Хрестовоздвиженська церква. Відомо, що існуюча зараз церква Воздвиження Животворящого Хреста на Ближніх печерах Києво-Печерської лаври була споруджена 1700 року на кошти полтавського полковника Павла Герцика [1-8]. Освячена 13 вересня (ст. ст.) того ж року київським митрополитом Варлаамом Ясинським та архимандритом

Як пише Орест Субтельний [9], Герцики були однією з кількох старшинських родин єврейського походження. За гетьманування Хмельницького Семен Герцик був купцем у Полтаві й, мабуть, навернувся на християнство. Його син Павло також почи-нав свою діяльність купцем, але згодом зумів увійти до складу старшини й кілька разів був полтавським полковником. Він помер у 1700р. і був похований у спорудженій ним церкві (посередині, з правого боку). Над місцем поховання згідно зі старовинним українським звичаєм висів портрет полковника з відповідною епітафією [2]. Він був знищений у 1857р. під тим приводом, що богомольці нібито приймали його за ікону [5]. Дочка Павла Герцика Ганна була дружиною знаменитого гетьмана-емігранта Пилипа Орлика, а її брати Атанас, Григор та Іван вірно служили Орликові протягом його пере-бування в еміграції. Таким чином, зведена на кошти П.Герцика церква має меморіальну цінність як пам’ятка мазепинської доби, пов’язана, зокрема, з іменем гетьмана П.Орлика.

Хрестовоздвиженська церква – одна з багатьох пам’яток беспрецедентного за розмахом будівництва (головним чином, культового), що розгорнулось у Києві за геть-манства Івана Мазепи і великою мірою фінінсувалося ним самим та його сподвижника-ми. На кошти гетьмана на Подолі в Братському монастирі був зведений Богоявленський собор (1690-1693рр.; знищений у 30ті рр.) і корпус Києво-Могилянської академії (1704р.; добудований пізніше коштом Рафаїла Заборовського), на Печерську – собор і трапезна Великого Микільського монастиря (1690-1693рр., знесені в 1930ті-60ті рр.; стояли на місті теперішнього палацу піонерів), у верхньому місті реконструйований у стилі барокко Софійський собор (1690-1697рр.). Споруди дівочого Вознесенського мо-настиря (між 1695-1706рр., знесені в кінці XVIII ст.; знаходилися на місці теперішнього старого Арсеналу, навпроти головного входу до Лаври) споруджені матір’ю Мазепи, ігуменею цього монастиря Марією Магдалиною. На Подолі коштом київського полков-ника Григорія Коровки-Вольського будується церква Різдва Іоанна Предтечі (1692р., пізніше називалася Борисоглібською; знищена в 30ті рр.). У Видубецькому монастирі на кошти стародубського полковника Михайла Миклашевського зводиться Георгіївсь-кий собор і трапезна (1696-1701рр.).

Пам’ятками тієї ж доби є ряд провідних споруд ансамблю Києво-Печерської ла-ври. Крім уже названого Хрестовоздвиженського храму, це Всіхсвятська (1696-1698рр.) та Онуфріївська (1698-1701рр.) церкви, споруджені, як і огорожа з баштами навколо верхньої Лаври (1698-1701рр.), на кошти гетьмана Івана Мазепи. Він же фінансував чергову реконструкцію Успенського собору (1687-1701рр.) та Троїцької надбрамної церкви (між 1695-1706рр.; після неї ці споруди зберігали свій вигляд до пожежі 1718р.). Різдвобогородицька (1696р.), Воскресенська (1698р.) та Феодосіївська (1698-1700рр.) церкви були збудовані коштом племінника Мазепи білоцерківського полковника Карпа Мокієвського [4]. Характерно, що наступні за часом будівництва храми Лаври – нова споруда трапезної церкви Антонія і Феодосія (1893-1895рр.) та домова митрополича Благовіщенська церква (1905р.) – були зведені лише через два сторіччя.

