Досліджуючи історію формування православної обрядовості більшість науковців починає свої розвідки з часу володимирського хрещення Київської Русі – 988 р. Це обумовлено традиційним поглядом на Київське православ’я, що сформувався під впливом російської історіографії в середині ХІХ – початку ХХ століть.

Разом з тим, по нашому міркуванню, поширення християнства на землях Київської Русі (сучасних Білорусі та України) нерозривно зв’язана з результатами праці святих рівноапостольного Кирила і Мефодія. Саме їх діяльність по перекладу Євангелія на слов’янську мову знайшла своє відображення в історичних літописах.

Також і остаточна перемога боротьби за канонічне впровадження слов’янських перекладів Святого Письма та й взагалі слов’янського богослужіння, що відбулася відбулася на Венеціанському синоді 867 р., напряму пов’язана з діяльністю святих братів. Саме св. рівноапостольний Кирило, які був присутнім на Венеціанському синоді, заявив: «Як же вам не соромно визнавати лише три мови, а всім іншим людям i мовам загадувати бути сліпими i глухими? Скажіть мені, ви, що вважаєте Бога таким слабким, що Він цього дати не може, або такою завидною, що не хоче? Ми ж знаємо багато народів, що мають Святе Письмо i віддають хвалу Богові кожен на своїй мові; це вірмени, перси, вірмени, iбірійці, сугди, готи, авари, турки, хазари, араби, єгиптяни, сирійці i багато інших» [1 , ст. 14].

Тому в цієї невеликої статті ми спробуємо розглянути деякі історичні аспекти, які доводять вплив діяльності святих братів на обрядовість Київського Православ’я.

Місія рівноапостольних Кирила і Мефодія на землях Київської Русі

Основним питанням, яке частково дискутується до сьогодні, є діяльність святих рівноапостольних Кирила і Мефодія саме на землях Київської Русі.

Так, деякі сучасні дослідники, заперечують не тільки реальний вплив діяльності святих братів на Київське Православ’я, але сам факт розповсюдження їх діяльності на Білоруські та Українські землі вже в ІХ ст.

Разом з тим, ще в XIX в., розглядаючи діяльність св. рівноапостольного Кирила і Мефодія, російські православні церковні історики подавали як незаперечний факт, що «Країна, що лежить між Стиром та містом Луцьком (близь якого протікає річка Стир) і рікою Бугом (який протікає поблизу Володимира-Волинського), колись входила до складу єпархії св. Мефодія, від якої отримала світло християнської віри». [2, ст. 2]

Якщо враховувати, що часом смерті св. рівноапостольного Мефодія прийнято вважати 6 квітня 885 р., слід: організована Церковна структура існувала на українських землях за сто років до офіційно прийнятої дати хрещення Київської Русі. Схожу думку поділяють і українські дослідники. Наприклад, о. Ісидор Нагаєвський вважає, що «не є виключене, що заснування Мукачівської єпархії сягае в часи св. Методія.» [3, ст. 93]

Безпосередньо з діяльністю св. Кирила і Мефодія зв’язує християнізацію Київської відомий російський історик О. Карташов, які висунув досить цікаву та обґрунтовану гіпотезу про те,  що т.зв «Хозарська місія» св. Кирила і Мефодія, насправді була «руською місією». Переробка її на «хазарську» – робота моравського складальника життєпису цих святих. Насправді, св. рівноапостольні Кирило і Мефодій проповідували на землях Київської Русі [4, ст. 75-92]. Дана концепція повністю відповідає висновкам більшості досліджень з історії розширення християнства в IX – Х століттях.

Також варто згадати і про те, що ще в середині XIX ст., Існувала гіпотеза про проникнення на землі ятвягів (Туровське князівство) учнів св. Мефодія [5, ст. 12-13]. Останні, на думку дослідників, приходили з Волині по річках Горинь і Случ. Якщо враховувати сьогоднішнє визнання факту хрещення Київського князя Оскольда, разом з князем-варягам Туром, проникнення на білоруські землі християнства саме від святого рівноапостольного Мефодія ще наприкінці IX ст. робиться цілком правдоподібно. Як наслідок цього – межі єпархії св. Мефодія постійно просувалися на схід і охоплювали частину земель сучасної Білорусі.

