Пам’ять 26 грудня/8 січня

У православних храмах стародавнього білоруського міста Вільня, у числі святинь, що прикрашають стіни і вівтарі древніх і церков та костелів, знаходиться кілька ікон, які в давнину були надбанням Грецької церкви та її послідовників, як у межах Київської Русі так і поза нею.

Однак жодна зі святинь не користується таким шануванням серед населення як Східної, так і Західної Церкви, що не оточена такою благоговінням, як Віленська східна ікона Благовіщеня Пресвятої Богородиці, що знаходиться у Вільні в каплиці на Гострих Воротах і іменована «Остробрамською», поклоніння якої є найбільшим щастям і радістю для всякого віруючого у Всемогутнього Господа.

Хто був її творцем і в якому саме році вона була написана, визначити дуже важко. Існує переказ, що ця свята ікона стала в місті Вільно на Гострих воротах 14-го квітня 1431, і Православна Церква, віддаючи належне вшанування пам’яті святих литовських і віленських мучеників Антонія, Іоанна та Євстафія 14 квітня, щорічно присвячує цей же день і святкуванню Остробрамської ікони, яка спочатку перебувала в Троїцькому православному монастирі, де спочивали в той час святі мощі трьох згаданих мучеників, угодників Божих.

Однак, якщо розглянути письмові доводи, викладені у вигляді історичних актів, що стосуються міста Вільни, колишньої столиці Білорусько-Української держави, то можна відшукати цілий ряд письмових свідчень, в яких згадується про цю святу ікону. Із цих записів ми бачимо, що вона не була явлена на воротах міста Вільні, а була привезена з Криму, а саме з Херсонеса Таврійського або міста Корсуні самим великим князем Ольгердом Гедиміновичем (1345-1377), який взяв її в числі військової здобичі з грецького храму міста Корсуня. Святу ікону, привезену з Корсуня, Ольгерд спочатку подарував своїй благочестивій дружині, хоча за браком точних письмових вказівок, в якому саме році вона була привезена до Вільні, ми не можемо з точністю визначити, яка саме дружина Ольгерда була ощасливлена настільки дорогоцінним даром. Ольгерд сповідував Православ’я і був хрещений з ім’ям Андрій. З множенням православних християн у Вільні та за сприяння православного подружжя Ольгерда, була побудована дерев’яна церква в ім’я Святої Трійці, за сповідання якої постраждали Віленські мученики. З цього часу вся навколишня місцевість, доти пустельна, стала населеною виключно православними християнами і отримала назву Гострого чи «руського» Кінця. При Свято-Троїцької церкви з найдавніших часів існував монастир. Цієї обителі Пресвятої Живоначальної Трійці і була подарована дружиною Ольгерда або особисто їм самим чудотворна Корсунська ікона. Та й чи могло бути в тодішній столиці Литви найкраще місце для розміщення грецької святині, ніж Свято-Троїцький монастир – новозбудований оплот і непохитний центр православ’я, споруджений на землі, просоченої кров’ю принесених в жертву за сповідання Євангельського вчення життя своє і, що не злякалися мук, святих подвижників, трьох доблесних витязів і воїнів Христових, які черпали духовні сили перед майбутньою стратою в гарячій молитві до Спасителя і Його Пресвятої Матері Приснодіві Марії.

Заглиблюючись в читання нарису про історію міста Вільні за 1431 р., ми зустрічаємо Корсунську ікону Богоматері вже не в храмі монастиря Пресвятої Трійці, але в міській каплиці над воротами. Ці ворота були споруджені поблизу невеликої церкви Святого Петра, нині вже не існуючої, і називалися спочатку Медніцькі (назва походила від шляху, що веде в великокняжий замок Мідники), потім литвинські (білоруські), потім руський (православні), і тільки лише в XVI столітті одержали найменування Гострих, білоруською мовою Гострої Брами. Точна дата, а саме рік, місяць і день, коли було здійснено перенесення святині з монастиря в скромну і, можна навіть сказати, аскетичну каплицю, до нас не дійшла. Однак, про таку видатну подію не міг не знати великий князь, без дозволу якого, як ми вважаємо, монахи ніколи не зважилися б на подібний крок. Але ми цілком виразно знаємо, що чотирнадцятого квітня 1431 образ уже був окрасою каплиці на воротах, будучи предметом благочестивого поклоніння і особливої поваги з боку православних жителів Вільні. Перед ним за православним звичаєм жевріли лампади і горіли свічки. Дата 14 квітня 1431 точно відзначена в оповідях про цю святій іконі, як час явища, або появи її вперше в дерев’яній ворітній каплиці. Можна цілком погодитися, що для перенесення святої ікони Богородиці з Троїцького монастиря в каплицю не було більш підходящого дня, ніж 14 квітня – дня, присвяченого святкуванню пам’яті святих мучеників Литовських і Віленських, нетлінні мощі яких спочивали в зазначеному храмі. І хіба міг бути більш урочистий день для православних Вільні, ніж день смерті їх співбратів, що відійшли з мученицькою пальмою в руках, з ясним ореолом безсмертя в щасливу і не маючу кінця вічність.

