св. Єфросинія Полоцька

Пам’ять 23 травня / 5 червня

Був у полоцькому граді князь на ім’я Всеслав. Він мав сина Георгія, який народив цю святу гілку — блаженну Єфросинію. Було ж перше її ім’я княже, перед хрещенням наречене, — Предислава. Вона з малих літ навчена була Божественного Письма, і віддавалася читанню святих книг, і навчилася з них страху Божого і любові сердечної до Бога, Творця свого. З лиця ж була вельми вродлива, і коли було їй дванадцять літ, багато князів славних присилали до батька її: кожен з них старався синові своєму взяти її в подружжя. Але дівчина ніяк не хотіла єднатися із земним смертним чоловіком, зранена була бажанням небесного безсмертного нареченого — Христа, Сина Божого, весь-бо ум свій перетворила на любов божественну. Вирішив батько, хоч і не хотіла, обручити її гарному і вродливому хлопцеві, синові одного князя.

Вона ж, утаївшись від усіх, пішла в монастир дівочий до преподобної княгині Романи-ігумені і просила постригти себе в чернечий образ. Преподобна ж Романа, бачачи юність дівчини і боячись батька її, довго боронила їй, радячи світське життя як молодій і з лиця вродливій. Тоді, зрозумівши велику її до Христа Бога гаряч сердечну і незмінне бажання зберегти дівоство задля Царства Небесного, звеліла священикові, що там був, постригти її й одягти в чернечий ангельський святий образ і дала ім’я їй Єфросинія. Про те довідалися батько і мати, невимовної печалі і жалю сповнилися. І, прибігши в монастир і доньку свою в чернечому образі побачивши, вельми плакали, ридаючи. Але блаженна дівчина не зважала на сльози батьків, більше ж переконувала їх тішитися тим, що мають доньку, обручену Цареві Небесному. І перебувала Єфросинія з иншими черницями в пості, і молитвах, і у всіляких монастирських трудах з великим смиренням, всім покірна. Через якийсь же рік просила єпископа Полоцького Іллю, аби звелів їй перебувати при великій престольній Святої Софії церкві в суміжній комірчині (наслідуючи тих давніх дів у Єрусалимі, серед яких же була й пречиста Діва Богородиця, що жили при Святая Святих Соломонової церкви в окремих кімнатках, при стіні церковній на те влаштованих) Єпископ же, бачачи її рівноангельне життя і серафимську в ній до Бога любов, не боронив доброму бажанню серця її. І перебувала свята, як ангел Божий, замкнувшись у коморі при церкві, завжди вдень і вночі молилася і славословила Бога. У час, що лишався від молитви, переписувала книги своїми руками і давала їх продавати: що ж брала за них, те роздавала убогим. Досить же часу у святій Софії пробувши, одної ночі у видінні сонному побачила ангела Божого, який, взявши її, повів за град на місце, що називалося Сільце, там була метохія святої Софії і церква мала дерев’яна. І сказав ангел до Єфросинії: «Годиться тобі тут перебувати, бо хоче Бог через тебе на