В ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа!
Дорогі брати й сестри!
З Божою допомогою ми молитовно закінчуємо перший тиждень святого і великого посту. Увечері в п’ятницю Церква нам пропонує особливу службу – Пасію, тобто згадування святих страстей Господа нашого Ісуса Христа. Ми знову своїми думками линемо до Гефсиманського саду, до Голгофи, до тих місць, де перетер…пів муки наш Спаситель. Нас знову бентежать євангельські розповіді про страждання і смерть Викупителя наших гріхів. Ми розуміємо, що той світ був до нестями жорстокий, але чи цей світ, в якому ми зараз живемо заспокоївся, він перестав бути таким?
За весь цей відрізок часу майже у дві тисячі років злотворцями придумано набагато витонченіші тортури над людиною. І наша пам’ять зберігає ці жахливі події років тоталітарних режимів, Другої світової війни, голоду в Україні. Але чи можемо ми ці тортури прирівняти до мук і страждань нашого Спасителя. Звичайно, що ні. І ніколи ми не можемо навіть такого собі уявити. Історії відомо чимало випадків, коли людина жертвує собою заради інших. Ми впевненні, що наші борці за волю якраз були такими. Вчинки їх ми називаємо героїзмом і зберігаємо у вдячній пам’яті поколінь. Але жертва Спасителя та його подвиг унікальні і ніяких тут паралелей ми не можемо провести.
У Гефсиманському саду Спаситель зазнає морального страждання. Безвинний і безгрішний, Він підданий нестерпним мукам і розпинається за гріхи всього світу. Ми бачимо Господа в ту хвилину, коли всі Його залишили. Учні заснули, хоча Він просить їх побути з Ним, встати і молитися. В ту мить Христос наодинці з Своїм Отцем. Він творить благальну молитву: «Отче Мій! Якщо можливо, нехай обійде Мене чаша ця; втім, не як Я хочу, а як Ти» (Мф, 26:39).
Дуже часто у дні житейських випробовувань, ми, подібно до Спасителя, молимося: Господи, хай мине нас чаша ця! Але наступних слів навіть і не думаємо промовляти. Ми рідко коли надіємось на Бога, співвідносимо свою волю з Його волею, і не тому що не хочемо, а тому, що забуваємо. Нам потрібно в найтяжчі хвилини навчитися зіставляти свою волю з волею Божественною, так як повчає нас святитель Іоан Максимович у своєму прекрасному творі “Ілліотропіон”. Людині потрібно великий розум і досвід, щоб перемогти у своєму житті спокуси та випробовування. На допомогу нам повинна приходити духовна література. Користь від духовного читання, особливо в дні великого посту, є надзвичайно дієва. Святитель Іоан Золотоустий навчає нас, що так “як їжа для підтримання наших сил дуже потрібна, так само читання Писання приносить користь для душі”. Пам’ятаймо, що у своїх молитвах ми розмовляємо з Богом – а у Святому Писанні Бог розмовляє з нами. Нам необхідно знати, що читаючи Євангеліє, ми намагаємось до певної міри визначити нашу вічну участь.
Дуже часто буває так, що читаючи, ми засинаємо. Зла сила все робить для того, щоб нас відволікти від розмови з Богом через читання не тільки Священного Писання, а й повчань святих отців, житія святих. Нас перемагає той самий сон та байдужість, що і учеників у Гефсиманському саду.
Надто важливо, що Бог нас разбудив від цього збайдужілого сну, в який впали ученики Христові. Христос так хотів, що у той момент Петро та сини Заведеєві були разом з Ним. Він тричі повертався до них і докоряв їх за те, що вони піддалися сну. Але в найтяжчі хвилини внутрішніх борінь Христа Спасителя у Гефсиманському саду Його підтримував Ангел з неба, а не ученики.
Подивіться на цю Гологофу, скільки таких зображень чесного і животворчого Хреста сьогодні стоїть посередині наших храмів. До скількох віруючих людей Христос із цих голгоф простягає руки і благає: “Пильнуйте, будьте зі Мною, Я вже близько!”.
Господи! Не звинувачуй нас у тому, що ми ще сплячі. Ми стараємось! І піст нам у цьому допоможе, підбадьорить нас, підніме зі сну для того, щоб славити Тебе повіки!
Амінь!
+ митрополит Димитрій (Рудюк), Львівський і Сокальський