Пам’ять 14 / 27 травня
Святитель Микита народився в Києві, в ранньому віці прийняв чернечий постриг у Києво-Печерському монастирі і, незважаючи на заперечення ігумена Никона, пішов у затвор. Житіє повідомляє, що він був повалений спокусі від диявола і не витримав його. Про нього так розповідає «Києво-Печерський Патерик» (слово 25):
«Був за часів преподобного ігумена Никона один брат на ім’я Микита. Він, бажаючи, аби славили його люди, задумав діло велике, та не Бога ради. Почав прохати в ігумена [дозволу] піти в затвор. Та ігумен забороняв йому, тлумачачи: «О дитино, не буде тобі користі сидіти в бездіяльності, бо ж ти ще юний. Краще буде для тебе перебувати поміж братами й трудитися для них – так не втратиш ти своєї нагороди. Ти ж сам бачив, як брата нашого святого Ісакія Печерника біси ввели в оману. Лише й спасла його велика Божа благодать заради молитов преподобних отців Антонія та Теодосія, які й донині творять багато чудес». Та Микита казав: «Не дам я себе звабити такими речами. Прохаю ж у Господа Бога, аби й мені подав дар творити чуда!» Никон же відповідав: «Понад сили є прохання твоє. Пильнуйся, брате, не загордій, аби не впасти. Велить тобі наше смирення служити святій братії, заради якої й одержиш вінець свій за послух». Але Микита ніяк не прислухався до сказаного ігуменом, а як забаглося йому, так і вчинив: замурував за собою двері та й пробував [у келії] безвихідно.
Невдовзі спокусив його диявол. Отож під час того, як він співав [псалми], почув голос, що молився разом із ним, та стало чутно невимовні пахощі. Оце ж його і звабило, бо подумав він: «Якби не був то ангел, то не молився б зі мною та й не чутно було б пахощів Святого Духа». І почав він ревно молитися: «Господи, Сам явися моєму розумінню так. щоб побачив я Тебе». Та був йому голос: «Не явлюся я тобі, бо ще юний ти: щоб не вознісся ти та не впав долі». Затворник же промовляв зі сльозами: «Ні, Господи, не піддамся спокусі, бо ж навчив мене ігумен мій не піддаватися диявольській облуді, та вчиню все, що лиш велиш мені». І тоді душегубний змій узяв над ним владу й сказав: «Неможливо для людини, яка в тілі пробуває, бачити мене, тому посилаю до тебе мого ангела, щоб залишався він при тобі, а ти ж чини його волю». І вмить постав перед ним біс у подобі ангела. А чернець упав перед ним ниць і поклонився йому, як ангелові. І сказав йому біс: «Ти вже не молися, а читай книги і через них спілкуватимешся з Богом, та й подаватимеш корисне слово тим, хто до тебе приходитиме. Я ж повсякчас перебуватиму в молитві до свого Творця за твоє спасіння». І чернець дав ввести себе в оману, отож більше не молився, а ретельно взявся за читання та повчання. Коли ж бачив біса, що безперестанку за нього молився, то радів йому, як ангелові, котрий творив за нього молитву. З тими ж, хто приходив до нього, провадив він розмови про корисне для душі й почав пророкувати, й пішла про нього велика слава, бо ж усі дивувалися словам його, що збувалися.
Послав якось Микита до князя Ізяслава зі словами: «Оскільки нині в Заволочі вбили Гліба Святославича, то чимшвидше пошли сина свого Святополка на престол у Новгород». Як сказав, так і сталося: прийшла невдовзі звістка про смерть Гліба. І відтоді Затворник набув слави пророка: князі та бояри почали до нього вельми дослухатися. [Річ у тім, що] бісові майбутнє не відоме, а сповіщає він про те, що сам учиняв або ж на що підбивав людей лихих: чи то вбити, чи то вкрасти. Коли ж приходили до Затворника почути слова потіхи, то біс – отой гаданий ангел – відповідав йому про все, що з тими людьми траплялося. Він провіщав – отак і збувалося.
І ніхто не міг змагатися з ним у знанні книг Старої о Завіту, бо ж знав він їх напам’ять: Буття та Вихід, Левіт, Числа, Судді, Царства та всі книги Пророків почергово та знав добре всі книги юдейські. А Євангелія та Апостола – святі книги, передані нам у благодаті задля нашого утвердження та на нашу поправу, – ніколи не бажав ані бачити, ані слухати, ані читати, ані щоби хтось про них говорив з ним. І з того всі зрозуміли, що ворог спокусив його.
Не могли того стерпіти оті преподобні отці: ігумен Никон, Йоан, котрий став ігуменом після нього, Пимен Посник, Ісая, котрий став єпископом Ростова, Матвій Провидець, святий Ісакій Печерник, Агапіт-лікар, Григорій Чудотворець, Микола, котрий став єпископом Тмуторакані, Нестор, який написав Літопис, Григорій, який канони укладав, Теоктист, котрий став єпископом Чернігівським, Онисифор Провидець. Усі ці богоносці прийшли до введеного в оману і, помолившись Богові, відігнали від нього біса, й відтоді [чернець] його вже не бачив. Вивели Микиту з келії та розпитували його про Старий Завіт, аби щось від нього почути. Та він присягався, що ніколи тих книг і не читав: так як раніше знав юдейські книги напам’ять, так тепер жодне написане слово не було йому й відоме, попросту кажучи, жодного слова й не знав. Оті преблаженні отці ледве навчили його грамоти».
Після цього преподобний Микита, залишивши з благословення старців затвор, жив у суворому пості й молитві, найбільше вправляючись у послуху і смиренні. Милосердний Господь, по молитвах святих старців, звів його з глибини падіння на високий ступінь духовної досконалості.
У 1096 році Микита був зведений митрополитом Київським Єфремом в єпископський сан і призначений на новгородську кафедру. У «Розписи, або короткому літописці Новгородських владик» Микита називається шостим Новгородським єпископом. За час свого єпископства Микита побудував кілька храмів (Спасо-Преображенський храм на вулиці Ільїна (перебудований у 1374 році), Благовіщенський храм на Городище, дерев’яний храм Різдва Пресвятої Богородиці в Антонієвих монастирі). Літописи також повідомляють про прижиттєві чудеса єпископа Микити (зупинив пожежу, звів дощ).
Микита помер в 1108 році і був похований новгородському Софійському соборі. У 1547 році на першому Макаріївському соборі він був канонізований для загальноцерковного шанування. 30 квітня 1558 архієпископом Пименом були знайдені мощі Микити, оголошені нетлінними.
У 1956 році мощі Микити були перенесені єпископом Сергієм (Голубцовим) з Софійського собору в Миколаївський собор, а в 1962 році – в храм в ім’я святого апостола Пилипа. У 1993 році мощі святителя Микити були повернуті до Софійського собору.
Тропар та кондак пам’яті 14 / 27 травня
Тропар святителя Микити, затворника Києво-Печерського, єпископа Новгородського, глас 2
Небесного простору бажаючи, / від юності в тісному місці затворився ти, / в ньому ж спокушений був ворогом, / і знову смиренням і послухом / переміг ти спокусника славно, Микита, / і нині, у Престолу Христа стоячи, / молі Його про спасіння всіх нас.
Кондак святителя Микити, затворника Києво-Печерського, єпископа Новгородського, глас 1
Перемігши спокусу ворожу, / добро і світло чеснотами просяявши, / в ризи святителя облачився ти, / преславний Микита, / в них же світлом житія твого / і чудесами сяючи біліше сонця, / багатьох освітивши, привів до Христа, / Його ж моли за нас , що тебе оспівують славно.