Пам’ять 24 листопада / 7 грудня
Святий мученик Меркурій Смоленський був родом слов’янин, ймовірно, з Моравії, нащадок князівського роду. Вихований в Православ’ї, святий Меркурій з ревнощів до істинної віри пішов зі своєї вітчизни на Київську Русь і служив у війську смоленського князя. Вихований в Православ’ї святий воїн таємно вів подвижницьке життя: був строгим посником, дівствеником, щоночі він потай від усіх співав подячні хваління Господу.
У цей час, в 1239 р., татарські орди Батия підійшли до Смоленська і встали в 25 верстах від нього, на Долгомосьте, погрожуючи руйнуванням місту та його святиням. Почувши про наближення злих ворогів, про розорення Божих храмів, св. Меркурій сумував і уболівав; з кожним днем він більше і більше горів божественними ревнощами, бажаючи постраждати і покласти душу свою за віру Христову. І молитва його була почута.
Паламар, молився вночі в Смоленському соборі перед чудотворним образом Божої Матері. Раптом він почув голос від ікони: «Йди до слуги мого Меркурія на Поділлі і тихо скажи йому: тебе кличе Володарка». Виконуючи вказівку Небесної Владичиці, паламар розшукав Святого Воїна і передав йому слова Богородиці: «Меркурій! Іди до змагання військового, Владичиця кличе тебе». Воїн прийшов в собор і сам почув голос Пречистої Діви, який посилає його на змагання з ворогом і що Вона обіцяє йому Небесну допомогу.
Св. Меркурій сповнився великої радості, бо Сама Цариця Небесна обіцяла йому те, до чого він давно вже прагнув усією душею: постраждати за своїх братів і за віру Христову.
Христовий воїн тієї ж ночі вирушив у татарський стан в Долгомосьте. Там він змагався з ватажком татарського війська – велетнем, що володів величезною силою, убив його і вступив у двобій з ворожим полчищем. Закликаючи Ім’я Господа і Пречистої Богородиці, святий воїн винищив безліч ворогів. Татарські воїни з жахом бачили, що святому Меркурію допомагають у битві блискавичні мужі і промениста Діва і, були не в силах встояти проти воїна Христового, почали тікати. Сам святий Меркурій прийняв смерть у бою від сина убитого ним татарського велетня.
Мешканці Смоленська, врятовані чудесної обороною Господа і Пресвятої Богородиці, з честю поховали тіло святого воїна-мученика в соборі на честь Успіня Пресвятої Богородиці. Незабаром після своєї кончини, святий Меркурій з’явився у видінні тому ж паламареві і звелів повісити над труною його зброю, обіцяючи городянам Смоленська постійну допомогу і заступництво у всіх скорбутах і битвах. Нині в смоленському кафедральному соборі зберігаються сандалі святого мученика Меркурія. Святкування йому встановлено в кінці XVI століття на соборі Київської православної митрополії в Вільні, вже в 1509 році жителі Смоленська називали його своїм головним заступником.
Тропар мученика Меркурія Смоленського, глас 2
Засяяв, як зірка багата світлом, / в соборній церкві перед пречистим і чудотворним образом Пречистої Богородиці, / за Неї і за місто Смоленськ постраждав, / поганина і богомерзького царя Батия настрашив, / і сильного велетня переміг, і людей здивував, / душу свою, багатостраждальний Меркурій, / за православне благочестя поклав, / як кров Захарія і Авеля, ясно волає твоя кров до Господа. / і нині молися за душі наші.
Кондак мученика Меркурія Смоленського, глас 2
Виявився в битвах непереможним воїном, / від римлян родом, / але сином міста Смоленська був, / бо заради нього названий, / як захисник міцний від Богородиці посланий місту, / піснями Меркурія прославимо, / святкуючи радісно пам’ять його, / і позбавить святий воїн місто наше і землю нашу від бід.
Інший кондак мученика Меркурія Смоленського, глас 8
Чистоту душевну і тілесну / і сердечною любов’ю до Бога, і безперервною молитвою / римське багатство залишив / і прийняв багатство від Господа – вінець, / маючи в руці списа, міцно поганого царя Батия злякав, / і зухвалого велетня переміг, / і все військо агарян прогнав , страстотерпець Меркурій, / моли тепер Христа Бога. щоб спаслися душі наші.