цьому місці наставити багатьох на спасення». Це ж видіння преподобній Єфросинії не раз було, але і вдруге, і втретє. І дивувалася свята, розмірковуючи про бачене, і дякувала Богові, що сподобив її видіння ангельського. Господній волі підкорившись, сказала: «Готове серце моє, Боже, готове серце моє». Явився ж ангел і єпископові у видінні, кажучи: «Веди рабу Божу Єфросинію до церкви Спасителя у Сільці й осели її при тій церкві, бо там буде монастир освячених Богові дів, їх же хоче Господь спасти через цю рабу свою. її ж молитва, як миро, сходить до Бога, і, як вінець на голові царя, так спочиває на ній Дух Святий. І як сяє сонце по вселеній, так просіяло життя її перед ангелами Божими». Тому єпископ, збудившись зі сну, пішов до преподобної Єфросинії і сповістив їй Господню волю. Вона ж і своє видіння розповіла єпископу й дякувала Богові. Прикликав тому єпископ князя Бориса, стрия її, і князя Георгія, батька її, і бояр, і чесних мужів і, Божу волю їм розповівши, сказав: «Ось при вашій державі даю Єфросинії місце святого Спаса на Сільці, бо монастир дівочий буде там. І ніхто з останніх не має судити цього їй дання». І всі погодилися з єпископом. І повели туди Єфросинію святу, оселили її при церкві Спасителя і загородили монастир для дів, що хотіли в чистоті працювати для Христа. І була преподобна Єфросинія для багатьох дів і жінок, що відрікалися світу і в чернецтво приходили, наставницею і провідницею до спасення, бо ті, що на її ж добродійного життя приклад дивилися, вельми користали й заохочувалися на подвиги богоугодні. Через якийсь час послала преподобна до батька свого, кажучи: «Пусти до мене сестру мою Градиславу, щоб навчила я її святих книг». Він же відпустив, і навчила свята Єфросинія молодшу свою сестру читання книжного і багатьма душеспасенними словами до збереження дівства її переконала, уневістила Христові, у чернечий чин ввела і дала їй ім’я Євдокія. Коли ж минуло досить часу, послав до преподобної батько її, кажучи: «Пусти до нас сестру свою». Єфросинія ж відповіла: «Хай побуде ще зі мною, бо ще не дуже добре навчилася писання». Але скоро довідалися батько й мати про постриг другої доньки своєї і подвійного суму сповнилися. У монастир ішли, з гнівом і сердечним болем кричали на святу Єфросинію, кажучи: «О дитино, що ти нам зробила? Додала журбу до журби і печаль до печалі! Чи не досить тобі, що сама покинула нас, але й другу любу нашу дитину підступом забрала в нас. Чи на це ми вас народили? Чи на це виховували, аби швидше смерті, як мертвих у гріб, у чорних ризах і заперті монастирському замкнути і позбавитись сподіваної від вас утіхи?» Преподобна ж Єфросинія душеспасительні слова до них із Божественних книг говорила, утішила їх трохи, і повернулися вони додому, розчиняючи природну свою батьківську печаль духовною радістю.

