Ваше Блаженство та Преосвященні Святі Отці,

По-перше, дозвольте подякувати за ту честь, яка надана моїй персоні, щоб виголосити промову перед ієрархами нашої Церкви і навіть говорити про Константинопольському соборі 1351 року, який через важливості обіймав його питання отримав найменування IХ Вселенського собору. У питанні яким займався даний Собор наша віра приходить до конфліктного зіткнення і дуже сильного з єрессю папізму. З цієї причини вчення цього Собору має пронизувати все наше пастирське служіння й нашу проповідь, але в більшості випадків цього не відбувається, тому наші християни богословські кульгають та виявляють у своєму житті неповноцінну духовність.

1 Згідно найменуванням теми, яка мені була запропонована для розкриття, мене попросили розповісти й про характеристику Константинопольського собору1351 року як IХ Вселенського собору. В історії нам відомі тільки сім офіційних Вселенських Соборів, але було б неправильно вважати, що тільки на них зупиняються Вселенські собори, точно також було б помилкою говорити про те, що Святі Отці закінчуються на прп. Іоані Дамаскіні та свт. Фотії Великому. У Церкви Святий Дух перебуває завжди, Він вказує на отців, й завжди коли у Церкві виникають критичні ситуації, а єпископи призиваються на собори для того, щоб вирішити їх за допомогою освіти від Святого Духа існуючі проблеми.

Ми будемо говорити переважно про скликаний в Константинополі Собор 1351 року, який має ознаки IХ Вселенського собору, бо:

(А) предметом його обговорення було дуже важливе питання, яке підсумовує і вінчає все православне богослов’я і духовність, а в цьому питанні стикаються дві традиції, православна і франко-латинська.

(Б) Він був Вселенським собором, бо він займався вельми важливим питанням віровчення, яке є продовженням тих питань якими займалися в Древній Церкві. В IV-му столітті Святі Отці зіткнулися з єрессю Арія, який говорив, що Слово Боже творіння. І Собор 1351 в Константинополі, про який ми говоримо, зіткнувся з єрессю Варлама, який говорив, що енергія Бога є створеною. Хоча цей Собор старанно займався догматом про божественні енергії, тим не менш він має схожість з VI Вселенським собором та розглядається як його продовження. Цей собор прийняв рішення про те, що Христос має дві волі, божественну і людську, про що згадується і в Томосі Собору 1351года. Дійсно, єретики, які були засуджені цим Собором, як про це говорить Томос, ще гірше монофелітів, яких засудив VI Вселенський Собор.

(В) Собор в Константинополі 1351 також ще розглядається як Вселенський, бо він прийняв рішення попередніх соборів, про що свідчить і доводить все богослов’я текстів Святого Письма і вченням всіх Святих Отців нашої Церкви, оскільки Томос цього собору підписали всі члени собору і тому що, в кінцевому підсумку, у «Синодик Православ’я», який висловлює свідомість нашої Церкви про перемогу і тріумф православних, Отці додали «глави проти Варлама та Акіндіна» (κατά Βαρλαάμ καί Ἀκινδύνου κεφάλαια).

І, нарешті (Г) найважливіше: Собор в Константинополі 1351 р. вважається також Вселенським також і тому, що богоносний отець свт. Григорій Палама розкрив вчення Церкви. Насправді авторитет Вселенських Соборів, як і іншим соборам, надають обожнення і богоносні Святі Отці, які їх збирають [1].

2. Але оцінка скликаного в 1351 році в Константинополі собору як Вселенського виявляється цілком виправданою, якщо ми визнаємо, що питання або питанні, якими він займався, є найважливішими.

Собор засудив єретика Варлама і його однодумців, проголосив вчення свт Григорія Палами православним і як вчення Церкви. Варлам був спочатку православним, освічених чоловіком, що живив велику любов до філософії і грецької писемності. Він прийшов у нашу країну з Південної Італії а, оскільки він відступив від віри, то він знову повернувся до Італії, став католиком і був удостоєний папістами сану єпископа.

