СЛОВО У ДЕНЬ ПАМ’ЯТІ ЖЕРТВ ГОЛОДОМОРУ В УКРАЇНІ

І коли Він зняв п’яту печать, я побачив під жертовником душі убитих за слово Боже і за свідчення, яке вони мали. І викликнули вони гучним голосом, кажучи: доки, Владико Святий і Істинний, не судиш і не мстишся тим, що живуть на землі, за кров нашу? дано було кожному з них одяг білий, і сказано їм, щоб вони заспокоїлися ще на деякий час, доки і співробітники їхні, і брати їхні, які будуть убиті, як і вони, доповнять число.

Одк. 6:9-11

Ми сьогодні зібралися, щоб помолитися за українських мучеників: чоловіків, жінок, дітей – всіх тих, хто став жертвою Голодомору. Він не був стихійним лихом або наслідком невмілого господарювання на землі. Це було ретельно спланований і здійснений злочин комуністичного керівництва СРСР. У Кремлі, в теплі і ситості, керівники держави ретельно продумували план знищення мільйонів українців.

Чому їх вирішили знищити? Для чого і проти кого був спрямований удар з далекої Москви?

Відповідь очевидна: українські православні селяни були опорою здорової духовності української нації. Вони любили Бога, любили свою землю, любили Україну … і в цьому комуністи бачили їх головний злочин. Адже з людини, яка любить Бога і свою Батьківщину, з людини, яка намагається жити за заповідями Христовими, неможливо зробити раба князя світу цього – диявола. А саме диявольським, сатанинським був той режим, який більшовицькі орди принесли в Україну.

Тому ми з повним правом можемо назвати їх, померлих в страшних муках голоду, мучениками Христовими, що віддали своє життя за Христа. Сьогодні ми вшановуємо їх пам’ять і молимося за їх душі … але можливо нам потрібно просити їх молитися за нас, щоб навічно в наших серцях, серцях наших дітей, онуків і правнуків був біль і пам’ять. Адже тільки біль і пам’ять є гарантією того, що кошмар Голодомору ніколи не повториться на нашій землі.

Ми завжди повинні пам’ятати, що бій Церкви Христової зі злом йде весь час. Для нас, православних, немає секрету в тому, що постійно та повсюдно йде боротьба за душі людей. Справжнє Українське Православ’я робить упор на правдиву історію власного народу. На Правду, яку богоборці намагалися і намагаються спотворити до невпізнанності і приховати, щоб ніхто про неї не дізнався ніколи. Але все таємне стає явним і під тиском народного опору почали спливати факти українське історії, які навіть сьогодні ще влаштовують не всіх, бо багато є тих, хто брав та бере участь у злочинах проти українського народу. Хто до сьогодні марить знищити Україну. Вони сподіваються, що ми з вами, всі люди в Україні та Світі, забудуться про минуле, що нас можливо підманути… Адже, якщо ми збудемо, як що будемо спокушені «солодкими обіцянками слуг князю світу цього», вони знову зможуть прийти до влади, отримати можливість знову вбивати, рабувати, руйнувати, у ім’я міфічного «загального раю», а точніше – царства антихриста.

Сьогодні ми стоїмо і молимося про спокій, радість і світло для кожної загиблої в страшних муках Голодомору душі. Ми прийшли засвідчити: вони не даремно жили; що вони посіяли в наших душах любов. Любов вічну, любов, яка дедалі глибше, все росте, все очищає, все висвітлює і огортає не тільки їх пам’ять, але всіх нас, їх братів і сестер в Україні. Ми прийшли свідчити про те, що вони не даремно мучилися і вмирали … свідчити про свою пам’ять, віру і любов до Христа і нашої Батьківщини.

Ми зараз помолимося за спокій невинно вбитих голодом… Але навіть у скорботі будемо пам’ятати, що «віра без справ мертва», що ліпшим пам’ятником для тих, хто загинув у муках Голодомору, буде добрий плід життя нашого – захист та відбудова Вільної та Заможної України на засадах Правди Христової. Тільки буде гарантією того, що трагедія ніколи не повториться.

прот. Сергій Горбик