Ще один український дослідник – А. Пекар, прямо визначає чотири напрями проникнення християнства на землі Київської Русі: Моравський (єпархія св. Мефодія), Візантійський, Болгарський (сюди перейшли учні св. Мефодія після його смерті) і німецький. При цьому він визначає першим і найбільш дієвим (у ІХ ст.) саме моравський шлях та приводить доказам своєї теорії Західно-Волинські ямні поховання Х – ХІ ст.: «враховуючи те, що поховальний обряд відображає стосунки в реальному житті із запізненням на два-три покоління, можна говорити, що цей процес християнізації розпочався тут у ІХ-Х ст., тобто з часів діяльності в Великой Моравії Кирила та Методія» [6, ст. 776].

Також матеріальним підтвердженням викладеної віще теорії є будівництво в літописному Перемишлі білокамінної церкви – ротонди з колісною вівтарної апсида. Її будівельний план повністю ототожнюється з планом ротонди кінця IX ст. в Левом Граді (Чехія) і Старим Місці в м. Угерське Градиште (Моравія). [7, ст. 102] При цьому, як переконливо доводить той же О. Моця, «навіть якщо датувати будівництво перемишильської ротонди пізнішим часом, то, однак є всі підстави вбачати в ній, як і в аналогічних ческих і польських ротондах ХІ ст., відображення великоморавських традицій» [8, ст. 777].

Таким чином, підсумовуючи питання діяльності святих рівноапостольних Кирила і Мефодія на землях Київської Русі, важко не погодиться з А. Пекарем: «В якій мірі і як далеко сягала ця місіонерська діяльнісць прихожих монахів – місіонерів, нам тяжко сказати. Але можна припускати, що вона була досить успішна, коли вже з початком Х ст. християнство здобуло собі значну частину кіївського боярства, як теж знайшло доступ до самого князівського двору через охрещення княгіні Ольги» [9, ст.19-21].

Книжна справа Київської Руси в ІХ ст. та її вплив на формовання кирилиці

Більшість сучасних істориків хрестоматійно пов’язують з’явлення літератури Київської Русі, у тим числі й богослужбової, з саме з діяльністю св. Кирила і Мефодія. При цьому фактично ігнорується свідчення літописів про т.зв. «хазарську місію», яку професор О. Карташов, про що ми вже писали вище, слушно назвав саме «руською місією».

Так, ґрунтуючись на даних археологічних досліджень, академік М. Брайчевський доводить існування писемності в Київській Русі ще в початку IX – Х ст., Тобто набагато раніше Кирило-Мефодіївської традиції. І, як наслідок цього, припускає існування перекладів Євангелія та інших богослужбових книг слов’янською («руською» або «київською») мовою ще в середині IX ст. Ця гіпотеза академіка М. Брайчевського виводить з «міфічного стану» ствердження життєпису св. Кирила і Мефодія про бачення ними в часі «хозарської місії руських книг» – Євангелія і Псалтирі.

З решти, існування древнього «руського» перекладу богослужбових книг у другій половині IX ст. подавався як безперечних фактів ще російськими православними дослідниками середини XIX ст. [10, ст. 4]

Гіпотеза дослідників XIX ст. знайшла свій розвиток у роботі болгарського дослідника, професора філології Є. Георгієва [11]. Останній переконано доводить: кирилиця є абеткою, що утворилася в процесі пристосування грецької абетки до особливостей слов’янських мови. Вона виникла в першу чергу у Болгарії і швидко поширилася на всі слов’янські країни. Згідно твердженням професора Е. Георгієва, про-кирилиця виникла на кілька століть раніше глаголицю і поступово реформувалася. Саме тому, глаголиця, як досить штучна абетка, не втрималася у вжитку.

На нашу думку, болгарська професор мав рацію. Глаголиця була створена св. Кирилом близько 862 р., а вже наприкінці ІХ – Х ст. була практично відсторонена кирилицею. При цьому, точні літописні дані про штучне виникнення кирилиці відсутні. Цілком імовірно часове паралельне існування двох абеток – глаголичної і кириличної.

Тому не можна виключити існування якогось варіанту про-кириличної абетки на території тогочасної Київської Русі, яка цілком імовірно могла послужить прообразом для будучої філологічної праці св. братів. Таке припущення про поширення християнства на землях Київської Русі вже в IX ст. і наявності тут богослужбової літератури на власному варіанті слов’янської мові висував ще Іван Франко. [12, ст. 64]

Прикладом подібної «руської» або «київської» абетки може бути т.зв. «Софійська абетка» (XI ст.), Яку відшукали на стінах Київського Софійського собору під час реставраційних робіт 1954 – 1963 рр. і в вперше описана С.Висоцьким [13, ст. 38].

