Метеора була б незвичайним явищем навіть без своїх монастирів, відомих на весь світ тим, що стоять на вершинах чудових нерукотворних кам’яних «веж», як би виростають з землі на Фессалійською рівнині і спрямованих в небо.
Геологи вважають, що ці «вежі» утворилися тисячі років тому в процесі поступового здрібніння величезного озера, який покривав колись всі навколишні землі.
Найвища «вежа» піднімається на 415 метрів над містечком Каламбака і називається Платілітос. На ній стоїть монастир Велика Метеора. Навколишні «вежі» також виглядають досить переконливо.
Назва Метеора (буквальне значення – «що висить між небом і землею») в наші дні відноситься до всього комплексу величезних кам’яних стовпів, а спочатку це було лише назва монастиря на «вежі» Платілітос, дане йому його засновником преподобним Афанасієм.
Невідомо, коли тут вперше оселилися ченці. До XI століття, згідно з давніми джерелами, в печерах і келіях нижніх поверхів «кам’яного лісу» вже жило безліч пустельників. Спочатку вони забиралися на стрімкі скелі, просовуючи ступні в щілини, а потім спорудили примітивні дробини, поклавши дошки поверх дерев’яних клинів, вбитих у тріщини в скелі. Підйом на таку величезну висоту полегшували мотузки, що звисали з печер і з кам’яних виступів.
Відлюдники побудували собі тут житла, приліпивши їх до скель, як орлині гнізда, не лише з властивою ченцям любові до усамітнення. На грецькі землі періодично здійснювали набіги пірати-сарацини, і недосяжні висоти Метеори давали безпечний притулок тим, кому довелося покинути доступні для сарацинів прибережні області.
До початку XII століття Метеора вже вела організоване життя. По недільних і святкових днях ченці спускалися зі своїх печер для спільної участі в Таїнствах і Богослужіннях у храмі в Дупіані, який вони називали між собою Кир’яка (від грецького слова Кір’які – неділя).
Ця кам’яна церква, присвячена Пресвятій Богородиці, досі стоїть біля дороги в Кастракі під монастирем святителя Миколая. Монахів ставало все більше; і громада стала відома як Скит Дупіані або Стаг, – назва, яку, можливо, утворилося від злиття слів any Агіос (місце святих), скорочених в процесі частого використання
На початку XIV століття молодий чернець на ім’я Афанасій, врятувавшись втечею після розграбування каталонськими католицькими найманцями Гори Афон, заснував на вершині Платілітос перший чоловічий монастир, присвятивши його Преображення Господнього. До кінця XIV століття тут було вже двадцять два монастирі, що утворили «Літополіс (Скельний Місто) Стаг». Більшість цих монастирів були приведені в порядок і розширені в XV-XVI століттях, коли Метеора досягла свого розквіту як великий чернечий центр. Спочатку тутешніми монастирями неофіційно керував Протос (настоятель) громади Стаг, а в 1490 році главою над ними став настоятель монастиря Преображення (Велика Метеора).
Надалі турецька окупація і різні внутрішні і зовнішні проблеми призвели до занепаду чернечого життя Метеори. Під час II Світової війни італійські та німецькі окупанти розграбували багато тутешніх монастирі. Те небагато що, що вціліло, піддалося оскверненню з боку комуністів у часі громадянської війни, що почалася відразу після скінчення ІІ Світової.
У наші дні з двадцяти двох монастирів діють тільки шість: святителя Миколая, Велика Метеора, Варлаам, Руссану, Святої Трійці і святого першомученика Стефана. Два з них, святого Стефана і Руссану – жіночі.
Це не так вже несподівано, як може здатися, беручи до уваги факт, описаний шведським мандрівником Іонасом Бернсталем, який відвідав монастир святого Стефана в 1779 році: «спочатку це була обитель для жінок, що люблять самоту, потім вона виявилася занедбаною, і врешті-решт тут оселилися монахи».
Протягом багатьох століть до монастирів Метеори можна було дістатися лише за допомогою цілої системи мотузкових і приставних драбин. Однак у людини, що користувався цими сходами, виникало настільки сильне запаморочення, що з часом ченці стали підніматися наверх у великих сітках, спочатку призначалися тільки для підйому речей і продовольства. Братію і відвідувачів ченці тягнули наверх вздовж прямовисної стіни за допомогою дерев’яної лебідки. Такий підйом займав більше півгодини. Це своєрідне сходження навіть було оспіване древнім ченцем-гимнографов, який писав: «Сітка говорить ченцю: Будь пильний; я не тільки піднімаю тебе від землі до вершини, але підношу тебе на Небо».
У 1920-х роках в скелях «кам’яного лісу» були вибиті сходинки і дорога, так що в наші дні прочани мають можливість підніматися по кам’яних сходах, зберігаючи відносний душевний спокій, що, однак, позбавляє їх хорошого стимулу до гарячої молитви. Лебідки використовуються досі для доставки продовольства і будматеріалів, а також іноді для підйому благочестивих гостей з числа ченців.
До нещастя для ченців і черниць, Метеора приваблює не тільки православних паломників, а й натовп звичайних туристів. Однак насельники монастирів ставляться до цього спокійно, з надією називаючи себе «місіонерами». Один із ченців Великої Метеори сказав: «Звичайно ж, нам більше хотілося б жити в тиші й самотності, як на Афоні або в інших відокремлених монастирях, але якщо ми підемо звідси, місцеві жителі влаштують у монастирі готель, як вже було після II Світової війни, або Міністерство культури перетворить його на безглуздий атракціон для туристів. Тоді наші святі будуть віддані забуттю, і люди вже не будуть поклонятися тут Богу. Ми не залишимо своїх святих. Це наш хрест і наше благословення. Ми повинні зробити все, що в наших силах».
Переклад українською мовою – «Київське Православ’я»