Почнемо з самого головного. З якої причини Бог прийняв рішення створити світ? Це питання, яке не має відповіді. Однак ми не можемо їм не задаватися. І ймовірну відповідь на цей безмовне питання ми знаходимо у святого Максима Сповідника, коли він у своїх «Главах про любов», розмірковуючи про це, каже про взаємну радість: «Бог усезадоволений створив людей з небуття в буття не тому, щоб в чомусь мав потребу, але щоб вони, відповідно прийнятності своєї, причащаючись Його блаженства, насолоджувалися, Сам же Він веселився ділами Своїми, бачачи їх весілля» («Глави про любов», сотниці 3:46).

Думка, яку Максим Сповідник висловлює, розмірковуючи про взаємну радість, також можна пов’язати і з поняттям взаємної любові. «Бог є любов» (1 Ін. 4:8), – говорить нам євангеліст Іоан. І ця Божественна любов не егоцентрична, а взаємна, вона розподіляється між усіма, хто до неї причетний. Бог – це не просто якась Істота, незалежна, відокремлена і любляча лише Сама Себе. Бог є Трійця: Отець, Син і Святий Дух. Всі Три Особи люблять один одного і з’єднані один з одним в безперервному русі взаємного спілкування. Бог не особистий, але міжособистий, являючи собою не просто об’єднання, але злиття. Один з характерних термінів, який отці-кападокійці використовують для опису Святої Трійці, – спілкування.

Отже, якщо Бог як Свята Трійця являє собою таїнство любові, що поділяється, це означає, що рішення про Створення світу знаходиться в повної злагоді з природою Бога, оскільки Створення дозволяє і іншим, крім Нього, розділити цей рух Троїстої любові. Говорячи, що цей вибір знаходиться в злагоді з природою Бога, я не маю на увазі, що Бог був у тій чи іншій мірі «зобов’язаний» створити світ. Навпаки, ніякі внутрішні і зовнішні фактори не змушували Бога здійснювати такий жест. Він діяв абсолютно вільно. Бог необхідний для світу, проте світ не є необхідним для Бога. Як казав російський богослов Георгій Фроловський: «Світ існує. Але він почав існувати. І це значить: світу могло б і не бути. В існуванні світу немає ніякої необхідності. Причина та підстава світу поза світом. Буття світу можливе тільки через позасвітову волю Всеблагого і Всемогутнього Бога».

Однак незважаючи на той факт, що Бог творить світ з абсолютною і досконалою свободою, а світ, відповідно, є вираженням Його вільної волі, Бог в акті творіння відкриває і Свою справжню природу – любов. Згадаймо тут слова святого Діонісія Ареопагіта про те, що Божественна любов екстатична, – це означає, що вона знаходиться поза Нього. Бог створив світ, оскільки любов його «розливається». Без цієї проливаючої любові світ ніколи не став би існувати. І замість того, щоб говорити про створення ex nihilo (з нічого), правильніше було б говорити про створення ex amore (з любові).

Якщо ми будемо дивитися на Створення таким чином – як на вираз взаємної радості і взаємної любові – тоді ніякі теїстичні погляди, які стверджують, що всесвіт є твір, а святий Творець – архітектор або майстер, не зможуть задовольнити нас. Ми не можемо прийняти образ всесвіту як якихось годин, які годинникар лише виготовляє, заводить і згодом залишає йти.

Безсумнівно, подібні точки зору помилкові. Згідно зауваженням святих Максима Сповідника і Діонісія Ареопагіта, Створення не є актом, в якому Бог діє лише поза, але актом, за допомогою якого Бог виражається і внутрішньо. Бог знаходиться не тільки за межами творіння, але і всередині нього. Перші образи, за допомогою яких ми описуємо зв’язок Бога зі світом, не повинні зображати Того, Хто надає світу форму, змінює його і організовує. Ми повинні уявити собі Бога як певну сутність, що живе всередині всього, присутню скрізь і вічно. Коли ми говоримо про те, що Бог є Творець всесвіту, ми маємо на увазі те, що Бог є «всюди сущий і все виконуючий», користуючись словами, якими Православна Церква звертається як до Христа, так і до Святого Духа.

З цією проблематикою тісно пов’язана й інша тема, яку я хотів би торкнутися. Створення світу повинно трактуватися не як якась подія, одного разу сталося в минулому, але як те, що продовжує бути пов’язаним із сьогоденням. Світ існує, оскільки Бог любить його, і не тому, що полюбив колись в далекому минулому, на самому початку, але оскільки любить його тут і зараз, в цю саму мить і в кожну наступну. Нам слід говорити про Створення не в якійсь невизначений момент часу, але в сьогоденні. Ми не повинні говорити, що колись, багато років тому, Бог створив світ. Мова йде про те, що Бог творить світ зі мною і тобою всередині нього зараз і завжди. Якби святий Творець не користувався своєю творчою волею кожну частку секунди, то всесвіт загубився б у мороці небуття. Як говорив святий Філарет Московський, «творче слово є як міст з адамантів, на якому поставлені і стоять творіння, під безоднею Божої нескінченності, над безоднею власної нікчемності» («Слово в день отримання мощів святого отця нашого Алексія Митрополита Московського і всієї Росії Чудотворця та з нагоди повернення до Московської пастві»). Це творче слово Бога, «мосту з адамантів» святого Філарета, є слово, промовлене не один раз, але невпинно, слово, сказане вчора, сьогодні і повторюване «по всі дні до кінця віку» (Мт. 28:20).

Як творіння Боже, світ є за народженням прекрасним: «І побачив Бог усе, що Він створив, і от, добре дуже» (Бут. 1:31). Але одночасно це і світ гріхопадіння, переламаний, зламаний, зруйнований і спотворений гріхом – первородним гріхом наших предків і особистими гріхами кожного з нас. Як говорить апостол Павло, все творіння «підкорилося суєті» і «стогне», чекаючи години, коли знову стане вільним (Рим. 8: 20-22). Однак це падіння не є суцільним. У створеній природі навіть в занепалому стані продовжують чутися відгомони священної й дієвої присутності Божої. І світ продовжує залишатися прекрасним, нехай і краса його недосконала. І ми справді можемо сказати слова, вимовлені на кожній вечірній: «Дивні діла Твої, Господи».

Невідомий автор твори російської книги XIX століття «Відверті розповіді прочанина своєму духовному отцю» яскраво підкреслює цю вроджену красу і пишність світу. Проходячи крізь нескінченну лісову гущавину з Ісусовою молитвою на устах, прочанин відчував, як серце його наповнюється любов’ю до всіх людей, і не тільки до них, але й до всього сущого: «Коли при сьому  я починав молитися серцем, все навколо мене уявлялося мені в чудовому вигляді: древа, трави, птахи, земля, повітря, світло, все ніби говорило в мені, що існують для людини, свідчать любов Божу до людини і все молиться, все оспівує славу Богу. І я зрозумів із цього, що називається в Добролюбії «веденням словес творіння» (Розповідь друга). Досвід цього конкретного моменту є не помилковим відчуттям, але справжнім пізнанням істинної природи створеного світу.

Митрополит Діоклійський Каліст Уер

Переклад українською мовою – «Київське Православ’я»