Будівлі мазепинської доби, що в багатьох випадках замінили попередні де-рев’яні споруди, фіксуючи тим самим історичну та містобудівну традицію, одночасно сформували в основних рисах неповторний вигляд барокового Києва і, зокрема, Печер-ського містечка, оригінальну панораму київських гір з боку Дніпра, зафіксовану рядом малюнків та гравюр кінця XVII- першої половини XIX ст. Ці будівлі послужили ядром архітектурних ансамблів, що розвивались у наступні роки. Так, біля Хрестовоздвижен-ської церкви з часом було збудовано галерею для входу в печери (1740-1745рр., очеви-дно, арх.І.Г.Шедель; другий поверх надбудовано на початку XIX ст. за проектом А.І.Меленського), що примикає до вівтаря церкви з південного сходу, кам’яну дзвіни-цю (1759-1762рр.), будинок начальника Ближніх печер (кін. XVIII ст.), підпірні стіни з ротондами (кін. XVIII – поч. XIX ст.), два корпуси келій (кін. XVIII – поч. XIX ст. та 1839р. – інж. П.І.Дзичканець).

Про архітектуру Хрестовоздвиженської церкви писали відомі українські мистец-твознавці Костянтин Щероцький, Григорій Логвин, Марко Петренко, Сергій Кілессо та інші. Вона досить типова для свого часу. Це тридільна трибанна споруда, що відтворює в цеглі відповідний тип українських дерев’яних церков [7]. Церква стоїть на терасі, її північний бік притулений до схилу гори, головним є південний фасад. Центральна час-тина – неф – розширена, зовні з південного боку – тригранна. Виступаючий неф надає головному фасаду церкві певної масивності. Східна частина – вівтар – у плані заокруг-лена. Західна частина – бабинець – у плані прямокутна, з заходу завершується фронто-ном майже трикутної форми із заокругленими бічними кінцями, нижче від фронтона – вікно, яке, очевидно, первісно мало хрестоподібну форму. Всі інші вікна, в тому числі й на барабанах бань – видовжені, заокруглені вгорі. Широка середня баня має невисокий восьмигранний барабан, до неї щільно прилягають більш стрункі шестигранні бічні бані, створюючи досить компактний силует (зовсім інший, ніж, наприклад, у Феодосі-ївської церкви, де бічні бані віддалені від центральної). Всі бані зараз мають двоярусні завершення. Але первісно бічні бані були увінчані звичайними маківками (подібно до бічних бань Катерининської церкви в Чернігові). Це видно на гравюрі Леонтія Тарасе-вича “Печера преподобного отця нашого Антонія” (Київ, 1703), вперше надрукованій Д.В.Степовиком [10], що містить план печер і зображення наземних споруд. Первісним є і низенький об’єм (дияконник), що тулиться до церкви з південно-східного боку. Де-кор церкви надзвичайно стриманий, від чого споруда здається ще важчою. На півден-ному і східному фасадах – це лише складного профілю карнізи у верхніх частинах осно-вного масиву споруди та барабанів бань, що підкреслюють горизонталі будівлі. Налич-ники навколо вікон відсутні. Тільки західний фасад має архітектурні декорації: він роз-ділений на три поля чотирма пілястрами, іще одна розміщена за рогом – на південному фасаді. Соковите ліплення південного порталу церкви створене пізніше – в середині XVIII століття (можливо, в 1769 р., одночасно з іконостасом). Взагалі, за стриманістю декору Хрестовоздвиженська церква не має аналогій у будівництві мазепинської доби (крім хіба що Часодзвонної вежі верхньої Лаври).

Церква часів Петра Могили. До західного фасаду церкви примикає притвор, висота якого вдвічі менша від основного об’єму церкви. На його південному фасаді – дві пари заокруглених угорі вікон, що відрізняються розміром (ті, що в західній части-ні, менші). Над західною частиною притвору піднімається невисока баня на восьми-гранному барабані з двоярусним завершенням. На відміну від бань церкви, вона майже позбавлена ковнірів і за силуетом наближається до півкола, а її маківка відносно менша за розміром. Висота барабану приблизно рівна висоті стін притвору (в церкві висота барабану центральної бані вдвічі менша від висоти стін), а діаметр – ширині притвору. Тому притвор виглядає придавленим важкою банею. Це враження підсилюється тим, що вікна на стіні під банею розташовані трохи нижче, ніж сусідні. Вхід до притвору – з будинку келій (т. зв. корпусу №48), що споруджений за проектом інж. П.І.Дзичканця 1839 року на захід від нього.

