Христос Воскрес!

Любі брати і сестри!

У цю останню неділю перед відданням свята Пасхи, коли ми вітаємо один одного словами благої вісті про Воскресіння Христове, Церква звертає наш погляд на одне з чудес Спасителя, особливо виділяючи цю подію. Слід зауважити, що кожна з шести Неділь після Пасхи носить свою назву відповідно з тою євангельською подією, але подія, що відзначається в цю Неділю є особливою, бо перед нашими очима постає людина в усіх відношеннях дивовижна, чому і звертає на її Свій пильний погляд Спаситель.

Людина ця була сліпою від народження, що дало учням Спасителя привід запитати свого божественного Вчителя: «Хто згрішив, він чи батьки його, що сліпим народився?» Юдеї вірили, що всі нещастя трапляються з людьми не інакше, як в покарання за їхні власні гріхи або гріхи їх батьків. Це вірування ґрунтувалося на законі Мойсея, свідчить, що Бог карає дітей за провину батьків до третього і четвертого роду (Вих. 20, 5). Христос відповів учням: «Ні він не згрішив, ні батьки його, але так виявитися справа Божа на ньому». Потім Ісус роз’яснює учням, що Він на те посланий Отцем Небесним, щоб здійснити діла Божі, справи світла, тому що Він Сам є «Світло світу», щоб через чудо зцілення відкрилося, що Христос прийшов у світ для освіти людей, які перебувають в сліпоті не тільки тілесної, але й духовної.

І ось чудо, яке здійснив Господь, справило сильне враження на всіх, хто знав сліпця, так що деякі з них навіть засумнівалися, чи той це сліпець, якого вони бачили хто проситиме милостиню. Але прозрілий підтвердив, що це він і є. Колишнього сліпця повели до фарисеїв, щоб дізнатися їхню думку про диво, тим більше що ця незвичайна справа була скоєна в суботу, коли, за тлумаченням фарисеїв про суботній спокій, не слід було навіть лікувати недужих. Фарисеї стали чіплятися, звинувачуючи Спасителя, що це велике діло Боже створене в день Божий, в суботу. Не знаходячи жодного слова, щоб протистояти Істині, Яка блищала перед ними небаченим дивом, фарисеї все ж таки не втрималися і в заздрості і злості полився бруд хули на Бога і на Духа Святого.

Чому тут, любі брати і сестри ми бачимо той смертний гріх фарисеїв?

Бо у цім діалогу зціленого та фарисеїв перед нами, з одного боку, у всій своїй наготі відкривається картина найстрашнішої і небезпечної сліпоти – сліпоти духовної, а з іншого – продовжують розкриватися діла Божі в подвигу сповідника, що здійснював  колишній сліпець. Протистояння зціленої сліпоти і сліпоти не зціленої, так ясно і наочно явлене нам у сцені допиту сліпонародженого, буде повторюватися в історії людства незліченну безліч разів – і в мучеництві перших християн, і в догматичних суперечках Вселенських Соборів, і в жертвоприношеннях всіляких і модних революцій – або червоних і кривавих, або різнокольорових та оксамитових. Завжди сліпа і зла брехня буде переслідувати істину. Але найбільше дивує те, що чим сильніше і витонченішими буває гоніння на правду, тим вона повніше і яскравіше розкривається. Саме це ми можемо спостерігати і в даному випадку: чим більше сил вживали фарисеї, щоб затьмарити диво зцілення сліпонародженого, піддаючи допиту його і його батьків, тим сміливіше і переконливіше ставали слова зціленого, що свідчать істину.

Саме за свідчення істини, мужність у боротьбі за правду зцілена Христом людина була об’явлена фарисеями ізгоєм, викинута з тогочасного суспільного життя…

Він позбавлений всіх прав. Відтепер ніхто за юдейськими законами не може з ним ні спілкуватися, ні допомагати йому, ні жити разом з ним. Батько і мати відмовилися від нього.

«Коли батько й мати покинули мене, то Ти, Господи, прийняв мене…» (Пс. 26:10). Ці слова справді є пророцтвом того, що сталося з зціленим… Бо Ісус, почувши про вигнання зціленого сліпця і відлучення його від синагоги, Сам знайшов його і, бажаючи просвітити душевні очі запитав: «Чи віруєш ти в Сина Божого?» (Ів. 9:35). Прозрілий запитав: «а хто Він, Господи, щоб мені вірувати в Нього?» (Ів. 9:36). І тоді Спаситель говорить йому, майже як і самарянці в євангельському читанні минулого тижня: «І ти бачив Його, і Він говорить з тобою» (Ів. 9:37). І ніяких більше доказів не потрібно було сліпому з народження. Він вклонився Йому як Богу і сказав: «Вірую, Господи» (Ів. 9:38).

Ця віра колишнього сліпця дала Христу привід висловити думку про сліпоту духовну тих, хто не вірував в Його Божественний прихід: «На суд Я прийшов у світ цей, щоб незрячі бачили, а зрячі стали сліпими.» (Ін. 9:40).

Бо коли у світ з’явилося справжнє Світло,що просвіщає кожну людину, то побачити Його й увірувати в Христа змогли саме ті, хто шукав це Світло у всій простоті смиренного серця, вважаючи себе «незрячими». Навпаки – ті, хто у своїй гордості уявляли себе, що вони «все бачать» та «усе знають», а тому не відчували потреби у вірі в Христа, ці уявні мудреці виявилися жалюгідними духовними сліпцями, що відкинули світло істини, принесене на землю Христом.

Тому саме для нас, для нашого покоління, що живе в страшним нападі гріховних спокус світу цього, особливо важливо сьогоднішнє оповідання про зцілення сліпонародженого. Бо ми всі – покоління сліпонароджених. Більшість з нас були народжені в богоборчий час, та і зараз світ потерпає від богоборців та єретиків. Ці сьогоднішні фарисеї спробують переконати нас, що щастя тільки в гріху; що без признання гріху нормою «неможливо справедливе суспільство» та нам потрібно для «щастя» відмовитися від правди Божої…

Але чудо Боже здійснилося над нами. Господь, не питаючи, віруємо Чи ми, а, навпаки, знаючи, що цієї віри в нас немає, скорбутами помазав нас, як святим миром, і мільйони, мільйони людей в нашій країні зцілилися. Отверзлися їх духовні очі.

Наше прозріння в тому і полягає, що ми починаємо бачити себе сповненими гріхів і здатними до будь-якому злу і будь-якому зрадництва. Наше прозріння – в тому, що ми починаємо бачити світ таким, як він є – лежачим в злі. Наше прозріння – в тому, що ми починаємо бачити і цінувати в цьому світі більш всього лише велике милосердя Боже до нас і до всього сліпого людства.

Так будемо і ми, любі браття і сестри, з благанням молитися до Господа, щоб визволив нас від сліпоти, що народжує гріховні пристрасті, щоб відкрилися наші душевні очі і відбулося диво прозріння, як у сліпця, який хотів бачити світ і Творця, до того не відаючи Його краси і слави. І якщо ми, ще не бачачи краси і слави Царства Небесного, будемо просити Господа просвітити нас Його світлом, будемо всіма силами прагнути до спасіння, то Господь по Своєму милосердю і по нашій вірі може сподобити нас цього дива і ввести нас у Своє вічне Царство.

прот. Сергій Горбик

9 червеня 2013 р.Б.