+ ВАРФОЛОМІЙ
МИЛІСТЮ БОЖОЮ АРХІЄПИСКОП КОНСТАНТИНОПОЛЯ,
НОВОГО РИМУ І ВСЕЛЕНСЬКИЙ ПАТРІАРХ
ВСІЄЇ ПОВНОТІ ЦЕРКВИ
БЛАГОДАТЬ, МИЛІСТЬ І СВІТ
ВІД ВО ВІФЛЕЄМІ НАРОДЖЕНОГО СПАСИТЕЛЯ ХРИСТА
Священні і боголюбиві браття, улюблені чада в Господі!
Ми прославляємо Всесвятого і Всемилостивого Бога, що і в цьому році ми знову удостоїлися відзначити святковий день Різдва Христового: свято втілення передвічного Сина і Слова Божого ⎯ «нас, людей, і ради нашого спасіння». Через «вічну таємницю» та «велике диво» божественного втілення людини, «що в темноті сидів і сіни» ⎯ «велика трагедія», ⎯ стає «сином світла і сином дня», відкриваючи для себе благословенний шлях до обожнення за благодаттю. У боголюдській таємниці Церкви і через її священні таїнства Христос народжується і формується в нашій душі і в нашому бутті. «Боже Слово, ⎯ богословіть святий Максим Сповідник, ⎯ одного разу народжений по плоті, по людинолюбству Своєму бажає завжди народжуватися по духу у бажаючих цього. І стаючи утробним плодом, Воно формує Себе в них за допомогою чеснот, виявляючись настільки, наскільки може вмістити приймає Його» [1]. Він не є «Бог-ідея», подібно богу філософів, і не є Бог, прихований у Своїй абсолютної трансцендентність і неприступний; але Він є «Еммануїл», «Бог ⎯ з нами» [2], і настільки, що Він ближче нам, ніж ми самі до себе, Він ⎯ «ближче нам нас самих» [3].
Віра в неприступне і безтілесне Божество не перетворює життя людини; це не усуває антагонізм між матерією і духом; не подолала прірви між небом і землею. Втілення Божественного Слова – це явище істини про Бога і про людину, яка спасає людський рід від похмурих лабіринтів матеріалізму і антропомонізму, ідеалізму і дуалізму. Засудження церквою несторіанства і монофизитства означає собою неприйняття двох найбільш загальних тенденцій в людській душі: з одного боку, абсолютизація людиноцентризму, а з іншого – ідеалізація ідеалістичного розуміння життя та істини. Ці відхилення особливо поширені в наш час.
Сучасне «несторіанство» проявляється в дусі секуляризації, в сцієнтизм і абсолютному пріоритеті утилітарних знань, в абсолютній автономії економіки, в самоспасительній зарозумілості, на ділі ж позбавленій всякої сотеріологічної перспективи, у атеїзмі, у «позацивілізованому» індивідуалізм і евдемонізмі, в формалізмі «законності», у моралізму «замість доброчесності», в ототожненні жертовної любові і покаяння з так званої «мораллю слабких». Точно так само і «монофизитства» в сучасності знову ж представлено різними тенденціями: це – деміфізація тіла і природної людини, пуританство з його синдромами «очищення», безплідна інтровертна духовність та різного роду містицизм, зневага до слова правди, мистецтва й цивілізації, заперечення діалогу і відкидання інакомислячих, з його небезпечними проявами, в ім’я «єдиною і винятковою істини», релігійний фундаменталізм, що виріс на ґрунті абсолютизму і неприйняття, що живить насильства і поділу. Очевидно, що як несторіанське обожнювання світу, так і монофизитська «демонізація» світу піддають світ та історію, цивілізацію і культуру впливу сил «віку цього», сприяючи таким чином укоріненню автономізації і безвиході.
