В ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа!
Дорогі брати й сестри! Сьогодні перед нами постала знову страшна і зворушлива картина страждань Христа Спасителя. Невільно і ми з вами уявляємо себе такими, що стоїмо на Голгофі і є зворушеними таким видовищем. Навіть через століття після Голгофської жертви церковні письменники, автори богослужбових текстів, наприк…лад преподобний Андрій Критський, поверталися до цієї теми: «Творіння страждало, коли розіп’ятим Тебе бачило, гори і каміння розпадались і земля трусилася і пекло запустіло, і вдень померкло світло, бачачи Тебе, Ісусе, прибитого до хреста» (Мф. 27:51; Лк 23:45).
Господь Ісус Христос одного разу сказав до юдеїв: «Коли піднесете Сина Людського, тоді зрозумієте, що це Я» (Ін. 8:28). Тобто, коли розіпнете Мене і подумаєте, що вже Мене перемогли, тоді-то відчуєте Мою силу, довідаєтесь, що Я Син Божий. Це пророче слово Спасителя збулося, коли за розп’яттям і смертю Христа настали страшні природні явища: «З шостої ж години настала темрява по всій землі до години дев’ятої… І ось завіса храму роздерлася надвоє, зверху донизу, і земля потряслась; і каміння порозпадалось; і гроби розкрились; і багато тіл померлих святих воскресли; і вийшовши з гробів після воскресіння Його, ввійшли у святе місто і явилися багатьом» (Мф. 27:45; 51-53). Ці небесні і земні явища налякали людей, які були свідками цієї великої голгофської жертви. Одні продовжували бунтувати і з їхніх сердець ще виливалася ненависть на вже, здавалося б переможеного, Христа Спасителя, інші ж: «…побачивши, що сталося, поверталися, б’ючи себе в груди» (Лк. 23:48), тобто докоряли, себе за те, що таке вдіяли, проливши кров невинну.
Серед цього натовпу людей були римські воїни на чолі з сотником, які стерегли тіло Ісусове. Цей воєначальник, напевно ж мало знаючи про Ісуса, але начуваний про те, що виданий Він на цю ганебну смерть за те, що називав себе Сином Божим, – побачивши землетрус й інші знамення, впав у великий страх і сказав: «Воістину Чоловік цей був Син Божий» (Мк. 14:39). Сотник фактично визнав на Розіп’ятому божественну сутність, яка велично наказувала природі явити в ту мить такі явища.
Цієї миті і ми, брати й сестри, не перестаємо ставити перед собою запитання: а як би ми поступали, коли б стали безпосередньо свідками таких природних жахливих явищ? Навіть, і не тільки з цієї євангельської причини, наші предки дуже часто тремтіли перед небесними і земними явищами. Для цього достатньо згадати хоча б наш давній києво-руський літопис, щоб переконатися, що всі наші літописці звертали на такі знамення, які віщували недобрі події, надто велику увагу.
Страх і тремтіння перед величчю розіп’ятого Христа повинні огортати нас, коли ми уявляємо ці події. Ми повинні мати благоговійний і покаяльний настрій духу, коли згадуємо страшні страждання Спасителя і ті чудесні явища, що супроводжували Голгофську жертву любові. Око Вселеної – сонце, промені свої заховало, не витримуючи бачити Свого Творця розіп’ятим, – чи не заливаються очі наші слізьми скорботи при думці, що гріхами своїми ми також наносимо біль страждаючому Ісусу Христу. Земля затрусилася у хвилину хресної смерті Господа, – а чи тремтить наша совість від страху справедливого суду Божого. Каміння порозпадалось, – а чи не твердішими за камінь є наші закам’янілі душі, що закутані у плотські пристрасті. Все це пам’ятаючи, будемо старатися провадити життя своє праведно, щоб не завдавати розіп’ятому Христу ще більших страждань.
Все Ти стерпів, Господи, пом’яни і нас у Царствії Твоїм. Амінь!
митрополит Дмитрій (Рудюк)
(слово виголошено за чином Пасії у Покровському кафедральному соборі м. Львова у п’ятницю другого тижня Великого посту 29 березня 2013 року Божого)