Вузькі рамки і обмеженість часу для моєї доповіді примушують мене згадати про тих головних ідеях Варлама Калабрійського, що прийшли із Заходу, та які були офіційно засуджені на Константинопольському соборі 1351 року, тобто на соборі, про який йде мова. Таким чином, через його значущості, цей Собор постає як Вселенський, тому це те й є моїм питанням. Мені хочеться зовсім небагато сказати про те, наскільки жахливим і абсолютно неприйнятним є бог Варлама, якого піддав анафемі Собор. Як писав і говорив блаженної пам’яті о. Іоан Романідіс, і що мною доводиться в цьому моїй доповіді, богословські відмінності між Григорієм Паламою і Варламом є відмінностями нашого православного богослов’я від римо-католицької, франко-латинської традиції [2].

Почну своє слово: (а) філософ Варлам у богословських догматах і питаннях, вченні про походження Святого Духа, яке настільки глибоко відокремлює нашу Православну Церкву від римо-католиків – вдається ні до допомоги доказів з Біблії та Отців Церкви, а до людських роздумів, до логіки. Цей метод, був відомий Варламу з Заходу, звідки він прийшов, бо цей метод є основою римо-католицького богослов’я, що резюмується у приказці «вірую тому щоб розуміти» (credo ut intelligam). Згідно з цим принципом, який хотів застосувати Варлам у нашій області, чоловік приймає перші навчання-догмати, а потім за допомогою свого розуму, при цьому збройному філософією, він в них поглиблюється і відкриває нові догмати віри, такі як у католиків Filioque. Цей спосіб мислення і дій Варлама, тобто що при викладі догматів він використовував логіку і філософів, а не Священне Писання і Отців, особливо звернув свою увагу святий Григорій Палама. Святитель Григорій використовував метод докази (аподиктичний), це значиться він підходив до богословських питань, вдаючись до доказів з Священного Писання і Передання Церкви, в той час як Варлам використовує діалектичний метод, який спирається на силу розуму та вдається до припущень. Дійсно, у питаннях божественного характеру повинні бути застосовані методи доказів, які засновані на авторитеті слова Писання і Отців Церкви, а використання логіки та філософії можливо застосовувати лише в якості допоміжного інструменту. Варлам зробив прямо протилежне, і варламізм є, власне кажучи, саме таким. Варламізм для пізнання Бога передбачає використання філософії і сильної логіці, як це робили франко-латиняни, які використовували логіку як основу для їх богопізнання. Згідно з нашим православним вченням, яке виклав святий Григорій Палама, пізнання Бога ми знаходимо, вивчаючи Святе Письмо життям і вченням святих нашої Церкви, а головним чином пізнання Бога ми знаходимо переживанням покаяння у Церкві. Обожнення є джерелом пізнання Бога.

(Б) Філософії Варлам надає рятівний характер, він вважав її необхідним доповненням до божественного одкровення. Філософи для Варлама були немов Пророки і апостоли, і він їх вважав за божественних і освічених Богом. Проте, святий Григорій Палама в своїй праці «Тріади на захист святих ісихастів» («Ὑπέρ τῶν ἱερῶς ἡσυχαζόντων») виключив філософію з необхідних засобів, як безсилу для входження в сферу богопізнання, а їй він відводить роль лише для пізнання створеного [3].

(В) Якось Варлам вдостоївся побачити ченця ісихаста, який сидів на низькому сидінні для того, щоб зібрати свій розум. Його підборіддя було притиснуте до грудей, і він внутрішньо творив молитву «Господи Ісусе Христе, помилуй мене». Від нього Варлам почув, що робить він це для того, щоб побачити Божественне Світло. Вихованець Заходу, Варлам, побачивши та почувши це, перший виніс звинувачення ченцям, що вони, ченці, хочуть укласти свій розум в їхніх тілах (вони прагнуть укласти розум всередині тіла), в той час як він стверджував абсолютно протилежне, що «завжди необхідно з тіла вигнати розум» («ἔνδον τοῦ σώματος σπεύδοντας ἐμπερικλείειν τόν νοῦν»). Але при такому досконалому роздвоєнні душі і тіла, при такому дуалізмі, який відбувається, молитва, як зазначає Григорій Палама, це не більше ніж фантазія, яка викликає появу в душі образів та маріння. Але правильна молитва є реальним і дійсним досвідом, а не фантазією, і вона охоплює всю людину, і тіло, і душу. Спроба вивести, виштовхнути розум з тіла, як цього хотів Варлам – який спокусився баченим їм ченцем – нібито для досягнення розумного споглядання, яке раніше застосовувалося гностиками, ці зусилля, як я кажу, вважаються демонічними винаходами. Згідно християнському погляду тіло не є гріховним, тому і воно може бути житлом для розуму. Якщо ж Христос входить у тіло, то чому ж воно не підходить для того, щоб у нього увійшов і жив розум? Звісно ж розум, який є безтілесним, не може жити у тілі як якийсь матеріальний предмет, але як якась сіла [4].