В літературі притвор датується (і називається) по-різному. Ф.Титов, К.Щероцький та автори статті в довіднику “Памятники градостроительства и архитек-туры Украинской ССР” пишуть про будівництво теплої церкви Всіх преподобних пе-черських [3,4] або трапезної [8] в 1839 р. С.К.Кілессо та Г.Н.Логвин вважають часом будівництва трапезної відповідно другу половину та середину XVIII століття [5,7] (таке датування виникло, очевидно, в результаті аналізу архітектури споруди). Нарешті, М.З.Петренко стверджує, що притвор збудовано десь між 1638-1653 рр. [6].

Для з’ясування дати будівництва притвору можна використати найдавніші зо-браження ансамблю споруд на Ближніх печерах. Це – гравюра Тимофія Петровича 1623р. на титулі книги “Бесіди на 14 послань св. апостола Павла”, гравюра 1638р. із зображенням Ближніх печер у книзі Афанасія Кальнофойського “Тератургіма”, пано-рама Печерського монастиря 1651р. Абрагама ван Вестерфельда, гравюра Іллі 1661р. до Києво-Печерського Патерика із зображенням Ближніх печер, повторена 1675р. в книзі Іоанна Гербінія “Religiosal Kijovieses Cryptal” (“Релігійні київські підземелля”) – так званий план печер 1674р., складений Інокентієм Гізелем, план Києва 1695р., складений полковником Іваном Ушаковим, а також названа вище гравюра Л.Тарасевича 1703 р.

Оскільки притвор зображений майже в теперішніх формах уже на гравюрі Тарасевича (відзначимо, що на ній притвор з банею, як і сама Хрестовоздвиженська церква, виглядає вищим і стрункішим, ніж у натурі), то він не міг бути збудований ні в 1839р., ні в середині XVIII ст. Виходить, що він зведений або практично одночасно з церквою, або навіть раніше від неї. І справді, барокова баня і циліндричне склепіння з розпалуб-ками навряд чи могли б бути плодом будівництва доби Миколи І (зведений у цей час корпус келій, що примикає нині до притвору із заходу, має характерні риси пізнього класицизму). Скоріше можна припустити, що в 1839р. під час будівництва келій при-твор зазнав певних перебудов і був пристосований під теплу церкву. Зокрема, його за-хідна частина, що являє собою окреме приміщення, увійшла до масиву корпусу келій. На те, що вона давніша від цього корпусу, вказує наявність склепінь (у корпусі келій перекриття плоскі). До того ж на гравюрі Тарасевича баня знаходиться над централь-ною частиною притвору (а не над західною, як це виглядає зараз). Первісно притвор (подібно до Хрестовоздвиженської церкви) мав вхід не тільки в західній частині, але й у центрі південного фасаду, що також видно на гравюрі Тарасевича. Можна гадати, що останній був закладений у зв’язку з пристосуванням приміщення під теплу церкву. До того ж часу, можливо, належать існуючі наличники вікон (на це вказує як їхня форма, так і зондажі кладки).

Деякі автори [5, 6, 8] стверджують, що Хрестовоздвиженська церква була зведе-на 1700р. на місці дерев’яної. Між тим план Ушакова 1695р. чітко фіксує на Ближніх печерах кам’яну споруду, названу церквою Воздвиження (на цьому плані дерев’яні та кам’яні споруди ясно відрізняються; кам’яною визнають церкву і дослідники плану Ушакова Г.В.Алферова та В.О.Харламов [11]). На жаль, там показаний східний фасад, що не дозволяє безпосередньо порівняти це зображення з іншими, які показують спо-руду з півдня. Видно два об’єми: нижчий (вівтар), за ним – вищий і ширший, увінчаний маківкою. З півдня й півночі до церкви прилягають нижчі від неї дерев’яні прибудови. Таким чином, напередодні будівництва теперішньої Хрестовоздвиженської церкви на Ближніх печерах вже стояв одноіменний кам’яний храм.

