Велику подію святкує сьогодні наша Церква, вшановуючи символ перемоги, Чесної і Животворящий Хрест Господа нашого. Це світове Воздвиження символу, що знаменує вхід у вічне життя, символу, який, за словами псалмоспівця, являє собою нашу надію, путівника тих, що заблукали, тиху гавань стражденних, славу наших змагань, лікаря наших немочей, захист усього світу, воскресіння мертвих.
Справді дивно, що один символ здатний вміщати все це. Але чи це єдине дивовижне в цьому символі? Насправді, хто може забути здивування тих, хто слухав апостольські проповіді, що звучать по всьому світу в перші роки поширення нашої віри? Вони розповідають про Сина Божого, Який прийшов на землю, проповідував, творив численні чудеса і, врешті-решт, був засуджений і засуджений до ганебної смерті, смерті на хресті, найпринизливішої на ті часи.
Саме тому обурювалися юдеї, і зневажали благу звістку освічені язичники елліни. Чи можливо, щоб істинний Бог помер такої принизливої смертю? Чи здатний людський розум вмістити і прийняти все це?
Завтрашнє Євангеліє (Мк. 8:34 – 9:1) покликана, брати мої, пояснити віруючим цей парадокс і розширити його розуміння тими, хто задовольняється і обмежується своїми власними можливостями й не бажає побачити щось більше. І про що ж нам оповідає Євангеліє? Воно говорить нам про те, що шлях Хреста і жертви веде людину до спасіння і Раю. Піти за Христом – означає йти слідом за Його Хрестом і розпинатися разом з Ним, відкинути себе, свої прагнення і бажання і відчути Його муки.
Крім того, Євангеліє попереджає нас: наскільки сильно ти бажаєш спастися, слідуючи лише зовнішнім релігійним проявам і піклуючись тільки про себе, тим більше ризик того, що твоя душа загине. І навпаки: забуваючи себе заради користі інших, ти отримаєш перемогу. А це саме головна перемога, яку людина може одержати у своєму житті.
Дійсно, парадоксальні висновки. Однак вони пояснюються світлом Хреста, жертви, наслідуванням Божественної любові, яка, щоб дарувати життя, дійшла до порога смерті. І це настільки значно, що самозречення людини уподібнюється самовідданості Самого Христа. І той, хто посоромиться пожертвувати собою, нехай пам’ятає про те, що в Судний день в Царстві Божому не визнають його.
Так не будемо ж ми сумніватися, брати мої, і піднімемо наш Хрест. У кожного з нас своя Голгофа, на яку йому судилося піднятися. Не будемо нарікати і соромитися того тягаря, який на нас поклав Господь. Покажемо себе гідними цієї честі, щоб і Він не посоромився нас. Але, крім цього, ми повинні знати, що Хрест – це не тільки жертва, ловлення, що стає нагородою на Небесах, а й спокій, зцілення, слава, захист, надія, шлях до воскресіння навіть у нинішньому земному житті.
Високопреосвященний Варнавас, митрополит Неаполі і Ставруполі
Переклад українською мовою – «Київське Православ’я».