Г) Варлам найбільше був вражений, що він чув про ченця – що ченці за допомогою свого аскетичного подвигу можуть досягати споглядання Божества, бачити Божественне Світло. Варлам наполегливо відкидав це і він робив це через те, що був послідовним прихильником римо-католицького богослов’я, яке його надихало на Заході, і яким, як виявилося, пошкоджена його душа [5]. Отже, згідно з римо-католицьким богослов’я Бог це тільки сутність. Безсумнівно, нестворена Божественна сутність не може бути побачена. Але Старий Завіт оповідає про патріарха Якова, що він бачив обличчя Бога і врятувався (Бут. 32:30). І Господь наш Ісус Христос сказав, що чисті серцем Бога побачать (Мт. 5:8) Спростовуючи Варлама, який відкидав можливість бачити Бога, свт. Григорій Палама виклав йому вчення Святих Отців Церкви з цього питання. Він говорив йому, що в Бозі ми розрізняємо сутність і енергії, що нероздільно перебувають. І по суті ми не маємо з Богом ніякого спілкування, тому що Він є абсолютно неприступним і непричетним. Однак стаємо причетними Богу через Його божественні енергії. Бог має енергії, за допомогою яких ми вступаємо в спілкування з Богом і досягаєм обожнення. Коли ж ми говоримо про енергії в Бозі, то під ними ми розуміємо самого Бога в Його діяльності і в Його самоодкровенні [6].

Д) З Богом без енергій, але тільки з однією сутністю, як про це говорив Варлам, а це сьогодні проповідують римо-католики, з таким Богом, за висловом Палами, у нас «величезна і непрохіда прірва» («χάσμα μέγα καί ἀδιάβατον»), так що не можемо з Ним увійти в якесь спілкування і зв’язок. І я кажу, що ми не хочемо такого Бога. Нас відштовхує таке неприступне трансцендентне божество Варлама. Нам необхідно знайти іншого Бога, причетного, найсолодшого Бога, Бога дуже близького до нас, щоб нам радіти Його явленню та присутності, і щоб Йому висловити всю нашу біль і нашу скорботу, і щоб ми могли знати, що Він чує та розуміє. Він є «Богом батьків наших» [7]!

Отже, Бог володіє енергіями, але при цьому необхідно бути уважними! Божественні енергії не є створеними, що не створеною є і Божественна сутність. Тому Варлам, після найсильніших напоумлень і переконань свт. Григорія Палами, був змушений визнати, що Бог має енергії, але «створені». Але, якщо Божественні енергії є створеними, то тоді ми не зможемо за допомогою них спасатися та обожнитися, бо просте створене не може спасати.

(Е) Отже, оскільки ми православні у Бозі розрізняємо сутність і енергії то ми приймаємо думку про те що ми володіючи чистотою серця здатні побачити Бога за допомогою нестворених Божественних енергій. Тому дуже добре свт Григорій сказав Варламу про цьому простому ченцю, що він молиться борючись в тому, щоб зібрати свій розум, щоб побачити Фаворське Світло. Для Варлама, який вірить в Бога, як тільки сутність бачення Бога нашими святими і бачення ними цього Фаворського Світла, яке врадило на горі Фавор Апостолів, їм тлумачиться в алегоричному сенсі, символічно, а не як реальність. Згідно з його висловлювань все це були «створене» «символічні» «загадкові» явлення вони є «примарними». Для Варлама раціоналіста всі ці розповіді про Божественні енергії в світі (чудеса, богобачення і т.д.) є плодами хворого або примарами, і демонічними фантазіями, є символами, які «іноді з’являються іноді зникають» («γινόμενά τε καί ἀπογινόμενα»), але, насправді, як він говорив, вони є «неіснуючими» («ἀνυπόστατα»). Насправді для Варлама не існує ніякого богобачення.

