Святитель Петро (Могила)

Пам’ять 31 грудня / 13 січня

Святитель Петро (Могила), митрополит Київський і Галицький, – один з видатних православних ієрархів XVI-XVII століть.

Петро Могила народився в кінці 1596 в сім’ї воєвод (князів) молдавська, яка відрізнялася великою побожністю. Дядько Петра Могили – Георгій – був православним Молдавським митрополитом (1587 – 1589 р.р.), інший дядько – Єремія – господарем Молдавським (1595-1606 р.р.) і, нарешті, батько Петра Могили Симон був воєводою Волоським, з 1601 року – господарем Валахії, а з 1607 – Молдавії. Рід воєвод Могил славився своєю благочестям і любов’ю до Православ’я, був благодійником Львівського Православного братства і надсилав йому значні кошти. Немає сумніву, що саме митрополит Георгій посіяв у душі юнака, майбутнього Митрополита Петра, добре насіння і глибоку релігійність, знання, любов до Бога і до Святої Православної Церкви.

Коли Петрові було одинадцять років, сім’я Могили перебралася на Західноукраїнські землі.

Всупереч пануючої тут католицькій вірі, сім’я Петра Могили зберігала Православ’я і навіть сприяло його процвітанню. Так, батько Петра Могили і рідний дядько Єремія будують Успенський храм при Львівському братстві; двоюрідна сестра Петра відома як засновниця і благодійниця багатьох монастирів на Лівобережжя України.

Свою першу освіту майбутній Митрополит отримав при Православному Львівському братстві, де перейнявся любов’ю і ревнощами до своєї Православної віри. Далі він продовжив свою освіту у Франції – в Паризькій Сьорбони, куди відправив його батько. Безсумнівно, що Петро Могила був одним з найбільш одукованих людей свого часу, вільно володів класичними – латинською і грецькою – мовами, кількома європейськими. З часом син воєводи, майбутній святитель Петро Могила, вступив на військову службу і в 24 роки брав участь у боях під Ціцориєю, де Війська Речі Посполитої отримала поразку, а через рік (у 1621 р.) в чині старшини Війська Речі Посполитої брав участь у битві під Хотином у лавах вірних захисників християнства від турецько-мусульманського нашестя.

У 1622 році Петро Могила приїжджає в Київ – у Свято-Успенську Києво-Печерську Лавру – на свято Успіння Божої Матері. Тут, у Києві, він часто відвідує Митрополита Іова (Борецького), який визнає його своїм духовним сином і має великий вплив на формування релігійного світогляду майбутньогомитрополита . І незабаром княжич Петро Могила відмовляється від блискучої світської кар’єри: У 1625 році він приймає чернечий постриг від архімандрита Захарії.

Невідомо, що змусило Петра Могилу проміняти блискучу кар’єру, яка чекала його в світі, на скромне життя ченця: шляхи Волі Божої невідомий і часто, всупереч всім людським припущенням, ведуть смертну людину до високої, Богом визначеної, мети. Тут явно відбулося Божественне благовоління, про що говорить Псальмоспівець: «справедливість та мир поцілуються» (Пс. 84:11), тобто та духовна спадщина, яку отримав в юності Петро Могила від свого дядька, митрополита Георгія, дружба і бесіди з Митрополитом Іовом і намісником Свято-Успенської Києво-Печерської Лаври архімандритом Захарієм, назавжди визначили його подальший життєвий шлях.

З цього часу починається новий період в житті Петра Могили – період апологетичного служіння Церкви. Відхилившись від життя воїна земного, він стає воїном Христовим, стає на шлях служіння Церкві Христовій і Святому Православ’ю.

Час, в який Митрополиту Петру (Могилі) випало служити нашої Святої Київської Православної Церкви, був дуже складний для Церкви –  це був час церковних воєн, час протистояння єретикам-уніатам. Тоді паства особливо вимагала слова, яке підтримувало б маючих сумніви і скерувала б їх на шлях істинного спасіння, якого дотримувалася вся Вселенська Соборна Православна Церква.