Християнська віра – є впевненість у спасінні людини Богом любові, який за Своїм людинолюбством прийняв нашу природу і знову дарував нам «подобу», замордовану падінням, що вчинив нас здатними до істинного життя в Його Тілі – в Церкві. У своїй сукупності життя Церкви відображає таємницю боголюдства. Боголюдина – Спаситель – сприйняв «плоть Церкви» [4] і, «Перший і Єдиний», показав нам «істинну людину, досконалу й за способом життя, і в усьому іншому» [5]. Церква Христова – це місце «загального порятунку», «загальної волі» і надії у «загальному царстві», де живе звільняюча істина, ядром якої є істина у любові. Ця любов виходить за рамки простій людській дії, бо її джерело і прообраз закладені в Божественному людинолюбстві, яке перевищує будь-яке людське слово. «Любов Божа до нас виявилася у тому, що Бог послав у світ Єдинородного Сина Свого, щоб ми через Нього жили. У тому любов, що не ми полюбили Бога, а що Він полюбив нас … Любі! коли Бог та полюбив нас, то і ми повинні любити один одного» [6]. Бог присутній скрізь, де є любов.
Ця спасительна істина також повинна виражатися і в тому, як ми святкуємо священне Різдво нашого Спасителя, який відвідав нас з Вишини. Свято – це завжди «виконання часів», час самопізнання, подяки Богу за велич Його любові до людини, час свідоцтва про істину боголюдства і про свободу у Христі. Коли ми святкуємо втілення Божественного Слова з любов’ю до Христа, ми протистоїмо секуляризації та профанації Свята, перетворенню його в «Різдво без Христа», в вакханалію користолюбства, споживацтва і марнославства, будучи ц світі, сповненому соціальних протиріч, збочених цінностей і хаосу, насильства і несправедливості, де «немовля Ісус» знову стикається з непримиренними інтересами всіляких сил.
Високоповажні брати і улюблені чада!
Покоління приходять і йдуть, і по-людськи важко передбачити майбутні події. Однак справжня віра не стикається з дилемами. Слово стало плоттю, «істина прийшла» і «пройшла покров». Ми вже беремо участь 3 Царстві, на нашому шляху до завершення справи Божественної ікономії втілення. Ми володіємо непохитною впевненістю в тому, що майбутнє належить Христу, Який «вчора і сьогодні, і навіки Той же» [7], що Церква Христа є і буде залишатися місцем святості і благочестя, оновлення людини і світу, передчуття слави Царства; що вона продовжить нести «євангельське свідчення», «роздаючи у всесвіті дари Божі: Його любов, мир, справедливість, примирення, силу Воскресіння і сподівання вічності» [8]. Тому недоречна сучасна ідеологія «постхристиянської епохи». «Після Христа» все перебуває і залишається «у Христі» на віки.
Ми побожно схиляємо коліна перед Божественним Немовлям Віфлеєму і яка охоплює Його Пресвята Матір, поклоняючись «вседосконалому Богу», що втілився, посилаючи від немеркнучого Фанару дітям Святої і Великої Церкви Христової у всьому світі ⎯ наше Патріарше благословення на Різдвяні Свята, бажаючи здоров’я, плідної і радісного Нового року, виконаного доброти Господньої.
Різдво 2018 р.
+ Варфоломій Константинопольський
полум’яний до Бога молитва за всіх вас
_____
1. Прп. Максим Сповідник. Різні богословські і домобудівні глави, 8. PG 90, 1 181.
2. Див. Мт. 1:23.
3. Ніколас Кавасілас. Про життя у Христі. 6. PG 150, 660.
4. Свт. Іоан Златоуст. Бесіда перед відправленням у заслання, 2. PG 52, 429.
5. Ніколас Кавасілас. Про життя у Христі, 6. PG 150, 680
6. 1 Ін. 4, 9-11.
7. Євр. 13, 8.
8. Окружне Послання Святого і Великого Собору Православної Церкви (Крит, 2016). Передмова.
Переклад українською мовою – “Київське Православ’я”