У день пам’яті святого великомученика Георгія Переможця за старим стилем, 23 квітня 1498, було звершено урочистий хресний хід за особистої участі великого князя і його двору, війська і міського управління. У присутності майже всього населення столиці, під звуки дзвону всіх тодішніх храмів Вільни, чотирнадцяти православних і семи латинських, під звуки гарматних пострілів відбувалася закладка головних пунктів нової стіни. Але найважливішим моментом цього торжества слід вважати освячення місця для фундаменту головної брами з великою вежею, в Православному або Гострому кінці. Дружно і з ретельністю народ взявся за роботу, і поступово споруджувалася навколо міста стіна, закриваючи його від очей ворога в тих місцях, які не були захищені ні рікою, ні горами. У високій башті над цими воротами жителі міста подбали влаштувати особливе місце для шанованої всіма святої православної ікони Богородиці. Закінчивши спорудження баштових воріт і самої вежі, святу ікону поставили в приготоване для неї місце над воротами, – з південного боку поруч з вежею. Із зовнішнього боку башти знизу був прироблений хід у вигляді особливих сходів. Ікона була вставлена в кіот, забезпечений з лицьового боку склом і дерев’яними дверцятами, які, дивлячись по потребі, можна було відкривати і закривати. Під час поганої погоди їх повністю зачиняли. Свята ікона раніше належала Свято-Троїцькому православному монастирю, браття якого регулярно здійснювала перед нею належні молебні й акафісти, а віруючі з благочестивим настроєм духу відвідували каплицю і за християнським звичаєм прикладалися до образу.

У 1596 році в краї була оголошена церковна унія, і Свято-Троїцький монастир в місті Вільно, якому законним чином належала Остробрамська каплиця, відпав в унію.

У 1601 році монастир був перетворений і став васильянським. При ньому було засновано особливе братство. Таким чином, Остробрамська каплиця, зі святою в ній іконою Небесної Заступниці, очевидно, повинна була перейти у володіння тих же васильянів. В якій саме православний храм спочатку вона була перенесена, ми про це не знаємо. Точно відомо тільки те, що в середині 1609, тобто на початку XVII століття, Остробрамська ікона перебувала вже в парафіяльної кам’яної Миколаївської церкви на Великої вулиці. Ченці Троїцького Монастиря в кінці того ж 1609 звернулися до храму св. Миколи з проханням повернути ікону їм, мотивуючи це тим, що королівське подружжя має бажання їй вклонитися. 31 липня того ж року і сам храм святителя Миколая ґвалтом був переведений в унію. Першого серпня Київський уніатський митрополит Іпатій з’явився в цей храм з метою вклонитися святому образу Богоматері Остробрамської. З цього часу свята ікона переходить в повне володіння Віленського Троїцького монастиря. Святу ікону перенесли зі Свято-Миколаївського храму на колишнє її місце – в каплицю Остробрамської вежі. В першій чверті XVII століття між Свято-Духівським православним і Свято-Троїцьким уніатським монастирями виник третій латинський монастир босих кармелітів, в їх ведення і вступила Остробрамська каплиця. Свята Корсунська ікона Богородиці повернулася і з’явилася на старому своєму місці в каплиці при Гострій Брамі як приналежність вже цілком кармелітів, які її закріпили за собою назавжди.