Порівняння гравюри Іллі 1661р. і малюнка ван Вестерфельда 1651р. вказує, що вони зображують одну й ту саму споруду. Це тридільний храм із маківками над центра-льною (неф) та східною (вівтар) частинами. Основний об’єм оточений галереєю, що тягнеться навколо нефа і вівтаря. В галереї, навпроти нефа – двері, з двох боків від них – вікна. На південній стіні нефа, вище від галереї – два вікна. Вище від них на гравюрі Іллі – темний прямокутник (вікно або зовнішній розпис), відсутній на малюнку ван Вес-терфельда. На південній стіні бабинця (західної частини храму) вгорі – ряд вікон, внизу в західній частині – двері. Західний фасад (це видно на гравюрі Іллі) завершується три-кутним фронтоном з двома вікнами. На захід від церкви – дерев’яна дзвіниця, далі – галерея в бік верхньої Лаври, що закінчується каплицею (всі ці споруди є і на гравюрі Тарасевича, тільки там галерея вже значно довша). На схід від церкви – кілька однопо-верхових будинків (очевидно, келії ченців). Деякі відмінності між зображеннями церк-ви (гранчастий вівтар з одним вікном на південній стіні у ван Вестерфельда і прямокут-ний з двома вікнами на південній стіні – у Іллі) можна пояснити як дрібним масштабом та певною умовністю малюнків, так і тим, що малюнки ван Вестерфельда відомі нам у копіях XVIII ст. – можливо, не зовсім точних.

Зовсім інша споруда зображена на гравюрі 1638р. з книги Кальнофойського. Це двоярусна дерев’яна будівля. В першому ярусі, посередині – очевидно, вхід до печер, другий ярус має вікно і увінчаний наметом. Схоже, цю саму будівлю показано і на гра-вюрі Тимофія Петровича 1623р. Отже, церква, зафіксована ван Вестерфельдом та Іл-лєю, з’явилась десь між 1638 і 1651 роками.

На жаль, ні малюнок ван Вестерфельда, ні гравюра Іллі не дають однозначної відповіді на питання про матеріал зображеної на них споруди. На відміну від плану Ушакова і гравюр до книги Кальнофойського, на малюнках ван Вестерфельда (пор. його панораму Межигірського монастиря) та на гравюрах Іллі (див., наприклад, його титул до Акафістів 1674р.) важко відрізнити кам’яні і дерев’яні будівлі. С.К.Кілессо писав про церкву, намальовану ван Вестерфельдом, як про дерев’яну ([5], с.95). Правда, далі сказано, що вона являє собою бабинець теперішньої Хрестовоздвиженської церкви (там же, с.96), тобто, виходить, була кам’яною. М.З.Петренко, очевидно, вважав цю церкву кам’яною [6]. На його думку, вона являє собою західний притвор існуючої нині споруди.

Поділяючи позицію М.З.Петренка, спробуємо її обгрунтувати. Для цього порів-няємо зображення церкви на малюнках ван Вестерфельда та Іллі та зображення при-твору на гравюрі Тарасевича. В обох випадках збігається загальна архітектурна компо-зиція, а також розташування входів (в центрі та в західній частині південного фасаду) та вікон (три вікна у верхній частині бабинця – на малюнку ван Вестерфельда одне з них, схоже, закрите кроною дерева, два вікна вище дверей у центральній частині, іще два вікна – в південній стіні вівтаря; останні чотири вікна розташовані в принципі так само, як у існуючому притворі). Галерея, що оточувала церкву на малюнках ван Весте-рфельда та Іллі, у Тарасевича відсутня. Тричастинна композиція храму на малюнках ван Вестерфельда та Іллі не суперечить і досить умовному зображенню на плані Уша-кова (там, правда, відсутня маківка над вівтарем, але ця декоративна деталь могла, як і галерея-опасання, справді зникнути під час чергового ремонту). Слід відзначити, однак, що церква на малюнках ван Вестерфельда та Іллі має розширений у порівнянні з баби-нцем та вівтарем неф, чого немає ні на гравюрі Тарасевича, ні в натурі. Ця супереч-ність, можливо, пояснюється перебудовою давнішої споруди при зведенні нового храму у 1700р.