Особливістю знайденої абетки є її місцезнаходження у вівтарній частині храму, що виключає її виконання випадковою особою; ретельно прописані букви, і зрештою, сам склад абетки: 27 літер, серед яких 23 грецькі та чотири слов’янські (Б, Ж, Ш, Щ). Тут потрібно погодиться з думкою деяких дослідників (Висоцький С., Жиленко І.), що «Софійська абетка» є перехідний формою між грецькою абеткою і моравською кирилицею (мала 38 знаків).

Таким чином, можемо сміло висунути гіпотезу про те, що побачений святими братами Кирилом і Мефодієм варіант «руської» кирилиці, як мови перекладу Євангелія та Псалтирі, міцно вплинув на створення ними остаточного варіанта слов’янської абетки та слов’янського правопису.

Вплив моравського (св. Мефодія) обряду на Київське Православ’я

На великий жаль, про варіант слов’янської Східної (Православної) обрядовості, яку започаткували святі рівноапостольні Кирила і Мефодій ми маємо досить мало фактів. Деякі дослідники навіть припускають повне зникнення цього обряду невдовзі після смерті св. Мефодія. Але, за нашим міркуванням, такий погляд є помилковим.

Так, про тривале існування згаданого вище обряду, як на землях Чехії, так і князівствах Київської Русі, вперше дізнаємося з роботи чеського анналіста Козьми. Розповідаючи про заснування Празького єпископства, він наводить лист папи Римського Іоана ХІІІ (965-972 рр.). Зі згаданого листа дізнаємося про те: що на тернях Чеського князівства, через майже сто років після смерті Мефодія, існувало слов’янське священство і застосовувався обряд св. Мефодія; що в другій половині Х ст. обрядовість св. Мефодія мало назву «руської»; що на землях Київської Русі, за двадцять років раніше володимирського хрещення, був «поширено вживався обряд св. Кирила і Мефодія» [14, ст. 93].

Про факт перенесення обряду, які започаткував св. Мефодій, на землі Київської Русі учнями св. Мефодія стверджував й І. Франка. Зокрема він зазначає, що Червенських Градах жили і діяли Наум і Горазд – учні св. Кирила і Мефодія [12, ст. 407].

Але головними відзнаками присутність обряду св. Мефодія на землях Київської Русі та його упливу на формування християнської культури безперечно є богослужбова та християнська література, а також формування власного церковного календаря.

Тому, з огляду на працю святих братів, Можливо припустити, що в 863 – 867 р.р. св. брати перевели на старослов’янську мову Служебник, Євангеліє – Апракос (напрестольне Євангеліє), Псалтир і Требник. Саме ці книги первинно необхідний для відправлення богослужінь і саме ці книги, разом з Катехізисом св. Кирила і Мефодія, від початку використовувалися в Київської Русі.

Наприклад, відомий історик Г. Шиманський зазначає, що Великий Требник, перекладений слов’янською мовою святими Кирилом і Мефодієм застосовувався в Київське Православної Церкви аж до 1328 р. [15, ст. 7].

На підтримку гіпотези застосування богослужбових та християнсько-освітніх перекладів св. Братів у Київському Православ’ї, а через це і розробленого ними обряду або його елементів, навіть після «володимирського хрещення Київської Русі», також говорять і сучасні дослідження. Так, відома українська дослідниця, д.і.н. М. М. Нікітенко стверджує: «Побутування у рамках Кирило-Мефодіївської традиції складених на основі візантійських текстів слов’янських катехізмів підтверджує надзвичайно цікавий текст … Маються на увазі знамениті хіландарські аркуші, що зберегли фрагменти виконаного у Кирило-Мефодіївський період слов’янського перекладу катехізмів Кирила Єрусалимського. … найбільш ранній давньоруський список (ХІІ – ХІІІ ст.) слов’янського перекладу оглашальних слів Кирила Єрусалимського є ідентичним за своїм змістом Хіландарським аркушам, що говорить про використання Кирило-Мефодіївської катехізаційної практики на Русі» [16, ст.105].

