Бійся Бога і заповідей Його дотримуйся, тому що у цьому все для людини; бо всяке діло Бог приведе на суд, і все таємне, чи добре воно, чи зле.
Єкл.12:13 – 14
Слава Отцю, і Сину, і Святому Духу.
Улюблені брати і сестри!
Сьогодні ми зійшлися на цю поминальну молитву, щоб просити Господа за душі тих, хто став жертвою жахливого геноциду ХХ століття – Голодомору.
Жахливий геноцид в Україні був ретельно спланований, підготовлений і здійснений сатанинським комуністичним режимом, який вже приніс в Україну смерть і голод 1918-1923 років. Ми всі знаємо і чудово усвідомлюємо цей факт …
Але сьогодні, в день пам’яті мільйонів жертв антилюдського комуністичного режиму, повинні також здійснити жорстокий рахунок своєї історичної пам’яті. Адже ніякої диктатор, ніяка влада катів не з’являється на порожньому місці.
Давайте згадаємо, що в Російській імперії, на час жовтневого перевороту, жило близько 80 мільйонів українців. Це були працьовиті, православні люди … Це була велика сила, здатна відстояти свої права на власну Православну Церкву, власну Державу, – все те, що завжди називалося ПРАВОМ БУТИ ГОСПОДАРЯМИ НА СВОЄЇ, БОГОМ ДАНОЇ ЗЕМЛІ. Але цього не сталося … бо замість єдності, замість загальне боротьби за своє життя, пішли люди шляхом байдужості, шляхи власних амбіцій і «повстав брата на брата». Адже, одержимі земними страстями, забули люди слова Христа: «Якщо царство розділиться саме в собі, не може встояти те царство і коли дім поділиться супроти себе, не може встояти той дім» (Мк. 3:24 – 25) .
Ми повинні пам’ятати, що перед тим, як вчинити страшний геноцид голодом, богоборча влада здійснювала геноцид духовний: руйнувала храми, заарештовувала і фізично знищувала православне духовенство, забирала у заможних, працьовитих людей майно і висилала їх на смерть … Але лише одиниці «брали свій хрест», брали на себе тягар відповідальності і вступали в нерівний бій з більшовиками, фактично – духовний бій за життя свого народу!
І були мільйони, була більшість тих, кого ми сьогодні б назвали «прагматиками». Вони обирали «прагматизм життя», вони не хотіли воювати за себе і своїх дітей, вони терпіли і чекали … терпіли коли закривали храми і ображали Бога терпіли коли забирали їхнє майно і землю; терпіли, коли більшовики паплюжили саму суть українського народу … І тільки коли кати, виконуючи наказ «князя світу цього», почали забирати «їх життя і життя дітей їх» вони зрозуміли жах свого «прагматизму», але було вже пізно!
Улюблені брати і сестри, ось за цей «прагматизм”, за цю «байдужість», приніс народ ті мільйони невинних жертв … і вони, мертві, стукають у наше серце, намагаються достукатися до свідомості і розуму кожного з нас.
Сьогодні ми молимося за кожну загиблу в полум’ї комуністично-російського геноциду душу …. але молимося і за те, щоб дав Господь всім нам, всьому білоруському і українському народам, мудрість не бути «прагматичними» і «байдужими», адже тільки пам’ять і розуміння є гарантією того, що трагедія більше ніколи не повториться на нашій землі.
Амінь.
прот. Сергій Горбик
10/23 листопада 2013 р.Б.