Зараз на зондажі на стику притвору з основним масивом церкви видно, що клад-ка притвору менш акуратна і виконана з дрібнішої цегли, що в даному разі, очевидно, свідчить про її більшу давність (як уже вказувалося, притвор принаймні не молодший за церкву). Західна частина, відокремлена від основного об’єму, як це бачимо в існую-чому притворі Хрестовоздвиженської церкви (якщо це не результат пізніших перебу-дов) – прийом, досить характерний для церковного будівництва XVI – першої половини XVII ст. (наприклад, Успенська церква 1585-1631рр. у Львові чи Борисоглібська (Свя-тодухівська) церква Братського монастиря на Подолі, після 1632р.), який вийшов з ужитку (коли не рахувати трапезні церкви) наприкінці XVII ст. (та ж Хрестовоздвижен-ська, а також Іллінська, Феодосіївська, Різдвобогородицька церкви Києва та багато ін-ших храмів межі XVII-XVIII ст.). Нарешті, слід сказати, що через високу вартість кам’яного будівництва в давнину уникали знесення цегляних споруд, намагаючись включати давні частини до складу нових. Яскравими прикладами можуть служити в тій же Лаврі Успенський собор, митрополичий будинок, Ковнірівський корпус, які посту-пово складалися в результаті добудов і перебудов протягом багатьох десятиріч і навіть сторіч.

До сказаного можна додати, що лабіринт Ближніх печер зараз має три входи: із західного приміщення притвору (ним тепер не користуються), із північно-східного кута притвору (ним зараз виходять з печер; він з’явився, очевидно, в недавні часи, бо на кар-тах XIX ст. замість нього показаний вхід у північно-західному кутку Хрестовоздвижен-ської церкви, тобто трохи на схід) і з приміщення, що примикає до Хрестовоздвижен-ської церкви з північного сходу (ним зараз входять до печер). Судячи з карти еволюції печерного лабіринту, надрукованої С.Б.Хведченею [13], найдавнішим є перший з цих входів, який вів до приміщення найдавнішої церкви (це добре видно на гравюрі Іллі). Це спостереження може бути іще одним аргументом для ототожнення названої церкви з теперішнім притвором. До речі, воно суперечить згаданій вище думці С.К.Кілесса про те, що давніша церква є бабинцем теперішнього храму (якби це було так, то найдавні-ший вхід до печер знаходився б у храмі, зведеному 1700р.).

Отже, виходячи зі сказаного, можна твердити, що перша кам’яна церква на Бли-жніх печерах була зведена між 1638-1651 роками. Очевидно, цей проміжок часу можна додатково звузити. Адже 1648 року почалася визвольна війна під приводом Богдана Хмельницького, події якої безпосередньо зачепили Київ. Тому природно припустити, що названа церква зведена до 1648р. В цьому випадку її будівництво (чи, принаймні, задум) можна пов’язати з ім’ям померлого в останню ніч 1646 року київського митро-полита і архімандрита Києво-Печерської лаври Петра Могили (управляв Лаврою в 1628-1646рр., митрополією – в 1633-1646рр.).

Як відомо, з іменем Петра Могили пов’язана широка будівельна діяльність, го-ловним чином спрямована на відновлення київських православних святинь великокня-зівської доби, частина з яких була щойно відібрана від уніатів: Софійського собору, Успенського собору Печерського монастиря, Десятинної церкви, Трьохсвятительської (Василівської) церкви, Михайлівського собору Видубецького монастиря, церкви Спаса на Берестові [12]. Ці споруди були матеріальним аргументом на користь давності і зна-чущості православної церкви в дискусії з католиками. До цієї доби належить і будівни-цтво Борисоглібської (пізніше Святодухівської, або трапезної) церкви у Братському монастирі для потреб реорганізованої Петром Могилою в 1632 р. школи (пізнішої Киє-во-Могилянської академії) [1,4]. Митрополит, що походив з родини молдавських гос-подарів, мав можливість витрачати на будівництво власні чималі кошти. Після його смерті кам’яне будівництво в Києві припиняється майже на чотири десятиріччя через події Хмельниччини та Руїни.