Після цього прийшла у преподобний чернечий чин Єфросинії княжна Борисівна, родичка її, донька стрия, що називалася Дзвенислава. І принесла весь коштовний свій одяг, і прикраси, до шлюбу приготовані, і сказала блаженній: «Пані і сестро моя, вся краса світу цього нічим є для мене, а ці шлюбні прикраси даю в церкву Спасителя і сама хочу шлюбом духовним з Ним поєднатися і схилити голову свою під благе і легке Його ярмо. Преподобна ж Єфросинія прийняла її з радістю, і постригти зразу її звеліла, і нарекла їй ім’я Євпраксія. І перебували разом у пості і всенічних молитвах, єдинодушно працюючи для Господа в преподобності і правді. Бачила ж преподобна, що день за днем примножуються сестри і розширюється обитель, — замислила збудувати церкву кам’яну в ім’я Спасителя. І доклала до того старання, Божою допомогою почала діло, яке закінчилося скоро, — за один-бо рік кам’яну прекрасну церкву було збудовано. Наглядав же за тою справою муж знатний на ім’я Іоан. Коли він спочивав перед сходом сонця, багато разів був голос, що говорив:   Іоане, встань і йди на діло Вседержителевого храму». Він же одного дня стомився від голосу того, прийшов до преподобної ігумені, кажучи: “Пані, чи ти присилаєш примушувати мене на діло?» Вона, зрозумівши, що голос той був не людський, але зверху, божественний, сказала Іоанові: «Хоч і не я велю тебе будити і примушувати, проте послухай того голосу, що на діло тебе кличе, і швидко зроби наказане, бо це діло Боже». Коли була церква близька до завершення і цегли на закінчення не вистачало, помолилася преподобна до Бога, кажучи: «Слава тобі, Владико, чоловіколюбче, всесильний Боже, який дарував нам більше, молюся до твоєї благості, подай нам і менше, чим би закінчити церкву, споруджену на славу пресвятого Імени Твого». Наступного ж дня дією сили Божої виявилася піч повна цеглин палених і вже холодних, міцних дуже: були-бо невидимою зроблені рукою, і не протягом довгого часу, а лише за одну ніч ця чудесна річ зробилася. І сповнилася радості преподобна, і всі з подивом прославили Бога, і закінчилося будівництво церковне. Прийшов єпископ із клиром і з князями освятити церкву, і весь люд міський зібрався, і святкували освячення церкви, радіючи. Преподобна ж, ниць упавши в церкві, зі сльозами до Бога промовляла: «Ти, Господи, що серця бачиш, Вседержителю Боже, зглянься на храм цей, збудований в Ім’я Твоє, як же колись Соломонів. Зглянься і на словесне стадо, при церкві Твоїй зібране, і милостивий будь до нас, що працюємо для Тебе, і подай допомогу, аби понесли ми ярмо Твоє, на нас накладене, і підемо вслід Тобі, Женихові нашому. Ти сам бережи двір цей словесних Твоїх овець і будь нам пастирем, і ворітником, і сторожем, щоб ні одну з нас не викрав вовк згубний — диявол. Ти, Господи, будь нам зброєю і стіною, щоб не прийшло на нас зло ані рана не зблизилася до тіл наших, і не згуби нас із беззаконнями нашими, на Тебе уповаємо, бо Ти — Бог добрий і милостивий для тих, хто знає Тебе. І тобі славу возсилаємо до останнього нашого подиху». Повчала преподобна сестер своїх, кажучи: «Ось зібрала я вас у Господі, як же квочка пташенят під крила свої і як овець Божих на божественну пашу. Пасіться тому в заповідях Господніх і ростіть чеснотами від сили в силу, щоб і я з радістю без зітхань піклувалася про спасення ваше і вчила вас, і нехай веселюся духом, бачачи духовні плоди трудів ваших. Ось такими повчаннями слова Божі в серця ваші засіяти намагаюся, а ниви ваші сердечні на місці стоять, не ростуть у добродійну досконалість. Але час жнив наближається, і лопата готова на току, щоб очистити полову від пшениці. Боюся ж, аби не знайшлося серед вас полови й аби не передали вас вогню невгасимому. Постарайтеся, прошу вас, сестри мої, постарайтеся пильнуватися від гріховної полови й уникнути вогню геєнного. Зробіться чистою пшеницею Христовою, змеліться в жорнах смирення постницькими трудами, чистотою ж, любов’ю і молитвами щоб були ви як хліб солодкий Богові». Так учила, як дітолюбна мати, дітей своїх духовних. Настановою її та молитвами всі черниці зростали в подвигах духовних і були посудом вибраним для Святого Духа. Збудувала ж преподобна і другу церкву кам’яну — в ім’я Пресвятої Богородиці, іконами ж і всілякою красою прикрасила і дала її ченцям. Також монастир загородила їм при тій церкві.

