Не підлягає сумніву, що ми живемо в епоху, в якій панує раціональна думка і абсолютизація людського розуму, епоху, коли людина проголосила себе і свої творіння сутністю світу цього, ізолювавши і вигнавши з нього все метафізичне, надчуттєве и надрозумне. Філософія нової – ще гіршої – варіації гуманізму стала нашим світоглядом, під дією якого людина ризикує укласти себе в в’язницях своїх досягнень, які, врешті-решт, погребуть її під своїми уламками. Очевидно, що в такій негативній і безвихідній атмосфері говорити про таїнство Хреста і намагатися осягнути те місце, яке він повинен займати в житті людей, схоже на утопію. Однак, зараз як ніколи ми, залишивши цю безплідну філософію, відчули нагальну потребу наблизитися, в міру наших слабких сил, до таїнства Хреста. Адже необхідно зрозуміти, який є шлях, що проходить під Його покровом, за яким необхідно слідувати християнину, щоб очистити душу від гріха і отримати її спасіння.

Життя людини в цьому світі, а особливо життя віруючого, – це хресний шлях, це шлях напруженого очікування, жорстокої боротьби, спроб, воєн, падінь і нових злетів. Житіє наше подібно безкрайньому бурхливому морю, хвилі якого кидають з боку в бік легке суденце нашого внутрішнього світу. І тому, як ніколи більш доречними видаються слова святого Синклитикія, який назвав Хрест Господній «вітрилом», бо лише з його допомогою ми можемо переплисти море нашому житті. І дійсно, без Хреста християнин позбавляється сили йти вперед, невпинно боротися зі спокусами, з ворогом роду людського, з усіма сатанинськими силами світу і, нарешті, перемогти їх. Бо це не просто шматок деревини і не просто хресне знамення, яке людина робить механічно, але таємнича сила, яка походить від жертви і пресвятої крові Розп’ятого на ньому, сила, що зміцнює людину, яка має Хрест своїм союзником у боротьбі.

Хрест подібний прапору, який, залишаючись простим шматком тканини, приводить нас в трепет від одного свого виду або дотику до нього, бо нагадує нам про священні битви нашої багатостраждальної батьківщини. Так і при вигляді Хреста ми подумки переносимося на Голгофу і стоїмо біля Пресвятої Богородиці і улюбленого учня Христового, і плачем від любові до Нього, і п’ємо з відкритої рани Христової нове життя, що проросло для спасіння грішників.

Придивившись до цього великого символу жертви і страждання за віру, ми можемо побачити очима душі і серця нашого, іншу дійсність, що приголомшлива для нас і породжує священний жах. Ми бачимо розіп’яте на Хресті Пресвяте Тіло Христа, що настільки багато зробив на цій землі і настільки сильно потерпів для всіх людей всіх часів, в ім’я людей, які настільки безтурботно нехтують своїм спасінням.

Ми бачимо пронизане списом Серце, що виділяє Кров Любові хвалили й казали до Отця: «Отче, пробач їм …», в той час як ми самі не можемо пробачити тих, хто заподіяв нам шкоду або біль.

Ми бачимо смиренність і приниження, яке прийняла на себе Боголюдина в ім’я творіння Свого, в той час як ми самі обурюємося і болісно сприймаємо глузування, яким ми піддаємося за наше життя і боротьбу у Христі.

Ми бачимо цей величезний і тяжкий Хрест, але не можемо підняти і незрівнянно більш легкий хрест труднощів нашого короткого життєвого мандри по цій тлінній землі. Іншими словами, споглядаючи на Хрест Господній ми можемо прочитати істини, яким не навчить нас ніяка книга, ніякий університет, навіть вся мудрість світу цього. Ми можемо прочитати те, про що так точно сказав один сучасний православний мислитель: «Підводячи нас до Хреста приводить нас до самої Святої Трійці, дарує нам пропуск в вічне блаженство. Всі ми певною мірою є співучасниками розп’яття Христа або брата нашого. Питання в тому, чи хочемо ми стати тими яких розпинають, або ж тими хто розпинає? Якщо ми забажали цього, вірного вибору, то ми будемо жити вічно в Царстві Божому, та явимо його і нашому світу, і нашій епосі».

У часі XXI століття – на цьому історичному рубежі, бачимо шлях життя настільки болісний та лякаючись напередодні мороку невідомості третього тисячоліття, людина здається нездатною відповісти на виклик часу. У минулому у неї було безліч опор, за які вона могла опиратися, щоб самоствердитися за їх рахунок. Філософія, мистецтво, культура, спорт, політика, гроші по черзі ставали його «богами», зачаровуючи змученого подорожнього історії, проте, задовольняючи лише на мить його спрагу і його прагнення до вищого, до того, що перевершує миттєвий світ. У наш час на місце цих «богів» заступили, перетворені в самоціль, досягнення технічного прогресу, комп’ютерні технології, дослідження космосу. Однак, такий розвиток подій замість того, щоб відкрити нові перспективи і показати людині шлях, посилив духовне одурманення і ще більше віддалив людину від її суті, що лежить поза тими обмеженням рамок, в які вона сама уклала себе.

Господь дав розіп’яти Своє Пречисте Тіло на Хресті, «принизив Себе Самого …», щоб дати вихід з тупиків, які, як Він знав, вічно мучитимуть Його творіння. Своєю Хресною жертвою Він закликав всіх нас принести до символу Його жертви наше життя і наші справи, опертися на нього в наших прагненнях та сподіваннях, розіп’яти на ньому наші пристрасті і нашу грішну природу. Він дав нам зрозуміти, що значення Хреста полягає в очікуванні майбутнього Воскресіння, бо, якщо ми формуємо наше життя, опираючись на Хрест Господній, ми ведемо його по шляху воскресіння до того, що лише в лоні Церкви, далеко від спокус і принад цього світу, можна скуштувати і пережити.

архімандрит Епіфаній Іконому,

проповідник, професор візантійської музики

Переклад українською мовою – «Київське Православ’я»