Саме за Петра Могили в 1635 р. вийшла друком книга Сильвестра Косова “Патерикон”, що містила історію виникнення Печерського монастиря та біографії його перших мешканців, пропагувала древність і святість православної віри та її осередку – Печерської лаври. Наступним кроком була здійснена в 1643р. канонізація 69 печерсь-ких ченців, похованих у печерах [6]. Вона й могла бути безпосереднім приводом до будівництва на Ближніх печерах кам’яного храму. В цьому випадку його можна здога-дно датувати часом близько 1643р. Майданчик на Ближніх печерах став місцем будів-ництва кам’яної церкви, мабуть, через те, що саме у цих печерах були поховані персо-нажі Києво-Печерського Патерика – найбільш відомі діячі Печерського монастиря.

Доречно нагадати, що 1996 року за рішенням ООН у світі відзначалося 400-річчя від дня народження Петра Могили, а сам він був канонізований.

Слід відзначити, що пам’ятки будівництва часів Петра Могили в Києві є уніка-льними. Крім притвору Хрестовоздвиженської церкви, можна вказати лише Борисоглі-бську (Святодухівську) церкву Братського монастиря, а також добудови у церкві Спаса на Берестові [12] та Софійському соборі (каплиця в північно-східному куті [14]).

Дзвіниця. Кілька слів про існуючу дзвіницю на Ближніх печерах. Як уже згаду-валося, її збудували у 1759-1763 рр. під керівництвом відомого лаврського майстра Степана Ковніра [6]. Автор проекту не встановлений. Г.Н.Логвин вважає ним київсько-го міського архітектора Івана Григоровича-Барського [7]. З ним обережно погоджують-ся С.К.Кілессо [5] та автори книги “Памятники градостроительства и архитектуры Украинской ССР” [8]. Але, на нашу думку, ця атрибуція помилкова.

Дзвіниця на Ближніх печерах була зведена відразу після дзвіниці на Дальніх пе-черах (1754-1762рр.) і під її очевидним впливом. Вона так само двоярусна і завершуєть-ся триярусною банею; перший ярус, трактований як цоколь, оброблений рустом; у центрі фасадів другого ярусу – відкриті арки, по краях – прямі колонки з пишними капі-телями. В той же час впадає в око зовсім різний професійний рівень архітектури цих споруд. Якщо дзвіниця на Дальніх печерах – загальновизнаний архітектурний шедевр, то споруда на Ближніх печерах є рядовим ремісничим твором. Елементи, що в першому випадку створюють яскраво індивідуальний художній образ (складна форма плану, ма-льовниче групування колон, що примикають до пілястр, тонко виконане ліплення, пі-рамідки, що оточують триярусне завершення з гарно прорисованим силуетом), тут відсутні. Колонки другого ярусу на кутках надто наближені до стіни, через це ритм у групах колонок виявляється зламаним. Обробка арок другого ярусу зроблена явно немасш-табно і якось невпевнено. Нарешті, силует триярусного завершення здається дещо гру-бим (він більше нагадує завершення дзвіниці Михайлівського Золотоверхого монасти-ря, ніж дзвіниці на Дальніх печерах).

Сказане наштовхує на думку, що обидві споруди не можуть бути твором одного й того ж архітектора.

Але С.К.Кілессо [5] твердить, що авторство І.Григоровича-Барського щодо дзві-ниці на Дальніх печерах підтверджене документально. Якщо він навіть помиляється, однаково високий професійний рівень І.Григоровича-Барського, засвідчений його відо-мими творами (Покровська, Дмитрівська та Набережно-Микільська церкви, дзвіниця та фронтон Кирилівської церкви, дзвіниця Петропавлівської церкви – в Києві, собор Різд-ва Богородиці в Козельці та ін.), виключає, на нашу думку, можливість його авторства щодо проекту дзвіниці на Ближніх печерах.

У світлі висловлених вище спостережень більш прийнятною виглядає думка про можливе авторство С.Ковніра, висловлена свого часу Б.О.Крицьким [15].

