Для нас, ченців, Хрест є центром наших прагнень, він – наша гордість, наша надія і сподівання. Коли ми бачимо шаленство ворога і численні слабкості нашої власної природи, пристрасті і бажання, які полонять нас і загрожують привести нас до загибелі, ми звертаємося до Хреста та збираємося з силами, щоб боротися і вийти переможцями.
Необхідно сказати про те, як нам взяти свій хрест і підняти його безперешкодно. Адже тільки таким чином, у міру нашого сходження до хреста, ми побачимо за ним символ нашого власного воскресіння. Тільки ті, хто помруть, знайдуть життя. Тобто той, хто прагне знайти життя, повинен його «погубити». А той, хто його «погубить задля Мене і Євангелія», іншими словами, той, хто підніме свій хрест, безумовно, удостоїться воскресіння. Тому сьогодні ввечері ми з глибоким благочестям слухаємо молитовні гімни наших отців, щоб поклонитися символу, що диявол явив як прокляття, але який Господь звернув на благословення і переміг диявола, дарував нам непереможну зброю. Звертаючись до Хреста Господнього, ми повинні невпинно і наполегливо просити, щоб нам ніколи не залишити свій хрест, бо в ньому є все наше благо.
Вшановуючи Хрест, ми, по суті, віддаємо славу нашому розп’ятому Господу, що відродив спотворений і розбещений образ нашої людської природи, який вона отримала після гріхопадіння. Відвідуючи різні землі, на добро людям, Господь відкривав людям метод лікування і відродження. Це був Його дар людям, адже Він виліковував усі прояви людських хвороб і слабостей, щоб дати бій темним силам, розтрощити смерть і її джерело – диявола, і дарувати нам Свою благодать. І тим, за допомогою чого було явлено диво людського воскресіння і повернення його схильної до гниття природи до рівноваги, був Чесний Хрест, підняття якого сьогодні святкує наша Церква. Отці законно називають Хрест «джерелом нашого життя». За допомогою Хреста кожен з нас знаходить власну особистість, незалежно від того, яким пристрастям і недолікам піддається людина. Покликання сили і благодаті Хреста допомагає людині пізнати себе і подолати свої слабкості. Якщо людина прагне піднятися з глибин беззаконного життя до життя згідно з його природою, йому допоможе Хрест. Якщо людина хоче піднятися ще вище, до неба, де і знаходиться наша вічна батьківщина, його сходами буде Хрест.
Але чим є Хрест? У матеріальному сенсі це символ, яким ми володіємо. Але цей символ не можна створити. Значення має сила, яка криється в цьому символі. За допомогою цієї сили Бог Слово об’єднав незгодних і, як я вже говорив, повернув до рівноваги нашу бунтівну природу, схильну до тління. Він скасував смерть і диявола, відкрив людям вхід в рай, щоб вони змогли повернутися туди, звідки пішли, змогли увійти туди, де «вищий від усякого початку і влади, і сили, і панування і всякого ймення, що назване, праворуч Отця», де є всі Божественні обітниці. «Хочу, Отче, щоб, де я, там і вони були зі мною». Таку величезну цінність отримує людина за допомогою Чесного Хреста. Але ми повинні не просто абстрактно закликати дію благодаті Хреста, але повинні взяти його і прийняти в своє серце. Згадайте, що говорив наш Господь: «Що ти маєш, і роздай бідним, і будеш мати скарб на небесах, та й іди вслід за Мною, візьми свій хрест».
Ось в чому сенс Хреста. Падіння як людської, так і ангельської природи, їх відступ від Бога і прихід до катастрофи – весь цей самообман є результатом повернення до користолюбства, яке, в свою чергу, призводить до крайнього егоїзму. Саме цей егоїзм є причиною катастрофи. Але це хворобливий стан долається за допомогою самовідданістю, якою і є Хрест. Наш Господь добровільно віддав перевагу самовідданості, щоб на своєму практичному прикладі показати нам спосіб, за допомогою якого ми зможемо зцілитися. Хрест безпосередньо пов’язаний з поняттям самовідданості – умінням залишити свою волю і віддати себе волю Божественну. І тільки ця праця і ця боротьба може називатися Хрестом. Згадайте слова нашого Господа. Коли Пилат закликав Його до відповіді, Він мовчав. Чому Він не відповідав Пилатові? Якби він відповів, це б означало, що Він шукає виправдання. Але виправдання – це єдине, чого Він не шукав. В іншій ситуації, з тим, щоб відкрити нашому розуму сенс цієї Божественної таємниці, Господь говорить: «Отче, спаси Мене від цієї години». Однак при цьому тут же додає: «Але заради цього Я прийшов у час цей».
