Пам’ять 29 січня / 11 лютого
Народився святий Лаврентій в 30-е роки XII століття в Турові. Майбутній святитель почував у своїй душі прагнення до подвигів заради Христа й прийняв чернецтво. Перші аскетичні досвід він набув у Борисоглібськом монастирі. Як раніше, так і тепер монастирі відрізняються друг від друга строгістю життя ченців. Згодом Лаврентій помітив, що його душі чогось бракує, і він вирішив, що устав Борисоглібського монастиря не для нього. Він поїхав у Києво-Печерську Лавру, що завжди славилася своїми подвижниками й строгим статутом.
Згодом, як це видно з оповідання святителя Симона, преподобний Лаврентій побажав піти в затвор, але отці печерські не дозволили йому цього, уважаючи (після спокуси, що постигла преподобного Микиту), подвиг самітництва досить важким і небезпечним. Але відмова настоятеля не зміг погасити того полум’я, яким горіло серце Лаврентія. Щоб не приймати на себе подвигу без благословення, майбутній святитель вийшов від Печер і зачинився в келії сусіднього монастиря Святого Великомученика Дмитрія Солунського, побудований великим князем Київським Ізяславом Ярославовичем (1054-1073, 1076-1078). У другій половині ХІІ століття, коли в Димитриевськом монастирі подвизався преподобний Лаврентій, він уже був самостійним і управлявся своїм ігуменом. Незалежність його підтверджується тим, що ігумен Димитриевського монастиря дозволив преподобному Лаврентію житі в затворі у подвигу безмовності, у чому йому відмовили печерські отці.
Зачинившись, преподобний Лаврентій жив у безмовності й строгій помірності, припиняючи слізьми молитви своєї різні спокуси. І не тільки сам уник уражання від злих духів пекла, але високими подвигами молитви й богадумністю отримав дарунок зцілення і називався чудотворцем ще при житті. Монастир в ім’я святого великомученика Димитрия був з 1128 року переданий Настасією, дочкою князя Ярополка Ізяславича й дружиною Мінського князя Юрія, якому належав Турів, у ведення Києво-Печерської обителі й уважався спочатку приписаним до неї.
Перебуваючи в затворі, преподобний Лаврентій не переривав духовного спілкування із братіями Києво-Печерської обителі. Відомий випадок, коли до святого Лаврентія привели одержимого бісом, що змушував нещасного говорити зло на різних мовах – єврейської, латинської, грецької, а також на невідомих мовах. Одержимого із важкістю втримували десять чоловік. Преподобний Лаврентій не зміг зцілити його один і велів відвести в Києво-Печерський монастир. Почувши це, одержимий став кричати, що боїться наблизитися до святих печер. Преподобний Лаврентій велів вести його силою. На питання провідників, що знали, що людина той ніколи в обителі не була, – «Кого він боїться?» – біс вустами одержимого назвав по іменах тридцять отців, що мали над ним владу. А поховані в печерах «нині ще більше відваги мають до Бога молитися про своїх чорноризців й про приходящих до них». По наближенні до святої брами обителі нечистий дух залишив стражденного, і він зовсім здоровим увійшов у монастир. Коли його запитали, хто його зцілив, він показав на чудотворну ікону Матері Божої і сказав: «Тридцять святих отців разом з Нею зустріли нас, і я зцілився». Настільки великої виявилася сила соборної молитви Києво-Печерських ченців, предстоятельством Пресвятої Богородиці. Імовірно, після цього випадку преподобний Лаврентій повернувся в Печерський монастир. Він був зведений звідси на кафедру єпископів Туровських після кончини знаменитого духовного письменника й проповідника святителя Кирила Туровського, тобто не раніше 1172 року. В Іпатіївському літописі преподобний Лаврентій згадується в сані єпископа під 1182 роком, коли він брав участь у поставленні пресвітера Василя в архімандрита Києво-Печерського монастиря. Також про нього, як про святителя, що вийшов із ченців Києво-Печерської обителі, згадує святитель Симон, єпископ Владимирський і Суздальський, у своєму «Посланні до Полікарпа», що положило початок Києво-Печерському патерику.
Час керування святителя Лаврентія Туровською єпархією приблизно збігається згодом князювання Святополка Юрійовича, одного із чудових Туровських князів. Припускають, що останні роки свого життя преподобний Лаврентій провів у Києво-Печерськім монастирі, куди пішов з любові до самітництва. Докладний час його кончини невідомий. За іншими відомостями, преподобний Лаврентій помер в Туровському Борисо-Глібському монастирі. Місцевий туровський літопис говорить, що із цього монастиря в ХІІ столітті були взяті нетлінні мощі в Києво-Печерську обитель. Мабуть, це мощі преподобного Лаврентія, що заповів перенести його тіло в Київські печери.
У стародавніх рукописних святцях між святими, що почивають у Ближні (св. Антонія) печерах, першим зазначений «святий Лаврентій, єпископ Туровський».
В «Іконописному оригіналі» про святого Лаврентія сказано: «Подобою сивий, борода, як у Богослова, роздвоїлася, клобук на плечах, риза преподобного, ходив босий».
Тропар святителя Лаврентія, затворника Печерського, єпископа Туровського, що у Ближніх печерах, глас 8
Преподобний і блаженний Лаврентій, / Владико, що зачинив собі заради спасіння, у келії тісної / і в ній багато років у працях жив, / молися про нас до Господа, / що б і ми, від усякого гріха почуття закривши, / одержимо відкриття дверей милості Господа в День суду
Кондак святителя Лаврентія, затворника Печерського, єпископа Туровского, Ближніх печерах почиває, глас 6
Ретельно Лаврі Печерської бажаючи від чудес прославляння,/ собі ж самого упокорюючи,/ відрікся ти всього,/ хворого, якого диявол мучив, зцілив,/ відіславши його до печери,/ де він зцілившись,/ блаженний Лаврентій,/ прославив з тобою Господа,/ що прославив святих Своїх.