Прийдіть до Мене, всі струджені і обтяжені, і Я заспокою вас
Мт. 11:28
Останнім часом на сторінках соціальних сіток, форумах та ЗМІ знову активно заговорили про місце Православної Церкви, зокрема і Української Православної Церкви Київського Патріархату, її архієреїв та кліриків у політично-суспільному житті. Зокрема, деякі особи, декларуючи себе вірними Київського Патріархату, почали обливати брудом ієрархів та священиків нашої Церкви за благословення кандидатів у депутати або молитву за них. Цей процес вже вийшов за рамки нормальної дискусії та набув певного негативного забарвлення, що несе велику небезпеку духовному здоров’ю та єдності нашого народу. Тому ми, у цій короткій статті, спробуємо дати певну відповідь на подібну критику «участі архієреїв та священиків у виборах».
Варто почати з того, що Христова Церква загалом, і Українське Православ’я зокрема, ніколи не відокремлювалися від суспільного життя. Тут мусимо згадати слова Євангелія: «Віддавайте кесареве кесареві» (Мт. 22:21), а також і те, що апостол Павло знав свої права римського громадянина і користувався ними. Варто згадати і житіє Святителя Миколая Чудотворця, який неодноразова втручався в мирські справи (наприклад – у рішення суду царя) для встановлення Правди Христової.
Коли ж ми зазирнемо в історію Київського Православ’я, у історію України, то побачимо, що, ще від часу хрещення св. Оскольда і св. Ольги, воно брало активну участь у суспільному житті країни, була вагомим чинником політичного життя в княжу добу, у часі Великого Князівства Литовського та всіх визвольних змагань українського народу. При цьому варто відзначити, що історична участь архієреїв і священиків Київського Православ’я в мирських справах – це не «політична діяльність», а підтримка тих, хто стоїть у Правді Христовій.
Навіть, сьогодні, коли ми живемо в секуляризованому суспільстві, коли Церква за Конституцією відділена від держави, УПЦ КП перебуває зі своїм народом. Тому у часи важких рішень, як у особистому житті так і в житті держави, українці ідуть за порадою, допомогою і благословенням до храму. Цю історичну єдність Українського Православ’я з українським народом відзначив і Святійший Патріарх Філарет: «Вірні бачать підтримку зі сторони Церкви на Майдані, зокрема ми пригадуємо листопадові і пізніші події у Михайлівському соборі. Це і був взірець співстраждання з народом. Храм був і лікарнею, і притулком для гнаних студентів».
Наша Свята Українська Православна Церква Київського Патріархату завжди діяла та діє за словом Господа нашого Ісуса Христа: «Прийдіть до Мене, всі струджені і обтяжені, і Я заспокою вас» (Мт. 11:28). Тому серед її вірних ми бачимо людей різних політичних поглядів, які є, безумовно, патріотами нашої Батьківщини. При цьому всі вони є вірні та членами православної спільноти, які приходять до архієреїв, до священиків зі своїми радостями і бідами, сумнівами і питаннями.
Але чи є сьогодні в кожного українського православного вірного більша біль, ніж біль за долю нашої Батьківщини? «Немає більше від тієї любові, як хто душу свою покладе за друзів своїх» (Ін. 15:13) – саме ці слова Євангелія покликали православних вірних взяти на себе важки хрест відповідальності за долю України та її народу шляхом балотування на виборах у Верховну Раду або праці в лавах політичних партій та блоків. Цілком природно, що перед важким вибором, важким випробуванням, вірні ідуть до храму та благають про благословення та молитву. Бо, сьогодні вже не радянські часи і ніхто не оголошує віруючих неповноцінними членами суспільства і людині непотрібно приховувати свою Православну віру.
Тому, наша Церква, діючи по слову Святого Апостола Павла, що всі люди «створені у Христі Iсусi на добрі діла, які Бог наперед приготував щоб ми виконували» (Еф. 2:10), не покидає своїх вірних, бажаючих взяти активну учать у виборах та через це зробити добру справу нашій Батьківщині, без молитви та благословення. І така молитва і благословення не є «агітацією» за «Блок Порошенко», «Радикальну Партію», «Батьківщину» або «Свободу», як це намагаються подати деякі критики архієреїв та священиків УПЦ КП, вона навіть не є молитвою за перемогу якось політичної сили, а є виключно благословенням конкретних людей в їх наміри зробити добру справу. При цьому неможна винуватити архірея або священика за благословення різних політичних сил, бо коли ми будемо молитися, тільки за одну політичну силу, то в цьому випадку, ми віддаємо в руки дияволу – всі інші, і прирікаємо країну на розкол в суспільстві, і протистояння.
Сила православної молитви – в єдності і праведності! І коли надходить доленосний час для України, нам всім потрібно об’єднатися в молитві, притому в такій молитві, яка б у всьому, відповідала волі Божій. Тоді, буде в Україні праведність і єдність, а ми будемо жити за словом Святого Апостола Павла: «Передусім благаю чинити молитви, моління, прохання, подяки за всіх людей, за царів i за всіх, які начальствують, щоб провадити нам життя тихе й безтурботне, у всякому благочесті i чистоті, бо це добре i угодне Спасителеві нашому Богу» (1 Тим. 2:1-3)
прот. Сергій Горбик.