Те, що переклади св. Кирила і Мефодія (як мінімум Требник і Катехизис) застосовувалися через кілька століть після жорстко-канонічного підпорядкування Православної митрополії Константинопольському патріарху та і неодноразових спроб ревізії київських богослужбових книг і літописів Київськими митрополитами грецького походження, свідчить про міцне зміцнення первинної слов’янської обрядовості в варіанті св. Мефодія на землях Київської Русі починаючи від полови ІХ ст.

Варто відзначити і те, що обряд св. Мефодія наклав свій істотний відбиток і на календарі Київського Православ’я.

Наприклад, календар Архангельського Євангелія (1092). Пам’ять св. В’ячеслава зазначено в ньому 28 вересня. Одночасно не можна не помітити ще кілька древніх дат пам’яті, що знаходяться у вересневому календарі Архангельського Євангелія: 21 вересня – апостола Матвія, 27 вересня – Козьми і Даміана і 29 вересня – архангела Михаїла. Всі представлені пам’яті різко відрізняються від інших пам’ять даного Євангелія, бо не мають: а ні відсилань до основної частини апракоса, а ні до Євангельських читань.

На нашу думку, цілком логічно виникає гіпотеза, що згадані чотири пам’яті є запозиченими з більш давніх календарів богослужбових книг Київського Православ’я.

Загалом, саме пам’ять св. В’ячеслава найбільше відображає глибокій відбиток обряду св. Мефодія на землях Київської Русі.

Так, якщо орієнтуватися на «Сказання про святих страстотерпців Бориса і Гліба», можна зробить висновок, що культ св. В’ячеслава був відомий на землях Київської Русі ще до другої половини XI ст., Тобто як мінімум на 45-50 років раніше створення Архангельського Євангелія. А в Новгородській Мінеї, датою створення якої вважається 1096 – 1096 рр., також присутній служба на честь св. В’ячеслава.

Більше того, культ св. В’ячеслава був сприйнятий Київським Правосла’ям незабаром після оголошення князя святим. Про це говорить факт святкування виключно первісної дати пам’яті – 28 вересня. Це відкидає думку про пряме запозичення даної пам’яті з календарів Моравської єпархії св. Мефодія, бо календар Тирської Псалтирі, створений у третій чверті XI в. для Гертруди Польської, дружини Ізяслава Ярославича, містить ще кілька пам’ять св. В’ячеслава: 4 березня – день перенесення мощів цього святого і 30 вересня – освячення храму на честь св. В’ячеслава. Тому, на нашу думку, на момент створення Архангельського Євангелія була відома тільки первісна дата святкування пам’яті св. Князя, яка саме з Моравії і потрапили в Київську Русь через обряд св. Мефодія.

Ще одним святом, яке, на нашу думку, може бути спадщиною обряду св. Мефодія, є святкування пам’яті Іоана Екзарха Болгарського 31 липня († перша чверть Х ст.). Дану пам’ять ми зустрічаємо в місяцесловах Євангелія XII ст. [17, ст. 190 об.] Подібна гіпотеза викликано тим, що місяцесловах грецького походження, зокрема Святогробським Типіконі, відзначають пам’ять цього святого 31 січня [18, ст. 14-15].

Беручи до уваги: що св. Іоан перевів на слов’янську мов «Шестиднев» та ряд творів Іоана Дамаскина; що, після падіння Моравської держави, учні св. Мефодія пішли до Болгарії, а також час смерті святого – можливо висунуть гіпотезу про перехід пам’яті цього святого в календарі Київського Православ’я до 988 р. і саме з календаря обряду св. Мефодія.

Згідно історичних порівнянь, для подібного заманювання обрядових звичаїв потрібен великий проміжок часу (як найменш п’ятдесят – сто років).

На нашу думку, на підтримку гіпотези про користування перших осередків християн Київської Русі саме (і тільки) перекладами св. рівноапостольного Мефодія (або найближчих чеських єпископств) також говорить наступний факт: богослужбові мовою Візантійської Церкви на той час була виключно грецька мова. Греки, навіть після Володимирового хрещення Київської Русі та жорсткого канонічного підпорядкування новоствореної Київської митрополії до Константинопольського патріархату, не робили самостійних спроб перекладу богослужбових книг на слов’янську мову. Навпаки, прийшлі грецькі священики намагалися зробити богослужбової мовою Київського Православ’я мову грецьку (як єдиної богослужбового мовою Римсько-Католицької церкви була мова латинська).

