«Вiрою Авраам скорився поклику…»

Євр. 11:8

Сьогодні, так само як і щороку, апостольське читання останньої неділі перед святкуванням Різдва Христового зосереджується на вірі.

Йдеться про два уривки з одинадцятої глави послання до Євреїв (Євр. 11:9-10, 32:40), де апостол Павло показує, у чому полягає істинність довіри до Бога.

Однак який зв’язок має віра Авраама, Сари, суддів та ізраїльських пророків з цією подію Різдва Христового? Чому наша Церква вибрала саме цей уривок як апостольського читання в передріздвяну неділю?

Відповідь на це питання ми повинні шукати в самому факті Різдва і в його значенні для світу та людини. Ця подія є певним переломним моментом людської історії і, якщо дозволите так висловитися, у часі та у стосунках людини з Богом і ближнім. Без сумніву, зміст свята Різдва Христового полягає в тому, що воно дало можливість кожній людині примиритися з Богом й ближнім. Йдеться про подію найбільшого смирення і крайньої слухняності, що надає людині можливість змінити хід свого життя і виявити у ньому інші перспективи.

Як Богу це вдалося?

Тут, як мені здається, і знаходиться ключ до розуміння апостольського читання останньої неділі перед Різдвом. Щоб все це стало реальністю й людина змогла знову впасти в обійми Бога, Бог повинен був увійти в людську історію таким собі простим і дружнім, по відношенню до творення, чином і у той же час дивним, зрозумілим, але в той же час і недоступним людській логіці.

Це сталося шляхом зачаття від Святого Духа і народження від Діви Сина і Слова Божого.

Але людина будь-якої епохи запитає: «Хто в наші дні повірить подібному?»

У зв’язку з цим й Святе Письмо, як джерело слова Божого, й Церква, як вмістилище Божественної благодаті, можуть сказати багато, але це одним не скаже зовсім нічого, а іншим пояснить все.

Тут в нас повинна почати діяти віра.

Наші відносини з Богом, як всі ми знаємо з Його одкровення світу, встановлюються за допомогою відсутності логічних доказів, які б змусили нас прийняти Бога розумом, а також численних і значних знаків, які вільно показують нам наш зв’язок з Ним і народжують у нас віру.

Віра ця не тисне людини, але відкриває їй горизонти думок і дій, про які вона раніше навіть не думала.

Віра не сковує віруючого, але звільняє і дає можливість навіть відректися від Бога.

Віра ця не пов’язана з певністю, але може привести того, хто довіряє Богу, і до краю прірви.

Класичним прикладом віри-довіри є Авраам, який, не вагаючись, пішов Божим повелінням, змінив своє життя і відправився в незвідані чужі землі.

Віра в Бога допомогла Сарі прийняти насіння, яке, всупереч будь-якій логіці, проросло всередині неї.

З вірою жили і померли їхні нащадки.

Подібним чином Ной був осміяний усіма навколо, будуючи свій ковчег і наполягаючи на незбагненному для них Божественному наказу.

З вірою йшли вперед судді, пророки і праведники Старого Завіту.

З вірою йшли на подвиг все мученики, молоді та старі, чоловіки та жінки, дорослі й діти.

Розкриваючи подібним чином тему віри, апостол Павло допомагає нам підготуватися до Різдва Боголюдини самим позитивним чином. Він приводить нас до переконання, що кожен з нас покликаний зайняти своє місце перед Богом. Апостол пояснює, що наші відносини з Богом, як вони виражені в православній вірі, є таким собі відвагою, яке відчуває, але не є гарантією успіху, розбурхує, але не обіцяє спокійне життя. Віра необхідна для реального відчування того, що трапилося в Віфлеємі. Якщо ми підійдемо до цієї події з точки зору логіки, ми розчаруємося, упремося в стіну і, перш ніж добре зрозуміємо це, зіб’ємося зі шляху.

Отже, ті, хто йдуть до Церкви, щоб отримати якісь розумні і тверезі життєві гарантії, знайти в ній психологічне виправдання свого способу життя, отримати якусь людську впевненість, знайти непохитне спокій, забезпечити свою старість або «забронювати» собі місце в Раю, нехай відмовляться від цього, адже інакше їх чекає розчарування.

Щасливого Різдва!

Афанасіос Мустакас, богослов.

Переклад української мовою – «Київське Православ’я»