Незважаючи на всі гоніння проти православних Речи Посполитої, вони твердо трималися віри батьків. Важливу допомогу в боротьбі за Православ’я надавали православні братства і монастирі, що залишилися вірним “грецької віри”. Церква знайшла також міцну опору в особі своїх дітей – патріотів, захисників віри, які відкрито, нічого не боячись, виступали на Генеральним сеймі, що дозволяло конституція Речі Посполитої. Яскравий приклад апологета Православ’я цього смутного часу проявився в особі Митрополита Петра (Могили).

Святитель Петро (Могила) не залишався пустим спостерігачем боротьби уніатів (як тоді ще їх називали – латинян) з православними. Під ім’ям Філарета виходили твори, в яких з чудовою силою викривалися корисливі та негативні спонукання католиків до поширення уніатства. Цим псевдонімом користувався разом з іншими і Петро Могила. Очевидно, що апологетичні твори виходили в стінах Києво-Печерської Лаври, яка не скорилася уніатам, та де вже з 1616 року працювала друкарня, заснована намісником, архімандритом Єлисеєм – відомим богословом, релігійним письменником, засновником школи проповідників при Лаврі.

Після смерті намісника Лаври, архімандрита Захарії, Петро Могила, за спільною згодою всій братії, був зведений у сан архімандрита Києво-Печерської Лаври, на це через три роки прийшло і благословення Патріарха Константинопольського Кирила Лукариса, з наданням «архімандриту Петру звання Екзарха патріаршого престолу».

2 березня 1631 помер митрополит Іов (Борецький). Місце його зайняв Ісая (Копинський), що був у той час архієпископом Смоленським. У цей час люди, послані архімандритом Петром за кордон для удосконалення у вищих науках, стали повертатися на батьківщину заради великої справи – освіти народу. Одночасно різні верстви суспільства на чолі з гетьманом Петрижитьким звернулися до архімандрита Петра з проханням не створювати спеціального училища в Києво-Печерській Лаврі, а з’єднати його з Богоявленським училищем на Подолі в Києві, щоб не виникло духу суперництва між училищами. Прохання це була розумнми, і архімандрит Петро погодився. Але в 1631 році, з метою підвищення рівня духовної просвіти в Церкві, заснував, окремо від існуючої вже в Києві Братської школи, вище училище «для викладання вільних наук на грецької, слов’янської і латинській мовах». Але, коли 30 грудня 1631 члени братства склали акт, у якому архімандрит Петро називався старшим братом, охоронцем і довічним опікуном Київського братства, і підпорядкували свою школу виключно влади Константинопольського Патріархату, він з’єднав свою лаврську школу з Братською. Заради процвітання цієї школи він доклав багато зусиль: перейменував її в Колегію, розширив в ній викладання, додавши науки філософські і богословські, і забезпечив її матеріальний стан, пожертвувавши їй багаті вотчини. Ця Колегія, названа Києво-Могилянською, стала взірцем для всіх духовно-навчальних закладів на території Східної Європи і підготувала багатьох освічених пастирів і ревних захисників Православ’я. Подібну школу він створив і у Вінниці – у монастирі Вознесіння , підпорядкованому Києво-Братському момастирю і теж названим Братським.

У тому ж 1631 році Петро Могила починає будівництво кам’яного будинку для аудиторій. Як будівництво майбутніх аудиторій, так і утримання вчителів і школярів Петро Могила прийняв на своє власне утримання.

В Святої Лаври архімандрит Петро розширив друкарню, продовжував видавати книги, намагався підняти духовну дисципліну серед лаврських ченців.

Православна шляхта разом з ієрархами і духовенством, вирішили обрати Петра (Могилу) Митрополитом Київським, на що він дав свою згоду.