Саме тому спираючись на віще викладенні дані, можливо зробить висновок про існування в Київському Православ’ї богослужбової літератури мефодіївського походження ще в часи благовірного Київського князя Оскольда та святої княгині Ольги, а також про тривале заманювання обряду св. Мефодія на землях Київської Русі. Дані факти повністю сходяться, як з показаннями західних хроністів, так і вітчизняними літописними свідченнями про київські християнські осередки часів св. княгині Ольги.

Пам’ять святих рівноапостольних Кирила і Мефодія в календарях Київського Православ’я

Значення діяльності рівноапостольного Кирила і Мефодія визначило їх глибоке шанування усіма слов’янами. Їх пам’яті відзначаються не тільки в стародавніх церковних календарях Київської Русі, болгарських і сербських календарях, але і в чеських та хорватських глаголичних рукописах. Перші церковні свята, встановлені слов’янами, пов’язані саме з життям і діяльністю рівноапостольним братам: 30 січня – отримання в Херсонесі Кирилом мощів Климента, папи Римського (861 р.), 14 лютого – день смерті Кирила Філософа († 869 р.), 6 квітня – день смерті моравського архієпископа Мефодія († 885 р.). Ці Кирило-Мефодієвські свята присутні практично у всіх древніх слов’янських календарях і є обов’язковою частиною болгарських і сербських місяцесловів кінця XII – початку XIV ст., тобто дофілофеївської  традиції. Присутність корпуса Кирило-Мефодієвських свят у місяцесловах традиції Київської Церкви XI – XIII ст. значна: з 38 відомих календарів Євангелій і Апостолів, у 12 згаданий хоча б одно з розглянутих свят. Святкування пам’ять цим святим знаходимо й у найбільш древніх церковних книгах, що були створені в Київської Русі. Так, Остромирове Євангеліє (1057) і Збірник Святослава (1076) містять пам’яті св. Кирилу, а Архангельське Євангеліє (1092) – пам’ять св. Мефодію.

Саме великий вплив обряду св. Мефодія і Кирила на формування християнських осередків на землях Київської Русі (сучасних України та Білорусі), сприяло посиленню культу цих святих у Київськім Православ’ї.

Так, досліджуючи календарі богослужбової літератури Київського Православ’я ХІІ – ХIV ст., Спостерігаємо процес одночасного святкування пам’яті св. Кирила і Мефодія. При цьому дата єдиної пам’яті береться згідно дня смерті св. Мефодія – 6 квітня. Треба особливо відзначити той факт, що вперше подібна пам’ять зустрічається саме в богослужбової літератури Київського Православ’я. Перший приклад подібного святкування пам’яті св. братів знаходимо в Студитської Міней XII ст., що містить богослужіння (службу) «святим Учителям Слов’янським Кирилу Філософу і благословенному Мефодію» [19, ст. 56]. Також прикладами цієї традиції є календар ростовського Євангелія XIII ст. [20, ст. 252 об.] і Студитського Статуту другої половини ХIV ст. [21, ст. 67 об.].

Традиція одночасного вшанування пам’яті святих рівноапостольних Кирила і Мефодія саме 6 квітня, потрапила з Київських – у південна-слов’янські церковні календарі. Воно зустрічається в Драганової мінеї (кінець ХІІІ ст.) [22, ст. 421], Лесновським Євангелії (кінець ХІІІ – початок ХIV ст.) [23, ст. 133] та Загравським Євангелії (1305 р.) [24, ст. 240 об.].

На нашу думку, сукупність цих даних дають нам всі підстави стверджувати про досить велике поширення культу св. Мефодія на землях Київської Русі та первинної християнізації Київської Русі саме в обряді св.. Кирила і Мефодія.

Разом з тим, починаючи з другої ХІІ століття назираємо певне випадення всього корпуса Кирило-Мефодієвських пам’ятей з календарів Київської Церкви. Цей процес, швидше за все, є результатом жорсткого канонічного підпорядкування Київської митрополії Константинопольському патріарху та спроб Київських митрополитів грецького походження пов’язати історію Київського Православ’я виключно з Візантією та грецьким впливом.