Ж) Тобто: Для нас, православних, наше спілкування з Богом досягається за допомогою енергії і дією Святого Духа, за допомогою нестворених Божественних енергій за умовою, звичайно ж, очищення серця, в той час як для Варлама і для духовно з ним споріднених спілкування з Богом досягається за допомогою створених людських засобів, за допомогою розуму, розуму та знання, і зовсім не обов’язково через чистоту душі. Це знищує відмінність нашої власної духовності від варламізму: Для нас, православних, духовне життя це не «робити» та «діяти» й рекламувати наші справи, але плач про наші падіння, щоб мати можливість нашим очищеним серцем побачити Бога. Православна пастирська діяльність полягає в тому, щоб навчати людей вченням святих отців про спосіб та засоби досягнення свого очищення, так щоб вони відчували та переживали серцем той самий тропар, який завершує Божественну літургію: «Ми бачили світло істинне, прийняли Духа небесного»! Давайте звернемо нашу увагу на фразу: «Ми бачили Світло»! Послідовники Варлама над нами і сьогодні сміються, як свого часу Варлам над тим згаданим нами ченцем, за подібного роду слово, яке він висловив йому. Але це Світло, відповідаємо ми Варламу, не є створеним або уявним, тому що воно, як ми говоримо, є «справжнім»! «Ми бачили світло істинне»! Православна духовність зі смиренним досвідченим переживання покаяння висловлює це просте, але глибоке богословське слово яке у давні часи говорила неграмотна бабуся: «З яким обличчям я побачу Бога»? Давайте звернемо увагу на фразу «побачу Бога», в той час як ерудит філософ Варлам не приймав думку про споглядання Бога.

У нашій Церкві безперервно триває П’ятидесятниця, про що свідчать богоявлення і осяяння у очищених серцем. У Церкви ми постійно маємо нових освічених і боговідців, як ми це бачили у святих отців нашої країни в отця ієромонаха Якова Порфирія, і освяченому ченця Паїсія. Чисті вже в цьому житті мають рай, тепер їм живуть, «тут і зараз», у Царстві Божому, у той час як у римо-католиків людина тільки у майбутньому столітті, в останні часи побачить Божественну сутність. Це жахлива брехня!

(З) Перш ніж завершити цю частину мого виступу, я хочу сказати про інше жахливе розумінні, яке дав Варлам висловом, що Божественні енергії є «створеними». Говорячи про «створені» енергії Бога, цей західний філософ розумів це так, що Бог під час творіння «створив» у природі істот енергії, а світ є цілком самодостатнім, як і людина, яка може жити і рухатися до своєї мети. Ці енергії і сили, які є «створеними» в існуючих, вони є, – говорив Варлам, – «дарами» і «благодаттю» Бога, і саме тому він вчив, що «благодать Божа є створеною» (κτιστή ἡ θεοποιός χάρις τοῦ Θεοῦ). Отже, тому світ може силами які «створені» при творінні існуючих, – каже Варлам, – направлятися до своєї мети і він не потребує Бога! … Справді, у вченні Варлама прихована ідея «про смерть Бога!» У своїй помилці Варлам підпав під вплив Заходу, який віддалив Бога від світу, а особливо виділив силу людини і розвинув якусь культуру без Бога [8].

