Улюблені брати і сестри!
Наш піст, Великий піст Церкви, добігає кінця. Наступної неділі – свято Входу Господа нашого Ісуса Христа в Єрусалим. Сьогодні ж, в недільний день, який здавна присвячується пам’яті преподобної Марії Єгипетської, ми чуємо євангельське читання про грішну жінку, яка на трапезі в домі Симона з покаянням обливає своїми сльозами ноги Христові і помазує їх дорогоцінним миром. Це масло дорого коштує, хтось підрахував, що така кількість миру коштувала стільки, скільки звичайна людина могла заробити за рік праці. Але її покаяння, її сила любові до Христа – Бога, не залишає ніяких перешкод. І вона все готова віддати, в своєму служінні Христу.
І ось коли ми розмірковуємо про життя преподобної Марії Єгипетської, ми ставимо собі запитання: Що рухало її життям? Яка головна чеснота була в ній? Ми знаємо, що вона почала життя дуже грішно. Ну і всі ми теж почали життя вельми грішно, за винятком тих, які з дитинства в Церкві, – серед нас таких одиниці. Але далі вона знайшла в собі мужність своє життя змінити. І вона його виправила так радикально, як ми не можемо. Вона змінила життя принципово в кожному пункті,змінила його в усьому. Вона забила себе заради Євангелія, як Господь до цього закликає.
Тому Свята Церква не випадково саме в кінці Великого посту пропонує нам образ цієї великої подвижниці благочестя, показуючи, що людина не може мати межі в тому покаянні, яке покликана зробити в дні свого земного буття. Через це покаяння, через це виправлення свого життя, через одкровення про самого себе в спробі виконати заповіді Божі людина приходить в усвідомлення того, що вона в очах Божих завжди буде гідною послання їй дарунка спасительної благодаті. Але, з іншого боку, саме через це усвідомлення, через це здійснення подвигу очищення, вона сподобляється від Господа великих дарів
Згадаймо, що Дух Святий загородив прп. Марії дорогу до храму – і цього єдиного знамення виявилося досить, щоб вона звернулася на шлях покаяння, на шлях праведності. А ми з вами, скільки ще будемо спокушати довготерпіння Боже? Знаки та чуда Господні є у долі кожного, вони оточують нас, як повітря, – ми просто не помічаємо їх або, вірніше, не хочемо помічати.
Що потребує від нас Господь? Тільки одного – щирого покаяння. Саме його називає скарбом зцілень, іменує преподобний Єфрем Сирин. Воістину це скарб безцінний! Будь-яка страшна язва, будь-яка хвороба душевна або тілесна, будь-який найтяжчий гріх, крім гордині диявольської, лікується цім дивним лікарством.
Ми знаємо, що у кожної людини свої гріхи, і всі вони, немов змії, уражають його серце. У Таїнстві покаяння ми повинні умертвити цих внутрішніх ворогів нашого спасіння перш, ніж вони кинуть на погибель душі наші. Господь, не бажаючий смерті грішника,відпускає гріхи тим, хто щиросердно кається.
Але коли ми щиро бажаємо Царства Небесного, ми повинні весь час напружувати своє серце і весь час думати, угодний мій вчинок Богу чи ні. І якщо наше серце відповідає, що він Богу не угодний, то ми його робити не повинні ні в якому разі. А якщо бачимо, що вчинок угодний Богу, то ми повинні помолитися про те, щоб Господь допоміг нам його зробити. Тому що дуже часто ми не можемо зробити якесь добро в силу слабкості характеру, боягузтва, малодушності, ліні, небажанні, і так далі, багато всяких причин.
Але відмова від дроблення добра є таке ж зло. Багато хто говорить: а я нічого нікому поганого не зробив. Ну і що? Сарай, який у нас на подвір’ї стоїть, теж нічого нікому поганого не зробив, але його, коли будуть будинок будувати, все одно зламають, він нікому непотрібен, і цей сарай Царство Небесне не буде наслідувати.
Тому, дороги брати і сестри, якщо ми хочемо бути спадкоємцями Небесного Царства, ми повинні весь час, все своє життя ось ці вчинки, які є кроком у напрямку до Бога, здійснювати. А коли будемо слабшати, будемо просити Марію Єгипетську: преподобна мати Марія, моли Бога за нас. І її молитва нам допоможе в цьому несінні нашого земного хреста.
Від сьогодні, напередодні вже тієї події, про яку згадує Євангеліє, тобто входу Господнього в Єрусалим, входу Його як Священного Царя і як Месії, будемо готувати свої душі і свої серця до належної зустрічі Його. Нехай наші справи відданості і беззавітного служіння Господу, яких Він чекає від нас, в символічному сенсі є тими пальмовими гілками, які стелив народ і тримав в руках! Тоді разом з народом Ізраїльським при вході Христа в Єрусалим, але, вже не помиляючись, як цей народ, ми зможемо вигукнути: «осанна! Благословен, Хто гряде в ім’я Господнє! Благословенне Царство отця нашого Давида, що гряде в ім’я Господнє! Осанна у вишніх!» (Мк. 11:9-10). Амінь.
прот. Сергій Горбик