Особливої цензурі Київських митрополитів грецького походження підверглися пам’яті вшанування св. Мефодія. Це, на нашу думку, пов’язано з його архієрейством та, відповідно, більшим впливом Святителя та його учнів на християнізацію Київської Русі.

Так, згідно з «Опису рукописів, що зберігаються в архіві святійшого урядового синоду» (охоплює рукописи з XIIІ по XVIII ст.), З більше тисячі рукописів архіву, ім’я св. Мефодія згадується тільки чотири рази [510, № 657, № 928, № 929, № 1143]. При цьому дата його пам’яті подається: в церковних Статутах XVII ст. – 20 Червня [25, № 928, № 929]; богослужбовим збірнику XVIII в. і Святцях XVII – XVIII ст.ст. [25, № 657, № 1143] – 11 травня. Тільки чотири згадки пам’яті св. Мефодія дає і описання «Міней – Читієй» (XVI ст.) З зборів Софійське бібліотеки [26, № 1318, № 1321, № 1322, № 1352]. При цьому додаються ще дві нетрадиційні пам’яті: 17 жовтня [26, № 1318, ст. 34] і 12 червня [26, № 1322, ст. 123].

Разом з тим, у порівнянні з пам’ятями св. Мефодія, пам’ять св. Кирила, який був тільки ченцем та творцем абетки, тривало згадується практично у всіх рукописах архіву ХVІ – ХVІІІ століть [25, №596; № 573; № 579; № 584; № 588; № 591-596; № 601; № 604; № 605; № 611; № 614; № 622; № 627; № 631; № 641; № 653; № 660; № 666; № 669; № 718; № 730; № 740; № 881; № 917; № 921-924; № 926; № 928-930; № 932; № 935; № 1140; № 1143; № 1145-1165], при цьому дата пам’яті застається незміною – 14 лютого.

Але «поспіх» греків у витисканні пам’ятей св. Кирила і Мефодія з церковних календарів Київської митрополії відбувся тільки після руйнування Києва і переміщення центру митрополії в Володимир (на Клязьмі) і далі до Москви, де раніше пам’ять святих братів не була викоренена в народної пам’яті. Тут повний цикл Кирило-Мефодіївське свят присутній тільки в одному рукописному пам’ятнику другої половини XIII ст. – Синайським Апостолі, а в ХIV ст. повний цикл подібних свят у календарях Київської взагалі не зустрічається. Ми проаналізували 140 стародавніх місяцесловів Київської митрополії XIV ст. і побачили, що тільки 22 з них містять хоча б одну Кирило-Мефодіївську пам’ять. При цьому переважна більшість розглянутих рукописів була створена на території Московського князівства або має московське першоджерело.

Разом з тим, шанування св. Мефодія серед віруючих саме Київського Православ’я (на землях сучасної України і Білорусі) не припиняється. Назирається цікава тенденція, коли, не знаходячи пам’ять св. Мефодію в «нових» грецьких богослужбових книгах московського походження, писці Київської Русі поміщали їх пам’яті в дні однойменних  візантійських святих. Так, Євангеліє київського походження XIII ст. [27, ст. 127 об.], Луцьк Євангеліє XIV ст. [28, ст. 253], Студитський Статут 1398 [29, ст. 67], Пролог 1400 р. [30, ст. 116], зміщають пам’ять св. Мефодія під 20 червня, коли Константинопольська Церква відзначає пам’ять св. Мефодія Потарського.

Подібне заміщення знаходимо і в Румянцівському Обіходнику першої половини ХIV ст., коли замість пам’яті св. патріарха Мефодія Константинопольського (14 червеня), міститься пам’ять «святих святителів Мефодія і Кирила» [31, ст. 95 об.].

Таким чином можемо зробить висновок, що через великий міцний вплив святих рівноапостольних братів Кирила і Мефодія на християнізацію Київської Русі, їх пам’яті зайняли тривале місце в народної пам’яті й, через це, у церковних календарях Київського Православ’я. При цьому шанування святих братів народами Київської Русі (українцями та білорусами) було настільки міцним, що навіть рішучі та дієві кроки Київських митрополитів грецького походження по витисканню цих пам’ятей, не змогли остаточно витиснути їх з народної та церковної пам’яті.