Висновки. Таким чином, будівельна історія ансамблю на Ближніх печерах виглядає так:

1. В 20ті рр. на місці східної частини теперішнього корпусу келій існує невеличка дерев’яна церква, що слугує одночасно входом до печер. Можна думати, що якісь церкви чи каплиці існували на цьому місці майже безперервно з великокнязівських часів.

2. За часів Петра Могили (між 1638-1648рр., можливо, близько 1643р., у зв’язку з канонізацією 69 печерських преподобних) будується кам’яна Воздвиженська церква, що збереглася (в перебудованому вигляді) до нашого часу як західний притвор тепері-шнього храму. Майбутні натурні дослідження, сподіваємось, підтвердять цей факт і з’ясують ступінь збереженості споруди могилянської доби.

Приблизно в один час із церквою будується двоповерхова дерев’яна дзвіниця (проіснувала принаймні до початку наступного століття), дерев’яна галерея в бік верхньої Лаври (добудована після 1661р.), а також дерев’яні келії для ченців та інші споруди.

3. В 1700р. на кошти П.Герцика зводиться існуюча нині Хрестовоздвиженська церква. Можливо, гранична стриманість її декору спричинена бажанням пов’язати но-вий храм із давнішою спорудою, що стала його частиною. Ця будівля є нині основною ланкою ансамблю споруд на Ближніх печерах і цінною пам’яткою мазепинської доби, пов’язаною, зокрема, з іменами гетьмана Пилипа Орлика та його сподвижників.           4. Протягом XVIII – першої половини XIX століть навколо церкви складається ансамбль існуючих нині мурованих споруд, що включає дзвіницю (збудовану за зраз-ком дзвіниці на Дальніх печерах, ймовірно, за проектом С.Ковніра), галерею для входу в Ближні печери, будинок начальника печер, підпірні стіни з ротондами, два корпуси келій. Церква та майданчик перед нею, а також сад за церквою принаймні з кінця XVII до середини XX ст. служать місцем поховань лаврських ченців, архієреїв та світської знаті [16].

Література.

1. М.Берлинский. Краткое описание Киева, содержащее историческую перечень сего города. Спб, 1820. Перевидання – К., 1990.

2. Евгений (Болховитинов). Описание Киево-Печерской Лавры. К., 1825; 1831 (доповне-не). Перевидання – в кн.: Є.Болховітінов. Вибрані праці з історії Києва. К., Либідь – ІСА, 1995.

3. Ф.Титов. Путеводитель при обозрении святынь и достопримечательностей Киево-Печерской Лавры и г. Киева. К., 1910. Перевидання – К., УКСП “Кобза”, 1993.

4. К.В.Щероцкий. Киев. Путеводитель. Изд. В.С.Кульженко. К.,1917. Перевидання – К.,УКСП “Кобза”, 1994.

5. С.К.Килессо. Киево-Печерская лавра. М., Искусство, 1975.

6. М.З.Петренко. Киево-Печерський державний історико-культурний заповідник. Пу-тівник. К., Мистецтво, 1976.

7. Г.Н.Логвин. Киев. М., Искусство, 1982.

8. Памятники градостроительства и архитектуры Украинской ССР. Т.1. Киев; Киев-ская область. К., Будивельник, 1983.

9. О.Субтельний. Мазепинці. Пер. з англ. В.Кулика. К., Либідь, 1994.

10. Д.В.Степовик. Леонтій Тарасевич і українське мистецтво бароко. К., Наукова дум-ка, 1986.

11. Г.В.Алферова, В.А.Харламов. Киев во второй половине XVII века. К., Наукова думка, 1982.

12. Ф.Ернст. Київська архітектура XVII віку. В зб.: Київ та його околиця в історії та пам’ятках. К., ДВУ, 1926. С.125-165.

13. С.Б.Хведченя. Старовинні карти розкривають таємниці лаврських печер. К., Знан-ня, 1991.

14. І.Ф.Тоцька, О.Ф.Єрко. До історії північної галереї Софії Київської. В зб.: Археологі-чні дослідження Стародавнього Києва. К., Наукова думка, 1976. С.119-130.

15. Історія Києва. Т.1. К., вид-во АН УРСР, 1960.

16. Л.А.Проценко. Історія Київського некрополя. К., Укрбланквидав, 1995.

 Анисимов І.А.