Апостол Варнава був кіпріотом юдейського походження з роду Левітів. Згідно священним переказам, Варнава грав провідну роль серед сімдесяти апостолів, до числа яких належав, і займав чільне місце в Церкві Єрусалиму. Його називали «сином молитви», так як він умів дієва підтримувати неофітів (новонавернених) в церковній громаді. Саме він переконав християн Єрусалиму прийняти в своє середовище апостола Павла, бо вони не могли повірити в те, що навіть найлютіший гонитель Церкви Христової перейшов в їхню віру.
Поширюючи християнство в Антіохії і Селевкії, він запалав бажанням проповідувати його і на своїй батьківщині. У цьому прагненні він знайшов собі однодумця – апостола Павла. Таким чином, вони разом, взявши з собою Марка, племінника Варнави, проповідували Слово Боже на всьому острові. Більш того, їм вдалося навернути на нову віру римського проконсула Сергія Павла в столиці Кіпру Пафосі. Це, звичайно, зіграло вирішальну роль в ухваленні Євангельського вчення як кіпріотами, так і римської верхівкою. Під час свого перебування в Пафосі апостоли покарали юдейського чаклуна і лжепророка Еліма (Варісуса). Передбачається, що цей місіонерський похід відбувся в період 45-46 рр. Потім апостол Варнава супроводжував святого Павла в подорожі по Малій Азії. Це було дуже тривожна подорож, яка привела в замішання юдейські громади регіону, але при цьому сприяла множенню числа віруючих християн.
Пізніше Варнава, цього разу в супроводі лише Марка, здійснює другий місіонерський похід на Кіпр. Цьому передували якісь непорозуміння з Павлом, бо той не хотів брати з собою Марка, тому що під час першого походу він покинув їх і повернувся в Єрусалим. Під час цього походу він не тільки створив безліч християнських громад, а й зазнав всілякі гоніння з боку юдеїв острова. Там апостол Варнава прийняв мученицьку кончину. Запеклі юдеї підняли проти нього язичників, і ті стали закидати його камінням. Це сталося в місті Саламіна, близько 57 року н. е. Переказ свідчить, що його поховав апостол і євангеліст Марк разом з копією Євангелія від Матвія, яку Варнава завжди носив при собі. Місцезнаходження гробниці зміг визначити архієпископ Кіпрський під час правління імператора Зенона (474-491 рр.), І ця подія стала вельми знаменним для всього Православ’я.
Кинуте апостолами насіння віри пустило глибоке коріння, оскільки пізніше не виникли будь-які єретичні псевдовчення, від яких могли б серйозно постраждати щойно створені християнські громади. Навпаки, великий острів Кіпр дав Церкві безліч мучеників і святих, а також став батьківщиною багатьох чернечих спільнот.
Дімітріс Лікудіс, філолог-богослов
Переклад українською мовою «Київське Православ’я»