Забажала ж преподобна Євфросинія бачити і мати в обителі своїй ікону Пресвятої Богородиці, що називалася Одигитрія, одну з тих, які святий апостол і євангеліст Лука ще за життя Пречистої Богоматері написав. Чула ж преподобна, що є три ікони Богородичні, які намалював святий Лука: одна в Єрусалимі, друга в Царгороді, а третя в Ефесі. Помолилася тому до Бога зі сльозами, щоб отримати бажане, послала слугу обителі своєї Михайла в Царгород до благочестивого царя Мануїла і до святішого патріарха Луки з дарами і багатьма  благаннями, просячи одну з тих трьох ікон Пречистої Владичиці, саме ту, що в Ефесі. Цар же і патріарх, розмівши її велику до Бога і до Пречистої Божої Матері любов і ревність, погодилися на прохання її. І послали до Азії, принесли з Ефесу до Царгорода чудесну Богородичну ікону і присланому слузі віддали, відпустили до преподобної Єфросинії з листами своїми, де була похвала рабі Христовій і благословення патріарха. Вона ж, отримавши бажану ікону, невимовної радості сповнилася і велику віддала дяку Христові Господові і Його Пренепорочній Матері. І поставила її у своїй обителі в церкві Святого Спаса, прикрасивши золотом і камінням дорогоцінним. Після смерти ж батьків своїх і після достатніх у чернецтві років захотіла преподобна Єфросинія побачити святі Єрусалимські Місця і поклонитися живоносному Гробу Христовому. Думала ж і життя своє там закінчити і про те належно до Бога молилася. Довідавшись про намір її, духовна і світська влада жалістю великою були охоплені, зійшлися до неї, просили зі сльозами, аби не покидала їх і цілої батьківщини своєї. Вона ж благорозумними і душекорисними словами, як мати дітей, всіх утішала. Був же любий її брат, князь В’ячеслав, він прийшов з княгинею своєю і з дітьми своїми поклонитися їй. І сказав, плачучи: «Пані, сестро і мати моя, чому хочеш покинути мене? Світло очей моїх і управителько душі моєї!» А свята відповіла: «Не покинути, а помолитися хочу за себе і за вас у Святих Місцях». Після духовної ж бесіди, коли відходив князь В’ячеслав від неї, звеліла дітей його, двох дівчат, Кирінію та Ольгу, залишити сестрі своїй Євдокії. Такий-бо мала дар блаженна Єфросинія, що коли на когось поглянула своїми очима, зразу пізнавала, чи є в ньому дух добродійний і чи може бути посудиною вибраною для Бога. Зрозуміла ж і щодо братових доньок, юних дівчат, що мають бути угодні Христові. Після відходу від неї брата сказала до залишених доньок його: «Хочу вас обручити Женихові Безсмертному і ввести в оселю Царства Його. Дівчата ж із богонатхненних її слів насолодилися душею, припали до ніг її, кажучи: «Воля Господня нехай буде, і твоя свята молитва, як же хоче, так нехай з нами влаштує». Єфросинія ж, радіючи духом за добру дівчат волю, учила їх корисними бесідами і насаджувала в серцях їхніх любов Христову. Через декілька днів прикликала брата і сказала йому: «Хочу дітей твоїх постригти в чернецтво, хай будуть невісти Христові». І збентежився князь В’ячеслав словами її, і сказав: «Пані, мати наша, що ти зробити замислила? Два плачі хочеш додати душі моїй: щоб плакав я через твій від нас у край далекий відхід і щоб журився через дітей, позбавлений від них утіхи». Княгиня ж В’ячеславова, мати дівчат, більше невимовним жалем сердечним шматована, ридала, проте не могла перечити волі преподобної Єфросинії, її ж слів, як із Христових уст, слухала, знаючи точно, що вона справжня раба Христова і живе у ній Дух Святий. Тому, запросивши до себе єпископа, який тоді був, на ім’я Діонісій, преподобна Єфросинія ввела дівчат до церкви, і він постриг їх, давши Кирінії ім’я Агафія, а Ользі — Єфимія, і благословив їх благословенням святих отців і матерів, що від віку Богові угодили. Тоді через короткий час