Кожному з нас необхідно зрозуміти, що в нашому житті немає ніякого іншого сенсу. Одне лише це призначення є у нашому житті – постійна готовність підняти Хрест в його екзистенційному значенні. Жодна грань одкровення Божественної волі не повинна залишитися без уваги. Це суть нашого призначення. Ми живемо в цьому світі не для того, щоб переміщатися з одного місця в інше і набувати щось. Такий сенс надавали життю старозавітні отці. Високе становище займав і цар Давид, який в своїх псалмах розкриває весь сенс антропології і христології. В одному з віршів він пише: «Заради слів уст Твоїх я зберіг шлях тверді». І це при тому, що він був царем, а в ті часи царі володіли необмеженою владою. Але його не цікавила його могутність. Він зізнається, що головною метою його життя було «несення хреста» і точне виконання Божественної волі. Для молитви він визначив час, які неухильно дотримувався і цим пишався: «Сім раз денно я славлю Тебе». При цьому він був царем, воєначальником, правителем і суддею. Але жодний з цих обов’язків, так само як і його дружини, діти та інші численні турботи, не перешкоджали йому молитися «сім разів в день» і постійно бути в думках зверненим до Бога.
Бачите, які зусилля прикладає боголюбива людина, щоб виконати своє призначення? Той, хто хоче вклонитися і правильно прославити Хрест, повинен відвернутися від всіх цілей, далеких Божественної волі. Тіло його може безперешкодно рухатися, щоб виконувати всі необхідні роботи. Але розум людини повинен бути зайнятий Богом. Як люди, яка володіє тілом, ми змушені звертатися до матеріального. Але нехай не полонить воно наш розум, який завжди повинен бути звернений до Бога! Необхідно постійно намагатися «полюбити Господа Бога свого всім серцем своїм, і всією душею своєю, і всім розумом своїм, і всією силою своєю», і згодом свого ближнього. Якщо таким чином людина буде нести свій хрест, він обов’язково удостоїться воскресіння. Як говорить апостол Павло: «Якщо ми померли», тримаючи хрест, «з Ним і жити будемо, якщо відречемося, то й Він відцурається нас». Ця дилема трагічна. Або сповідання, або заперечення – середини немає. Або ми завжди тримаємо в руках хрест, «розпинаємося» разом з нашим Господом і удостоюємось воскресіння, або, незалежно від нашого бажання, ми опиняємося серед тих, що відреклися, за що і Він зречеться нас. Нехай не буде так!
Постійно перебуваючи з «підперезаним вбранням та запаленими світильниками», ми повинні невпинно нести хрест. Щоб в будь-яку годину Господь, покликав вас до Його пізнання, міг звернути на нас Свій погляд, щоб перевірити, в якому стані ми перебуваємо, і знайти нас такими, що йдуть за ним і міцно тримають на плечах свій хрест. Будемо завжди прикрашені працьовитістю, щоб ніякої привід не зміг відвернути нас від зберігання та дотримання Божественних заповідей. Тільки так ми зможемо істинно шанувати Чесний Хрест. Таких християн хоче бачити Господь.
У цьому світі ми, ченці, як «вівці серед вовків». Нас не дивують спокуси, різні протиріччя, що походять від гріха і гріховності. Вони різними способами намагаються відвернути нас від поклоніння нашому Господу. Гріх у всіх його проявах, це нове і одночасно древнє «божество», прагне перешкодити нам служити Христу. Але ми своїми відкритими думками повинні щогодини волати: «Геть, сатана, Господу Богу моєму поклоняюся і Йому єдиному служу». Лише одне призначення є у людському житті – відкрити і зберігати волю Христа. А якщо я опинюся в небезпеки, свого життя я не пошкодую.
Це шлях мучеників, сповідників, преподобних і всіх інших праведників, «від перших і до останніх». Ми є продовжувачами цієї спадщини, маючи заступниками душі всіх праведників і святих, які прикрашають процвітаючу Церкву, постійно моляться за нас і чекають нас. Ніхто з нас не повинен бути позбавленим цього і залишатися в тіні. Нехай кожен сміливо йде до своєї мети, благодаттю Чесного Хреста Господа нашого Ісуса Христа. Амінь.
Старець Йосип Ватопедський († 2009)
Переклад українською мовою – «Київське Православ’я»