Висновки

Всі викладені вище факти: уплив саме київських перекладів на розробку слов’янської кирилиці, першості св. рівноапостольного Кирила і Мефодія в слов’янській богослужбового традиції, близькість єпархії св. рівноапостольного Мефодія до Києва і виражено, на підставі рукописів XII-XIII ст., тривале застосування Кирило-Мефодіївських перекладів слов’янських богослужбових та віронавчальних книг у Київської Русі, дає нам право стверджувати про міцний вплив саме обряду святих рівноапостольних Кирила і Мефодія в Київському Православ’ї, згадки про які заховалися до нашого часу.

Тому сьогодні, коли ми відроджуємо в Української Православної Церкві Київського Патріархату саме традицію та споконвічний автентичній  обряд Київського Православ’я ІХ – ХVII століть, варто подумати про вертання всього корпусу історичних пам’ятей святих рівноапостольних Кирила і Мефодія в наші церковні календарі.

Посилання

1. Гаек С., Гурка Л. Эўропа, Эвангельле, Беларусь: Рэфлексіі напярэдадні Трэцяга Тысячагоддзя // Слова №1. Ворша-Люблін, 1997.
2. Хойнацкий А.Ф. Память святых и равноапостальный Кирила и Методия в пределах Югозападного края России. Б.м., 1872.
3. Нагаєвський Ісидор о. Кирилр-Методіївське Християнство в Русі-Україне. Рим, 1962 р.
4. Карташев А.В. Очерки по истории Русской Церкви. Т.І. Париж, 1959
5. Воспоминание о древнем православии западной Руси. М., 1867
6. Моця О.П. Релігія і церква. // Історія культури давнього населення України. Т. І. К., 2001.
7. Ісаевич Я. Д. Культура Галицко-Волынской Руси// Вопросы истории. № l. 1973.
8. Моця О.П. Релігія і церква. // Історія культури давнього населення України. Т. І. К., 2001
9. Пекар А. Чернече життя Київської Руси в домонгольській добі. //Нарис історії Васильянського чину Святого Йосафата. Рим., 1992.
10. Срезневский И.И. Древние памятники русского письма и языка. Общее повременное обозрение. // Известия Императорской Академии Наук по отделению русского языка и словестности. Т. 10. Вып. 1. СПб, 1861
11. Георгиев Е. Славянская письменность до Кирилла и Мефодзия. София, 1952
12. Франко І. Найстаріші пам’ятки південноруського письменства / Зібрання творів в п’ятдесяти томах. Т. 40. К., 1983
13. Висоцький С.О. Азбука з Софійського собору в Києві та деякі питання походження кирилиці // Мовознавство. № 4, 1976.
14. Нагаєвський Ісидор о. Кирилр-Методіївське Християнство в Русі-Україне. Рим, 1962.
15. Шиманский Г.И. Литургика: Таинства и обряды. М., 2003.
16. Никітенко Н.М. Свята Софія Київська: історія в мистецтві. К., 2003.
17. РГАДА, Син. тип. 1.
18. Воскресенский Г.А. Древлеславянский Апостол, Послания св. апостола  Павла по основным спискам четырёх редакций рукописного славянского апостольского текста. Вып. 1, Сергиев Посад, 1892.
19. Горский А.В., Невоструев К.И, Описание славянских рукописей Московской Синодальной библиотеки. ІІІ ., ч. 2. М., 1917
20. Ростовское Евангелие, ГИМ Арх. 1
21. Студийский Устав. РГАДА Син. тип. 144
22. Срезневский И.И. Сведения и заметки о малоизвестных и неизвестных памятниках. NLXVIII: Трефологий Зографского монастыря ХIII века. // Записки Императорской академии наук. Т.28, кн. 1., приложение 1. СПб., 1876.
23. JAЗУ IV d 12
24. Zograf. I d 9 (копія з мікрафільму Патрыяршага інстітута патрыстычных даследванняў у Влатадоне (Салонікі))
25. Описание рукописей хранящихся в архиве святейшего правительственного синода. Т. I. СПб., 1904.
26. Софийская библиотека. Выпуск II. СПб, 1907.
27. Евангелие РНБ F.п.I.118
28. Луцкое Евангелие, РГБ. Рум. 112
29. ГИМ Син. 333.
30. ГИМ Син. 240
31. РГБ Рум. 284

прот. Сергій Горбик,

 науковий координатор проекту «Київське Православ’я»