Аби не завдати якого-небудь непорозуміння поміж православними, що залишилися в Києві, він відправив до Константинополя ректора Київських Духовних шкіл Ісаю Трохимовича для отримання від Патріарха благословення на своє посвячення в митрополити. Бувший тоді на патріаршому Константинопольському престолі Кирило (Контаріні) без всякої суперечки дав своє благословення.

Наречення архімандрита Петра (Могили) в єпископа відбувалося на Світлим тижні, а рукоположення в єпископа – у Світлу суботу, зведення в сан Митрополита – в неділю Фоми, яка в 1633 році припадала на 28 квітня. Хіротонія архімандрита Петра відбувалася в Успенської церкві Львівського ставропігійного братства, на побудову якої багато жертвували православні молдавські воєводи.

Митрополит Петро прожив у Львові близько двох місяців і весь цей час клопотав перед королем про перетворення Києво-Братської та Богоявленської шкіл в православну Академію. Високі чини Сейму відкидали прохання Митрополита Петра, але король виявив тверду волю, – і прохання митрополита Петра Могили було затверджено з найменуванням школи не Академією, а Колегією.

В кінці червня 1633 Митрополит Петро урочисто відправився на свою кафедру до Києва, де йому були піднесені поздоровлення і панегірики: один – від Лаври, інший – від Києво-Братського училища.

Діяльність Митрополита Петра відрізнялася великою різнобічністю. Поєднуючи у своїх руках посади Митрополита Київського і архімандрита Києво-Печерського, він мав у своєму розпорядженні велику владу і великі матеріальні засобі. Людина енергійна, наполеглива, Митрополит Петро йшов прямо до наміченої мети. Завдяки цьому йому вдалося досягти багато чого з того, що він визначав. Він був людина, віддана Православної віри, і як сильна особистість залишив вічний слід в історії освіти і культурного розвитку Київського Православ’я. Київ при ньому остаточно став центром для всього православного населення не тільки України, але й Білорусі.

Щоб задовольнити духовні запити своєї пастви, Митрополит Петро друкував у Лаврської друкарні святоотцівські, а в 1637 році його повелінням і благословенням надруковано було «Євангеліє навчальне», або зібрання повчань на всі недільні та святкові дні року, – книга вкрай необхідна як посібник для священиків у проповіді Слова Божого. Видана вона була на загальнодоступної для народу мові з передмовою, написаною самим Митрополитом, в якої він, звертаючись до священиків, переконував їх якомога частіше читати це навчальне Євангеліє – і самим навчатися від нього, і народ наставляти в істинах Православної віри і спасіння.

Серйозну увагу Митрополит Петро звернув на київські святині, більшість з яких перебували в запустінні: він відновив і прикрасив Київський Софійський собор, який перебував у напівзруйнованому стані, здійснив розкопки частини Десятинного храму і на місці його збудував невелику церкву. За розпорядженням митрополита були відновлені церкви Трьохсвятительська і Спаса на Берестові, а також Михайлівська церква в Києво-Видубицьким монастирі, що була побудована в 1070-1088 роках Всеволодом Ярославичем і зруйнована повінню Дніпра в 80-х роках XVI століття, і багато інших.

В цей же час весь всій словесний і поетичний талант святитель Петро направив на виховання православного народу.

Полеміка православних з уніатами та католиками, починаючи з XVI століття, відрізнялася пристрасністю і великий нетерпимістю між обома сторонами.

У період розпалу релігійного протистояння Митрополитом Петром в розраду і схвалення православних було складено чудове молитвослів’я «Про примирення» Православної Церкви. Це молитвослів’я було надруковано в друкарні Києво-Печерської Лаври під заголовком: «Парофимиа» Ця книга – плід релігійної наснаги, викликаної боротьбою Митрополита Петра з іновірством, свідчить про глибоку надію на милість Божу, заступництво Пресвятої Богородиці і святих угодників Божих, особливо – на молитви святих Печерських, до яких святитель Петро щодня звертався зі своєю молитвою і черпав від їх подвигу сили духовного змагання за Святе Православ’я.