3. Через сум’яття, яке було викликано ідеями Варлама і його війною з ісихастамі, був скликаний 1341 року Собор в Константинополі. На цьому Соборі, який привернув великий інтерес, бо він був відкритим і для народу, святий Григорій Палама стверджував на підставі Святого Письма і святоотцівської традиції, що людина наділена здатністю досягати за допомогою аскетичного подвигу та духовної досконалості розумного почуття нествореного Божественного Світла та постійного спілкування з Богом. І очищений може цього досягати тому, що Бог володіє не тільки Своєю недоступною нествореною сутністю але і Своєю нествореною Божественною енергією, яка є доступною і причетною. Таким чином, в очищених серцем людей є можливість бачити Бога, що не тільки відкидав, але і висміював Варлам. Собор виправдав святого Григорія Паламу і засудив Варлама. За порадою великого доместика і прем’єр міністра Іоана Кантакузена, Варлам попросив вибачення у свт. Григорія Палами, який дав йому прощення та подякував йому. Таким чином спокійно завершився Собор. У тому ж році, після появи Григорія Акиндина, який відтворював вчення Варлама, ототожнюючи у Бозі сутність і енергії, був скликаний ще один Собор, який засудили цього нового варлаамита. Пізніше, через виникнення нової полеміки проти свт. Григорія Палами, яка знайшла свою підтримку у патріарха Іоана Каліки, було прийнято рішення про скликання нового Собору під головуванням імператора Іоанна V та його матері імператриці в 1347 році. Собор проголосив свою прихильність Соборному Томосу 1341 року скинув послідовника Варлама патріарха Іоана Каліку, а святий Григорій Палама був проголошений поборником благочестя. Але й через чотири роки, проти нашого святого піднялася нова війна з боку Никифора Григорія. Він виявив знову всі попередні засудження Варлама на свт. Григорія, звинувативши його в двобожії – бо наш святий робив розрізнення у Богу, як ми знаємо, між сутністю і енергією – а цей Никифор Григорій подібним чином засудив вчення свт. Григорія про бачення Світла. Знову виникла потреба в скликанні нового Собору у 1351 році, що зробив патріарх Каліст. На цьому Соборі відбувається справжній тріумф ісихастів, бо члени Собору визнали рішення попередніх соборів 1341 та 1347 років і засудили Никифора Григорія і його однодумців. В подальшому був складений Томос разом з Діяннями, і були записані рішення Собору. Соборний Томос підписали: патріарх Каліст, імператор Іоан Kантакузен та всі присутні, але пізніше і багато інших митрополитів, понад п’ятдесят, не рахуючи їх єпископів, Іоан Палеолог і другий правлячий імператор Матвій Кантакузен, і сам імператор Іоан V Палеолог. Соборний Томос був піднесений і переданий патріарху Кантакузенові при офіційній церемонії у храмі Святої Софії. Собор, як ми вже говорили, мав ознаки і вид Вселенського Собору [9].

Блаженнійший Отець і Владико, і Преосвященні отці архієреї!

Питання про Константинопольському Соборі 1351 року, про який ми говоримо, як це виявилося, є важливим і воно вносить цінний внесок у всю православну духовність.

Дане питання звичайно ж стосується і нашої епохи, яка досить просякнута вченням і ідеями Варлама. Особисто мене вразило те величезне переживання Преосвященного митрополита Навпактського пана Єрофія, цього доброго пастиря моєї вітчизни, згідно з думкою якого у нашій країні циркулює нова єресь. Вона переважно є єрессю варламізму. Тому я смиренно вважаю, що існує потреба у тому, щоб припинити так звану проповідь з ідеями моралізму та обов’язку, якими звичайно ж харчується в наш час переважно соціологія. Існує необхідність у навчанні нас тому. щоб викладати вчення свт. Григорія Палами, який виражає вчення всіх Отців нашої Церкви, і, як сказав один викладач університету, «необхідно звичайно вважати що шлях православного богослов’я, як мінімум у найближчому майбутньому, повинен найрішучішим чином керуватися традицією паламізму» [10]. Як би там не було , але в наших проповідях нам необхідно говорити про розрізненні у Бозі суті та енергії, бо цей догмат є «ключем» до розуміння православного вчення і для захисту наших нових дітей від багатьох єресів, таких як «Нове століття». Варлам та його послідовники римо-католики, оскільки вони не приймають цього розрізнення та проповідують про Бога як тільки про одну сутність без Божественних енергій, це те що привело до ідеї про «смерть Бога». Це і передбачав наш святий Григорій Палама. «Філософ, – каже Варламу наш святий, – ти про Бога недіючого, немов Бог не існує!» І сьогодні діти на Заході ходять з плакатами на вулицях і викрикують: «Бог помер!» Але чий же Бог помер? Помер бог Варлама, а «Бог отців наших» є Бог Живий, як про це проповідує вже з глибини століть Старий Завіт разом з його безсмертними пророками. Цьому то Богу слава, честь і поклоніння на віки віків, амінь [11].

Примітки:

1. Тут отець Георгій Флоровський зауважує: «Верховна влада і здатність розрізняти істину у вірі надихається Церквою, яка дійсно є «божественною інституцією» в належному та вузькому сенсі слова, тоді як ні Синод або «Синодальна установа» є де-юре дивною, за винятком випадків, коли це є справжній образ або прояв самої Церкви». І тоді він каже: «Рішення Синодів були прийняті або відкинуті Церквою не з формальних або «нормальних» причин, і вирок Церкви був надзвичайно еклектичним. Синод не над Церквою, це був погляд на стародавню Церкву» (Αγία Γραφή -Εκκλησία – Παράδοσις, μετάφρ. Δημ. Τσάμη, Έκδ. Πουρναρά, Θεσ/νίκη, σελ. 133-134).

