У ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа.
Сьогодні, дороги брати і сестри, наша Свята Православна Церква святкує пресвітле свято Преображення Господнього на горі Фавор і прославлення нашої людської природи в особі Господа Ісуса Христа.
Спаситель часто говорив Своїм слухачам про те, що Він прийшов на землю виконувати не Свою волю, але волю Того, Хто послав Його Бога Отця; і у виконанні Отчої волі Він був «слухняним аж до смерті, і смерті хресної» (Филип. 2:8).
І ось, сьогодні, дивний і змістовний спів нашого богослужіння, переконує нас, братіє, в тому, що Господь явив чудо преображення з тою метою, щоб переконати своїх послідовників, які можуть і вони самі, прикрасивши свій внутрішній вигляд чеснотою, просяяти колись і зовнішньою духовною красою. У душі кожної православної людини є дуже велике бажання бачити відповідність між внутрішнім і зовнішнім, і ось, до пришестя на Землю Сина Божого, праведники дивувалися, чому їм судилося бути завжди в приниженому стані, в убогому, скорботному вигляді, а грішникам допускає Бог прикрашатися і величатися. Самі сучасники Спасителя очікували з нетерпінням того дня, коли він відкине вид приниження і скорботи, звільниться від бідності, і могутнім царем, виблискуючи красотою одягів, вступить на престол Давида, отця свого, зневажаючи злочестивих ворогів Ізраїлю.
Але, ось Господь нетерплячим послідовникам своїм виявляє іншу, духовну красу, що завжди притаманна Йому, але була прихована від очей людських в звичайний час. Він сходить з трьома учнями на гору, і коли дух Його возноситься в молитві до Отця, раптом обличчя Його засяяло, як сонце і одежа стала біла, як сніг.
І відбулося диво, яке навіть учні Христові не одразу були спроможні зрозуміти. Бо Пророки розмовляли з Господом про страшні страждання Господа за нас в Єрусалимі; а Петро, не відав, що говорить, хотів насолоджуватися блаженством на Фаворі у присутності Господа. Треба було напоумити святого апостола Петра, який від великої радості і щастя, не знав, що говорив. Тому, ще не скінчив Петро слів своїх, як з неба почувся голос: Це Син Мій Улюблений, що Його Я вподобав; Його слухайте (Мат. 17:5); тобто не слідуйте тому, що вам подобається, приємно, а слухайте Його, Сина Мого коханого. – А Він що говорив ще так недавно? – «Якщо хтось хоче йти за Мною, хай зречеться самого себе, і візьми хрест свій і йде за Мною» (Лук. 9:23).
І ось, тут Господь показує своїм учням, нам усім, це покутне і жертовне несення покладеного на Нього хреста. І цей приклад самовідданого подвигу служіння роду людському Ісус Христос звершував в невпинному і нерідко настільки напруженому і тривалому молитовному спілкуванні з Богом Отцем, що супроводжували Його учні, траплялося, не витримували молитовного чування і від втоми засипали. Так було, наприклад, на Фаворі і в Гетсиманському саду. Саме, молитовним подвигом і слухняністю волі Божій Спаситель і обожнював свою безгрішну людську природу, поступово зводячи її на ступінь прославлення.
Тому, якби хто хотів сказати про те, що є найважливіше в цьому житті, то в цей день Преображення Господнього на Фаворі сказав би вам, що найголовніше – це навчитися молитися, пізнавши силу дії молитви.
Дороги мої, давайте згадаємо, що усередині нас, ось за цією плоттю, яка з часом зробиться землею і пилом, приховане дане нам ще при хрещенні Божественне Світло. Воно живе в глибині, далеко в глибині нашого серця. І ось, коли ми встаємо на молитву, коли приходять в рух всі сили нашого духу, тоді цей світ осіває обличчя, виривається потоком благодаті назовні. І якщо цей світ не висвітлює обличчя, то він все ж надає йому незвичайний вираз, пом’якшує риси і робить його приємним. Цю особливість ми завжди можемо бачити на обличчях наших святих, бо вони завжди осяйні непорушною надією, сяють теплою вірою, дихають всепрощаючою любов’ю. Молитва підтримує в людині той чудовий світ, і він відображає стан його душі.
Молитва – це єдиний шлях сходження до нашої духовної краси. Мусимо молитовно закликати Божественну допомогу, мусимо наповнювати свій розум Божественним словом, відкритим нам в Євангелії і в усьому вченні нашої Святої Православної Церкви.
Сьогодні, коли наша Батьківщина переживає важкі часи, коли зло повстало на нас у всій своєї люті, ми мусимо з’єднати молитовне горіння до Бога з мужнім несенням Хреста Христова. Через молитву, піст, покаяння, ми скинемо з себе «ветху людину» і вселиться в нас благодать Божа, яка виліковує наші немочі і заповнить наші недоліки, тоді, молитвами Богородиці і всіх Святих, ми стаємо причасниками вічного світла Христового, явленого на Фаворі. Саме це світло, покаже нам шлях до перемоги над усім злом цього світу.
Тому, дорогі брати і сестри, прагнучи до Христового світла і слави, не будемо цілком покладатися на силу світу цього, але молитися і вникати в Божественне вчення, будемо готові приймати скорботи за Христа по заповіді Його, і Він сподобить нас участі в Своїй вічній славі на небі. Тоді забудемо свої печалі і втрати і будемо вигукувати вічно: «Наставник, добре нам тут бути». Амінь.
прот. Сергій Горбик