Митрополит Петро є автором і видатного твору «Ліфос» – «Камінь», який з’явився в 1644 році. Ця праця вийшов під псевдонімом Євсевія Пимена, тобто благочестивого пастиря, і була написана польською мовою, бо головною метою автора був захист Православ’я від нападок католиків. У цьому творі святитель Петро фактично виступив проти Кассіана Саковича, ревного послідовника Римської Церкви. Поява цієї праці викликало в польській літературі цілий ряд трактатів, це ще раз свідчить – «Камінь» – одне з найвидатніших творінь полемічної літератури XVII століття.

Унікальною є ще одна праця Митрополита Петра: їм був складений і виданий в 1646 році Требник, або «Євхологіон», з метою дати духовенству не тільки знову оброблену офіційну богослужбову книгу, очищену від помилок, але і цілісне, всебічне практичне керівництво на всі складані випадки богослужіння для пастирів Церкви.

Митрополит Петро склав свій Требник на основі грецьких требників та давньослов’янських письмових джерел. І до цього дня Требник Петра Могили не втратив своєї цінності для священства нашого Київського Православ’я.

Крім того, Митрополитом Петром були задумані дві колосальні роботи: «Житія святих» і виправлення слов’янського тексту Біблії. Це його турботами монах Київського Кирилівського монастиря Дмитрій  (у світі – Данило Туптало) – згодом святитель Дмитрій Ростовський – створив перший у Київської Православної Церкві звід Житій Святих, назавжди ставши настільною книгою православних людей не тільки в Україні та Білорусі, а й у інших слов’янських православних країнах.

Ревнощами до молитовних подвигів Святих Отців Києво-Печерських, митрополитом Петром був затверджене свято – Собор усіх Преподобних Отців Києво-Печерських, яке завжди святкується в другу неділю Великого Посту як перехідне святкування і в яком православні українці та білоруси, оспівуючи подвиги святих, зміцнюється їх благочестям.

Все життя митрополита Петра – людини найглибшої віри, мудрості, освіти і твердого характеру, що безупинно піклувався про потреби Київського Православ’я, – було для його часом піднесення і розвитку. Не було жодної сфери церковної діяльності, щоб вона не опинялася в поле зору Митрополита Петра. З його ім’ям тісно пов’язані майже всі найбільш визначні події, які мали благотворний вплив на хід церковного та суспільного життя українського і білоруського народів. Цей період життя нашої Православної Церкви можна назвати часом Митрополита Петра (Могили).

Чотирнадцять років керував Київською митрополією захисник православної віри святитель Петро (Могила).

Святитель Петро, раптом згорів як полум’яна свічка, підошов до Господа у ніч з 31 грудня 1646 на 1 січня 1647 р.Б. у повному розквіті сил. Він віддав праведну свою душу в руки Господа нашого Ісуса Христа, ледь завершивши рівно півстоліття свого подвижницького життя. Тіло святителя Петра було перенесено з Києво-Печерської Лаври до Софійського собору. 9/22 березня. Мощі Митрополита, яки зоставалися нетлінними, були віддані землі на вказаному ним самим місці – у Великої Києво-Печерської (Успенської) соборної церкви біля лівого криласу.

Підготував прот. Сергій Горбик

Тропар святителю Петру (Могиле), глас 4

Поборником православ’я і богомудрим пастирем явив тебе Господь, святителю отче наш Петре, світлом Христової науки ти київську паству просвітив, сповіданням православної віри землю Українську утвердив, храмів Божих відновителю і благочестя ревнителю, Церкви Української похвало, моли Христа Бога, щоб пастися душам нашим.

Кондак

Марність світу цього залишивши, в Лаврі преподобних Антонія і Феодосія знайшов ти пристановище, підперезавшись мечем духовним, меч військовий відкинув. Пастирським служінням Василію Великому уподібнюючись, святительськими трудами своїми Українську Церкву увінчав, досягнувши осель небесних, стоїш перед Престолом Всевишнього. Молися за паству твою.