26 травня 1714 Вільну постигнув страшний удар; пожежею винищена була частина міста, причому не вціліла і дерев’яна каплиця на Гострій Брамі; ікона ж, якою опікувалися кармелітами, була врятована від всепожираючого полум’я і знову поставлена в костелі св. Терезії. Цілих тридцять років ікона зберігалася у костелі, куди стікався на поклоніння богомільний люд, а для збільшення вшанування святої ікони введені були в ньому в 1726 році урочисті сорокагодинні служби. Нова каплиця з каменю, великих розмірів, у всю ширину Остробрамської вежі, споруджена була в 1744 році; в неї і перенесли ікону з незрівнянно більшим пишністю, ніж це було в 1671 році. Ця каплиця і є та сама, яка донині існує на Гострих Воротах зі святим образом Пресвятої Богородиці Остробрамської. Вона влаштована і пристосована до здійснення в ній богослужіння згідно римо-католицькому обряду.

У 1844 році костел св. Терези, перейменований в Остробрамський, був перетворений в парафіяльній, каплиця ж зі святою іконою відійшла у користування римо-католицького духовенства.

Свята Корсунська ікона Богородиці має два з половиною аршини висоти і два аршини ширини. Написана вона на дошці, або точніше кажучи, на двох з’єднаних твердих дубових дошках. На лику Богородиці можна помітити рівний поздовжній шрам, що з’явилася внаслідок опади фарб по лінії з’єднання дощок. Зображена Богоматір на іконі одна, без немовляти Ісуса Христа, трохи нахилена в праву сторону. Блаженний лик виражає глибокий спокій і побожну скромність, щоки покриті тьмяним рум’янцем, а руки на грудях складені хрестоподібно. Всі зображення поясне. Свята Діва, як слід думати і вірити, представлена в момент найбільшої події для цілого Світу, в момент архангельського благовістя про втілення, натхненням Святого Духа, Сина Божого і народження від Неї Боголюдини. Однак це зображення Благовіщеня є неповним, – йому бракує фігури архангела Гавриїла, який нерідко пишеться на окремій дошці. Внаслідок того, що ікона нині покрита металевою позолоченої ризою, з цілого образу ми можемо бачити тільки лик і руки Божої Матері.

Над головою в ризі прикріплена двоярусна корона і в усіх напрямках від лику йдуть довгі промені, а під іконою велике зображення місяця, зробленої з металу, яка служить як би підніжжям для Пречистою.

Така свята Корсунська або Остробрамська ікона Божої Матері Благовіщеня, що знаходиться нині у віданні римо-католицького духовенства у м Вільні в каплиці на Гострій Брамі. Як стародавня православна святиня, вона користується і у місцевого і взагалі білоруського та українського православного населення, наскільки це можна бачити, великою повагою і шануванням, які мають чисто і строго релігійний характер, хоча православне богослужіння перед нею вже не звершується. Хоча і в наш час Пресвята Богородиця дарує православним вірним нові чудеса і милості!

Тропар Пресвятої Богородиці перед іконою «Остробрамська», глас 4

До Богородиці старанно нині прийдемо, / грішні й смиренні, / і припадемо, у покаянні з глибині душі взиваючи: / Володарка, допомоги, будь милосердною до нас, /бо від гинемо від незліченних гріхів наших. / Не відкинь рабів Твоїх, / бо тільки на Тебе надію маємо.

Ще один тропар Пресвятої Богородиці перед іконою «Остробрамська», глас 4

Ніколи не спинимо ми, / негідні, взивати до Тебе, Богородиця: / Коли б не Твоє заступництво до нас, / що моляться до Тебе, / хто б визволив нас від незліченних бід? / Хто б заховав до сьогодні вільними? / Не відступимо, Володарка, від Тебе, / бо завжди спасаєш рабів Твоїх від всього злого.

Кондак Пресвятої Богородиці перед іконою «Остробрамська», глас 6

Оборонця християнів гідная, / Молільниця до Творці правдива, / не відкинь гласи моління грішників, / але прийди, як Блага, на допомогу нам, / що вірно Тебе кличуть. / Будь швидкою на молитву і поспішай на благання наше, / бо є Ти вічно молитовниця, Богородиця, / за всіх, хто шанує Тебе.

Ще один кондак Пресвятої Богородиці перед іконою «Остробрамська», глас 6

Не маємо іншої допомоги, / не маємо іншої надії, / тільки на Тебе, Володарка, / Ти нам допомоги, бо на Тебе надію маємо і Тобою хвалимося, / бо є ми раби Твої, та не посоромимося.

Величання

Величаємо Тебе, Пресвята Діва, Богообрана Юначка, і шануємо ікону Твою святу Остробрамську, якою подаєш лікування всім, хто з вірою до Тебе притикає