вручила Єфросинія обитель сестрі своїй Євдокії і, попрощавшись з усіма та на Бога поклавшись, після достатньої молитви вирушила в далеку  дорогу до Єрусалиму. Відпроваджували її всі далеко з гіркими сльозами. Взяла ж із собою другого брата свого, Давида, і Євпраксію, родичку, і прийшла спершу в Константинополь. І прийняли її з шаною цар і патріарх. Там поклонилася святим церквам і багатьом святих мощам і пішла в Єрусалим. Його досягнувши, поклонилася живоносному Христовому Гробу, і золоту лямпаду в ньому поставила, і багато дарів дала церкві єрусалимській і патріархові. Обійшла і всі святі єрусалимські місця і з великим розчуленням поклонялася і молилася. І перебувала в монастирі, що називався Руський, при церкві Пресвятої Богородиці, і знову до Гробу Господнього прийшла, помолилася зі сльозами і зітханням сердечним, кажучи: «Господи Ісусе Христе, Сину Божий, що народився від Пречистої Пресвятої Приснодіви Марії, спасення нашого ради, і сказав «просіть і дасться вам», дякую Твоїй доброті, що я, грішна, попросила в Тебе й отримала: удостоїлася бачити ці Святі Місця, які Ти пречистими своїми ногами освятив, і цілувати святий гріб Твій, в якому спочив Ти пречистою, за нас на смерть відданою плоттю. Але ще в Тебе, преблагий Владико, прошу одного дару цього: дай мені, щоб на цих Місцях Святих я померла, не зневаж смиренного прохання мого, Творче мій, візьми дух мій у святому цьому твоєму граді і вчини з тими, що угодили Тобі, на лоні Авраамовім». Так помолившись, увійшла в раніше згадану церкву, де перебувала, і впала в недугу тілесну, і лежала на одрі хвороби, кажучи: «Слава тобі, Владико мій, Ісусе Христе, що і в цьому послухав мене, недостойну рабу Твою, і вчинив зі мною, як же захотів. Хотіла ж бути і на Йордані, але вже не могла через хворобу. Послала тому Давида, брата свого, і Євпраксію. Вони ж пішли на Йордан і повернулися звідти, принесли їй води йорданської. І прийняла воду ту блаженна з великою радістю і вдячністю, і пила її, і ціле тіло своє нею облила, і знову лягла на одрі й мовила: «Благословен Бог, що просвітлює й освячує кожну людину, яка йде у світ». Було ж їй у хворобі тій ангельське явлення і сповіщення від Бога про блаженну кончину її і про приготований для неї спокій. І веселилася душею преподобна в Бозі, Спасі своєму, славлячи Його і дякуючи Його доброті. Послала ж у Лавру святого Сави, просячи архімандрита і братів, щоб дали їй місце на поховання в обителі тій. Вони ж відмовили, кажучи: «Постанову маємо від святого отця нашого Сави, щоб ніколи не ховати жінки в обителі його. Є ж киновійний монастир Феодосіїв Пресвятої Богородиці, у ньому ж багато жінок святих лежать. Там-бо і мати святого Сави, і мати святого Феодосія, і мати святих безсрібників Феодотія й інші поховані, тому там і богоугодній Єфросинії покладеній бути годиться». Преподобна ж, те почувши, прославила Бога, що тіло її має бути покладене з мощами святих жінок. І зразу послала в обитель преподобного Феодосія з проханням. І показали чорноризці місце для гробу в церковному притворі. І влаштований був гріб святій на поховання. Хворіла ж преподобна двадцять чотири дні. До кінця наблизившись, прикликала пресвітера і причастилася Божественних Таїнств. І молилася, передала святу свою душу в руки Божі місяця травня у 23-ій день. І поклали її чесно в обителі Феодосія преподобного, в паперті церкви Пресвятої Богородиці. Давид же, брат, і Євпраксія, родичка, повернулися у край свій, у град Полоцьк, принесли вістку про кончину блаженної і чесне поховання преподобної Єфросинії. І всі дуже плакали, постановивши відзначати пам’ять її, славлячи Бога Отця, і Сина, і Святого Духа, якого все творіння хвалить, нині, і повсякчас, і навіки віків. Амінь.

