добра ти, подруго моя, пороку нема в тобі». І святий Дамаскин каже: «Вся — світлиця духу, вся — місто Боже, благодатей море, вся — добро, вся — поблизу Бога». Від яких-бо речей ця створилася палата? Від найкоштовні-ших воістину, бо ніби від каменя чесна з роду царського, від Давида, який каменем, що був прообразом каменя Христа, в пращу вкладеним, переміг Голіята і ніби від дерев добро запахущих кедра й кипариса, з архієрейського роду, що приносить запахущі Богові жертви, народилася Діва Богородиця. Батько її святий праведний Иоаким був сином Варпофира, що вів плем’я своє від Натана, Давидового сина; мати ж її, свята праведна Анна, дочкою була Маттана, ієрея з роду Давидового сина, і була пречиста Діва по батькові царського роду, по матері ж роду архієрейського. Звідси, від найдорожчих речей, від пречесних, кажу, родів поставилася палата одушевлена Царю слави. А що в Соломоновому храмі камінні й дерев’яні будови велику честь мали від чистого золота, бо ним були позолочені, так і в різдві Пречистої Богородиці доброродство царське й архієрейське велике пошанувалося цнотою святих її батьків, що дорожча тисяч золота та срібла і чистіше є багатоцінного каменя; усе чесне непорівняне до неї, від цноти-бо батьків, які вище всякого є доброродства, народилася свята Діва, про що свідчить святий Дамаскин до святих праведних богоотців кажучи так: «О блаженне подружжя Иоакима та Анни, воістину від плода черева непорочні пізнаєтеся, за словами Господніми: «По їхніх плодах ви пізнаєте їх». Як Богові було добровгідно, і народженій від вас достойно, управили своє життя, цнотливо і праведно живучи, дівства скраб видали, Діву, кажу, ще перед різдвом Діву, в різдві Діву і після різдва Діву, і завжди Діву єдину розумом, і душею, і тілом завжди дівственну. Належить-бо, щоб дівство від цноти народжене, плотськи принеслося самому єдинородному Світлові. Від пари найчесніших словесних горлиць, Йоакиме й Анно, ви цнотливо дотримали закону природи, більше природного божественного сподобитеся, Діву-бо, Божу Матір світу народите. Ви, доброчесно й праведно в людському єстві поживши, вищу ангелів і яка тепер ангелами володіє дочку сотворите. О красні й солодкі душі! О крине посеред терня, який від доброродного царського кореня виріс! Тобою царство священства збагатиться». Цими словами святий Дамаскин явно показує, від яких батьків Мати Божа народжена, із скількох коштовних речей палату Царя небесного збудовано.

На якому ж місці звелася ця одушевлена палата? Воістину, на найвищому дається-бо свідчення Церкви таке: справді вище всіх ти є, Діво чиста, одначе висотою не місця, але чеснот та Божих дарів. Місце ж, де пре-благословенна Діва народилася, було містечко в землі Галілейській, назване Назарет, що підлягало великому місту Каперкауму, неслазне й неіігановане, і пожильці його зневажалися, як і про Христа було речено: «Та хіба ж може бути з Назарету що добре?». Господь же, що живе у високому і смиренних доглядає, не в Капер-наумі, що гординею до небес вознісся, але в смиренному Назареті доброзволив народитися пречистій своїй Матері, являючи: «Що-бо високе в людей, те перед Богом гидота», а що від них неважиться і принижується, те в нього високе та чесне. До цього ж, хай від самого імені того Назарет покаже висоту чеснот пречистої Діви, як і в своєму різдві Вифлеємовому, що значить «дім хліба», а тайно утворилося те, що він є хліб, який зійшов на оживлення й укріплення людей: так і в різдві своєї Матері пречистої Назаретом високе з’являє, Назарет-бо значить «квітна і священна, і відлучена від земних, і вінчана, і стережена» — все те в пречистій Діві з’являється ясно: вона-бо є цвіт, що проріс від сухого дерева неплідного перестарілої утроби, який обновив висохле єство наше. Цвіт неув’ядний, дівством завжди цвіт — плід Христа Господа, єдине проросле яблуко запашне. Вона є священна благодаттю, що зійшла на неї, і отіненням Святого Духа, і є всіх святих святіша, бо народила всіх святих найсвятіше Слово. Вона відлучена від земних грішних, бо гріха в усьому житті своєму жодного не пізнала. Всі з Давидом кажуть: «Бо беззаконня моє я знаю, і гріх мій завжди передомною», вона єдина каже: «Без беззаконня я ходив та чинив». Є-бо вона справлення людей, не тільки, що сама гріха не сотворила, але грішників од діл гріховних відводить, як каже до неї Церква: «Радуйся, що лихих позбавляєш діл». Вона є вінчана славою та честю: вінчана славою, бо від царського кореня проросла. Вінчана честю, бо пошанована архангельським Благовіщенням та служінням. Вінчана славою як Матір Божа, що ж бо славніше, як народити Бога. Вінчана честю як завжди Діва — що ж бо чесніше є, як після різдва Дівою бути. Вінчана славою, славніша серафимів, бо посерафимському Бога полюбила. Вінчана честю, чесніша херувимів, бо херувимів мудрістю та пізнанням Божества перевисила, «а слава, і честь, і мир усякому, хто чинить добре», — каже апостол. І хто із земних добродіятель ліпший, як пречиста Діва: всі заповіді Господні зберегла, усю волю його учинила, всіх слів його дотримала, всі словеса його і в серці своєму сховала, всі милосердні діла ближнім з’явила, тож достойно вінчана, як усіх благ творителька. Є вона й тою, що остерігалася: скарб цноти своєї так дбало стерегла, що і ангелу не хотіла його ввірити; побачивши-бо ангела, знітилася від слів його і гадала, яке буде привітання. Що все це мало бути у пречистій Діві, Назарет назвою своєю заявляє, і хто не скаже, що висока та палата Христова, чеснотами і Божими дарами вельми вивищена. Високий, бо від неба дарувався, хоч і на землі від земнородних народився. Від небес, бо, як дехто каже з богомисельних, архангел Гавриїл благословив Захарії Іванове, він же благовістив Йоакима та Анні зачаття Пресвятої Богородиці, він і ім’я їй преблагословенне від небес приніс, кажучи до неплідної матері: «Анно, Анно, народиш дочку преблагословенну, назвеш її ім’ям Марія. Безсумнівно, назватися може містом святим Єрусалимом Новим, «що сходив із неба від Бога» і скинією Божою з людьми. Висока Божа скинія, бо більше серафимів вивисилася, народивши Царя Христа. О висото, невисхідна для людських помислів!

