ТРОЇЦЬКА БАТЬКІВСЬКА СУБОТА

Христос, пояснюючи садукеям Таїнство воскресіння, говорив, що Він Бог Авраама, Ісака та Якова, «Бог не мертвих, а живих» (Мт. 22:32). Слідуючи цим вченням Христа, Церква ховали померлих християн за межами храму, всередині якого відбувалися Таїнства, зокрема, Євхаристія, вважаючи, що «у Бога всі живі».

Батьківські суботи та поминання покійних (якщо вони відбуваються належним чином) – це найголовніше прояв Таїнства Христової Церкви. У Церкві люди борються за те, щоб перестати бути окремими одиницями, частинами, членами, намагаються об’єднатися з Тілом Христовим – стати братами, скласти єдине тіло. Звільнитися від роз’єднаності і перетворитися на цілісність. Пережити слова молитви Христа до Отця, де Він просить про майбутні християнах, які з’являться після апостольської проповіді: «Щоб усі були одно; як Ти, Отче, в Мені, і Я в Тобі, так і вони нехай будуть в Нас єдине, – щоб увірував світ, що Ти послав Мене» (Ін. 17:21).

Це Таїнство нашого об’єднання з Христом ми святкуємо в день П’ятидесятниці. Дух Божий, Третя Особа Святої Трійці, Святий Утішитель, в день Трійці приходить у світ і Церкву, щоб привести людей до істини і свободи від себелюбства, що перешкоджає нашому єднанню.

Святий Дух просвітляє і освячує серця, вчить їх любити і наслідувати Христа. Христос – центр кола, а ми – промені. Чим більше ми наближаємося до центру, тим більше ми наближаємося один до одного. Наближаючись до Бога, ми наближаємося до ближнього. Дух Божий освітлює цей подвійний шлях, зміцнюючи нас в працях з подолання себелюбних помилок. Якщо ми егоїстичні, ми самотні, нерухомі у вічному русі самообману і байдужості. Відчужені. Серце наше поступово перетворюється на камінь. Бог Своїм Святим Духом через пророка Єзекіїля виголошує: «Візьму з плоті вашої серце кам’яне, і дам вам серце плотське» (Єз. 36:26). Нам залишається лише відповісти. Якщо ми погодимося, то Він прийде і оселиться в нас, наповнивши наші серця дарами Святого Духа: «любов’ю, радістю, миром, терпеливістю, добротою, милосердям, вірою, лагідністю і стриманістю» (Гал. 5: 22-23).

І якщо все це, нехай і для початку частково, буде присутнє в християнах, членах Церкви, тоді й втілиться велике Таїнство Церкви. І християни, зі свободою дітей Божих, яку Він дарував їм і якої вони радіють, почнуть любити один одного і піклуватися один про одного. І стануть братами. Знайдуть єдність думок і вчинків. Ця єдність буде виявлятися в усьому: в радості й горі, нужді і достатку. В результаті чесноти, що повільно зростає в серцях, принесуть плоди, і всі люди, рідні і чужі, зробляться нашими братами.

Знаючи слабкість і мінливість своєї природи, християни прагнуть до Причастя благодаті Святого Духа. І не просто механічно, беручи участь у Таїнствах, але всім своїм єством. За допомогою Таїнств вони йдуть до звільнення від душевного і тілесного себелюбства, що перешкоджає любові і що заважає нашому шляху до ближнього.

Таким чином, напередодні свята П’ятидесятниці, що відкриває нам сутність Церкви, християни моляться про своїх братів, які залишили цей світ і перейшли в стан, близький лише до Христа.

І якою мірою людина стала причасником чесноти Христа і уподібниться Йому, настільки безпосередніми будуть і Її стосунки з Ним. У мучеників і святих ці відносини найближчі, у решти християн – відповідно їх чеснотам. «І зоря від зорі відрізняється славою» (1 Кор. 15:41). І нещасні люди, які мають слабку або небезпечно малий зв’язок з Христом, для яких Він залишається чужим, і навіть перешкодою.

Таким чином, напередодні святкування Трійці, свята, що дає надію на людське оновлення, Церква Христова молиться під час Євхаристії, просячи Господа життя і смерті, Владику Христа, усвідомити наші слабкості, пробачити помилки і незнання, дарувати життя і принести надію на спокій всіх, хто сьогодні вже стоїть перед Ним.

Церква молиться і просить про це. Христос і Сам бажає того ж. Трагізм ситуації полягає в тому, що, можливо, хтось не хоче змінитися. І на наступний день після батьківської суботи, в свято П’ятидесятниці, вся Церква уклінно молиться про всіх покійних: «Прийми ж Владика благання і моління наші і упокій усіх отців, матерів, дітей, братів і сестер рідних і двоюрідних, і всі душі перш покійні в надії на воскресіння життя вічного і постав духи їх і імена в книзі життя, на грудях Авраама, Ісака та Якова».

Нехай наша участь у цьому святі стане очищенням, просвітою і спробою розуміння того, в чому криється наша зв’язок зі Святим Духом. Причастя Його дарів можливо лише в Церкві, де головне – любов до Церкви і до наших братів, живих і покійних.

Колись і ми будемо потребувати цієї любові.

З любов’ю і молитвою,

о. Феодосій Мартзухос, протосинкелом митрополії Нікополі та Превеза.

Переклад українською мовою – «Київське Православ’я»