митрополит Дмитро Туптало. Житія святих. травень

ТРОПАРІ Й КОНДАКИ ПРЕПОДОБНОЇ ЄФРОСИНІ ПОЛОЦЬКОЇ

Тропар преподобної Єфросині Полоцької, глас 4

Наслідуючи дванадцятирічному Христу, / що вчив у храми Слову Божому, / у дванадцять років за Ним пішла ти, Єфросинія. / Славу часову і земного обручника покинула, / і все мирське відкинувши, / ліпшому більш за всіх – Христу себе посвятила, / взяла хрест і шлях ангельського життя обрала / і багатьох до Його привівши, / у благоуханні міру в Небесний Палац ввійшла єси, / тепер моли Його неспинна про нас. / що гідно шанують пам’ять твою

Ще один тропар преподобної Єфросині Полоцької, глас 4

Багаття своє потребуючим роздавши / і славу князівську відкинула, / обручника часового, діва пригожа, не побажала єси / і, зробилася невістою Христовою. / Йому, як вірна, чистоту душевну і тілесну принесла ти, Єфросинія. / Йому ж тепер у радості предстоячи, / поминай нас, що шанують пам’ять твою.

Кондак  преподобної Єфросині Полоцької, глас 8

Обрана Богом від самого народження / і покликана на служіння Йому, / у чині ангельським Господу послужила свято, / і преподобне життя пройшла, / тепер з Небесними силами Господа оспівуєш. / Про нас же, грішних, перед Господом молишся. / Тому з радістю і любов’ю заспіваймо тобі: / Радуйся Єфросинія, невіста Христова гідная.

Ще кондак  преподобної Єфросині Полоцької, глас 8

Чисте і гідне дівоцтво / милостю, як світильник олією прикрасила, / і що з мудрими дівами в пресвітлий палац Христовий ввійшла, / Єфросинію славну прославимо / і, до гідних її мощів припадаючи, насолодимось їх благоуханням / і з замилуванням до неї заспіваємо: / Як маюча відвагу до Христа Бога, / моли Його, щоб позбавитися нас смороду страстей і спатися душам нашим.

Ще кондак  преподобної Єфросині Полоцької, глас 8

Розцвіла ти від землі Полоцької, / вітчизну свою, як Авраам наслідуючи, Єфросинія, / бажала зробить її подібною на Сіон Гірський, / через це тіло своє, благою мудрістю й подвигом посту, / як жертву приносила єси / Тому, що милосердям Своїм віддав Себе в Жертву Спасіння за людей Своїх

Молитва

О, свята і славна покровителька й просвітителька Білоруського народу, мати наша Єфросинія! Глянь ласкавим оком своїм на братів і сестер твоїх, що з любов’ю і надією очі душі своєї до тебе піднімають. Ти не засудила нас, що ми в неволі своєї довгий час не могли прославляти в храмах своїх святого ім’ям твого. Адже ми знаємо, що це ти святими молитвами своїми випросила нам милість Спасителя нашого, і ми зараз в святих церквах своїх можемо віддавати хвалу Триєдиному Богу і тобі, молитовници нашої. Тому й вдячні серця наші, сповнені любові і вдячності до тебе, в захваті співають: Радуйся!

Прийми, покровителька наша, цю молитву братів і сестри твоїх, як нашу невимовну подяку, любов і похвалу тобі – надія, слава і радість наша! Всі ми з радістю віддаємо себе під святу опіку твою. Молися і далі за багатостраждальний народ наш перед престолом Всевишнього, щоб ми стали вірними і благочестивими, обраним народом Його! Щоб він Духом Своїм Святим підсилити і просвітити душі і серця наших пастирів і вождів, втішав і радував наших вдів і сиріт, а всім нам послав спокій і радість. Щоб стала вільною земля наша і бот москальський ніколи не топтав її. Щоб всі разом там, в Білорусі та Україні, могли славити тебе і співати хвалу Йому, Спасителю нашому, та радуватися і радіти в царстві, слави Його на віки віків. Амінь.