Яка ж краса мисельної тої Христової палати? Почуй того ж солодкомовного Івана Дамаскина; що віщав про неї так: «Принесена Богові, усіх цареві, ніби ризою золотою, красою чеснот одягнена і благодаттю Духа Святого оздоблена, їт-бо слава всередині, бо як кожній жінці слава — чоловік, що ззовні приходить, так Богородиці слава всередині, тобто плід черева її». І знову-таки він: «О Діво добро Богоблагодатна, церква Божа свята, яку світоначальний Соломон духовно створив і в ній мешкає, не золотом, не бездушним камінням прикрашена, але замість золота духом сяючи, замість каміння коштовного багатопінний бісер Христа маючи». Таке оздоблення тої палати набагато гарніше від того, що було в Соломоновій церкві, в якій подіб’я херувимів, дерев та квітів видно було зображене. Але і в цій одушевленій церкві, в пречистій Діві, херувимський бачиться образ: херувимським-бо життям своїм не тільки з херувимами зрівнялася, але перевисила. Коли звичайно інших святих Церква зве херувимами, співаючи: «Як вас назвемо: херувими, бо на вас був спочив Христос”, то тим більше Діва Богородиця херувим є, в ній-бо почивав Христос тілесно і на пречистих її руках Бог сів ніби на престолі; престол тож херувимський — Дівиця. Зобразилось у собі і подіб’ям доброплідних дерев, створившись духовно плодовитою» оливкою у Божому домі” і фініком квітучим, через що садом живоносним тепер називається, так співаючи Церкві: “Від неплідного кореня сад живоносний виростив нам Матір свою, як чудо, Бог”.

Усе це говориться про красу її духовну. Але і тілесної не є позбавлена, як звідомлять численні церковні вчителі, що у всьому підсонні не було й не буде такої красної дівиці, якою була Діва Богородиця. Коли побачив її Діонисій Ареопагіт, Богом наректи хотів, коли б не відав Бога, народженого від неї. Божественна-бо благодать, що її повна була всередині, сяяла від пресвітлого обличчя її. Таку палату Цар небесний собі на землі приготував, душею й тілом красну, «як невіста, прикрашена для чоловіка свого». А також простору, нутро її просторіше небес зробив, бо вмістився у ній невмістимий Христос Бог.

Звичайно палати будуються просторі, що можуть не тільки царя, але й безліч підлеглих слуг, а також людей, що з усієї землі приходять до царя, в собі вмістити. Просторе поселення Слова, пречиста Діва, не тільки Богу Слова, як царю, є простора, але і нам, рабам, що приходять до Бога, в неї вселеного. Бога-бо в утробі, нас же в своєму благоутроб’ї вміщує. Вибрана посудина святий апостол Павло, благоутроб’ям надихнутий, каже до своїх улюблених «Серце наше розширене, у нас вам не тісно», але в кого із святих, щоб умістити всіх, таке просторе благоутроб’я може знайтися, як після Бога Маріїне. Вміщається тут цнотливий, та й грішному тут не тісно. Тут знайде своє місце той, хто кається, і зневірений із непокаянним, адже до Ноєвого ковчега не тільки чистим, але й нечистим звірам не було заборонено ввійти для притулку. В її благоутроб’ї усі скорботні, ображені, голодні, странні, збентежені, хворі вміщаються — не може бути немилосердною та, утроба якої нам Бога породила. Царських палат земних стереже численна озброєна сторожа і не кожного у нього, хто хоче ввійти, пропускають, але затримують і спиту-ють чи безпечний, звідки та й по що іде? Палата Христова одушевлена, хоч і обставлена херувимами, і серафимами, і незчисленними ангелів та всіх святих ликами, одначе в двері її благоутробного милосердя ввійти тому, хто хоче, ніхто не забороняє. Не відштовхує сторожа, не проганяють вої і не питають, по що іде, але безперешкодно з молінням заходить і приймає дар до корисного собі прохання. Хай стікаються отож до благоутроб’я ті, що від неплідної утроби народжені, даючи їй таке привітання: «Радуйся, всенепорочна палато Царя всіх, радуйся поселення Бога і Слова!» Йому ж із Отцем, і Святим Духом, і тобі, дочці Отчій, матері Синовій, нареченій Святого Духа, від нас, тлінних, буде честь і слава навіки. Амінь.