Дорогі брати і сестри! Христос народився для нас і заради нас!

Знову прийшло Різдво – свято Його Народження. Це свято радості для всіх нас!

Бог позичає нашу людську природу, щоб повернути її нам у багатстві. Він стає частиною нашої вразливості, щоб ми всі могли розділити Його Божественність. Ставши людиною, Він бере на Себе нашу гріховну природу. Він, Сам безгрішний, робить це не для того, щоб нав’язати нам нову мораль, але щоб ми здобули Його святість, щоб наша людська природа стала божественною. Він сходить до нас, щоб ми могли піднятися на найвище небо. Він відмовляється від усього, щоб ми могли стати учасниками всього.

Ісус є втіленим Богом, що вперше з’являється пастухам. Він постає перед ними, як перед нами: у смиренні та слабкості, а не у своїй божественній всемогутності. Немовля в пелюшках віддалося піклуванню тих, хто його оточував. Він абсолютно беззахисний! Він залежить від усіх. І Він хоче, щоб ми відкинули наші дорослі недоліки і стали подібними до малої дитини, про яку сказано в Євангелії: «Бо найменший між вами стане найбільшим» (Лк. 9:48).

Радуємось і радіємо, бо якщо ми слухаємо голос Божий, то цієї ночі у вертепній простоті всі наші почуття відкриті для божественної присутності. Цей голос промовляє до людей, примиряє їх, наповнює любов’ю, світлом, радістю та миром. І неважливо, що надворі холод, нещастя та злидні.

Ернест Хемінгуей починає свій роман «По кому дзвонить» словами англійського поета, солдата і священика Джона Донна: «Жодна людина не є островом сама по собі, кожна людина є частиною материка, частиною землі; і якщо хвиля знесе в море прибережну скелю, то Європа стане меншою, а також, якщо вона змиє край мису або зруйнує замок твій чи твого друга, – так смерть кожної людини применшує і мене, бо я об’єднані з усім Людством, тож ніколи не питай, по кому дзвонить дзвін: він дзвонить за Тобою».

Дороги мої, Україна вже понад 1000 днів перебуває у стані війни, і це торкається нас не лише емоційна, а й безпосередньо. Кожна людська смерть применшує нас. Плач кожної дитини, кожної матері, кожної сестри й брата – це наш плач. Молімося в храмах нашого Екзархату і вдома: щоб Господь поглянув із неба і побачив біль і страждання Своїх дітей, сльози в їхніх очах, зазирнув у їхні стражденні душі. Він знає, що гріх і беззаконня піднялися над нашими головами, але нехай Він помилує нас, бо Він наша надія і міцна стіна. Нехай Він просвітить тих, кого ця війна не торкнулася, і дасть їм розуміння виконувати святу волю, про яку Він сказав: «Щасливі миротворці, бо вони синами Божими назвуться».

Господи, Благий Боже і Людинолюбний, дай народу України витривалості, надії та сили протистояти цій несправедливій навалі! Скеруй ангелів зі святих Твоїх висот до всіх постраждалих від цієї війни, коли вони залишилися на Батьківщині, або мусили піти на заслання, і дай їм усім терпіння, стабільність і розраду!

І все ж з глибини душі виникає велике і серйозне питання: чи можемо ми, забувши про всі нещастя людства, насолоджуватися Божою радістю? Як ми можемо сповідувати радість у Богові, Який прийшов спасти людей, якщо ми не ототожнюємо себе з тими, хто страждає від усього того, що гнітить сучасний світ?

Євангеліст Лука дає нам відповідь. Пастир є ангелом, щоб сповістити їм радісну звістку про народження Ісуса: «Нині народився вам Спаситель у місті Давидовому, Який є Христос Господь» (Лк. 2:11). Щоб ми Його впізнали, апостол Лука дає нам незбагненний розумом знак: «І ось вам знак: ви знайдете Немовля в пеленах, що в яслах лежить» (Лк. 2:12). . Сказано – зроблено! Пастухи не обмежуються лише прийняттям доброї новини. Вони негайно поспішають знайти вертеп.

Саме цієї рушійної сили нам часто бракує. Безсумнівно, причиною цього є вбогість нашої віри та любові. Але тим більше, що ми схильні застрягати в своїх нещастях, схильні зупинятися перед перешкодами і, не без певного задоволення, замкнутися в собі замість того, щоб поспішити подивитися на небо і побачити там зірку – знак великої радисті нам дарований. У нас народилася Дитина, і Вона спить в яслах!

«Як Бог, якого не вміщає весь світ, у лоні матері вмістити?! Як Той, Хто сидів праворуч Батька, тепер лежить на руках у Матері?! Він один це знає, Він хотів цього, Він був достатньо добрим, щоб це зробити! Він був безплотний і з волі Своєї воплотився…» – йдеться в одному із сьогоднішніх літургійних співів.

Це наша надія, наша впевненість! Через олюднення Бога всі можуть бути спасенні. Необхідно мати твердість духу, щоб нести в наших серцях звістку надії про Христа, який перебуває посеред нас і спасає нас у сучасному світі.

Цю твердість духу несуть духовенство та парафіяни нашого Екзархату!

Я дякую вам, дорогі отці, дорогі брати і сестри з усієї Литви. Ці часи були нелегкими для кожного з нас, але через вас я відчув Божу підтримку та Його близькість.

Дякуємо також дорогим друзям з братських Церков! Ваша допомога, а не тільки молитва, підтримувала і допомагала нам. Ми дякуємо владі Литви, незалежно від партійної приналежності! Ваше розуміння та підтримка безцінні для нас!

Готуючись до зустрічі нового 2025 року, бажаю Божого благословення вам, вашим родинам і всім, хто вам дорогий. Запевняю всіх, що молюся разом з усіма, хто живе і працює, з кожним, хто страждає і страждає, а особливо з тими, хто перебуває в горі, потребі і розпачі.

Від щирого серця бажаю всім, щоб ми жили тут, у благословенній Литві, у мирі, злагоді та добробуті!

Екзарх Вселенського Патріарха в Литві ієромонах Юстин (Ківілоо).

Переклад українською мовою – «Київське Православ’я»