Покійний отець Іоан Романидіс говорить, що всі святі отці йшли тим же методом та мали особистий досвід правди віри. Їх зустріч на Вселенському Соборі давала їм можливість погодитися на однакові терміни з тим самим досвідом одкровення. Він пише: «Ні зміна, ні прославлення не можуть бути інституціолізовані. Ідентичність цього досвіду змін та прославлення серед харизматів, які мають такі ситуації, не обов’язково означає ідентичність догматичного вираження, особливо коли ці харизмати географічно віддалені протягом тривалих періодів часу. Однак, коли вони легко зустрічаються, вони погоджуються на єдність догматичної постановки їх ідентичного досвіду. Великий поштовх до ідентичного догматичного вираження давалися в той час, коли християнство стало офіційною релігією Римської імперії та задовольняло потребу держави розпізнавати справжніх цілителів від фальшивих лікарів так само, як державні органи несуть відповідальність за розрізнення. справжніх членів медичної професії, від міфічних та узурпаторів медичної науки, для захисту своїх громадян» (Ιησούς Χριστός η ζωή του κόσμου, πολυγραφημένη ομιλία, μετάφρ. μοναχού Μαξίμου Λαυριώτου, σελ. 59)

2. Дивись Ρωμαίοι ή Ρωμηοί Πατέρες της Εκκλησίας, τόμος πρώτος, Θεσσαλονίκη 1984, σελ. 119.

3. Дивись Την πρώτη τριάδα λόγων «Υπέρ των ιερώς ησυχαζόντων», Περί λυσιτελείας της έξω παιδείας, Περί κατοχής νου και Περί θείου φωτός).

4. Дивись Π. Χρήστου, Ο άγιος Γρηγόριος ο Παλαμάς, ο κήρυξ της Χάριτος και του Φωτός, σελ. 82.83.

5. Ότι ο Βαρλαάμ και γενικώς οι πολέμιοι των Ησυχαστών ενεπνέοντο από την δυτική θεολογία βλ. δυνατές αποδείξεις εις Αρχιμ. Β. Στεφανίδου, ΕΚΚΛΗΣΙΑΣΤΙΚΗ ΙΣΤΟΡΙΑ4, Εκδοτ. Οίκος «Αστήρ», σελ. 435.

6. Ця відмінність між Богом по суті і діям, яка є основною доктриною, була зроблена давніми отцями і тепер знову підтверджена дискусією між святим Паламою та єретичним Варламом. Святий Василій (4 століття) вже сказав: «Ми знаємо своїми силами, що говоримо нашому Богу, і ця річ близька до того, що ми брешемо. Але його дії до нас падають, і його річ залишається недоступною» (Лист 234.1). Якщо Бог є лише субстанцією і не має дій, то світ був створений з божественної сутності. Тоді, як говорить святий Григорій Палама, «сутність Бога – це будівництво дому», і це «все в усьому своє». Тоді, як знову каже той самий святий, і визнання святих будемо називати «обожнюванням», як часткою в божественній природі та сутності, але це неможливо. «Саме тому природа Бога викрила бога і богів, – говорить наш святий Григорій Палама.

7. Реальне слово святого Григорія Палама до Варлама дуже сильне, про що ми цитуємо: «Якщо ви згодні – розповідає він – між самозванцем і учасниками, прірва! Вони поширилися перед Богом, вони пов’язані між собою поетом і великим і нетлінним розривом між тим, хто є одним, і поколінням і адміністрацією генералів … Ми просимо іншого Бога, Сутність, яка є живою та незбагненною» (Υπέρ των ιερώς ησυχαζόντων 3,2,24)

8. Дивись Πρωτ. Θεοδ. Ζήση, Ο ΑΓΙΟΣ ΓΡΗΓΟΡΙΟΣ Ο ΠΑΛΑΜΑΣ, σελ. 72 εξ. και βιβλίο μας Ο ΑΓΙΟΣ ΓΡΗΓΟΡΙΟΣ Ο ΠΑΛΑΜΑΣ ΚΑΙ Η ΘΕΟΛΟΓΙΑ ΤΟΥ, Δημητσάνα 2007, σελ. 68.69.

9. Отець єпископ Афанасій Йевтик каже: «Ми вважаємо, що Константинопольський Собор Святого Григорія Палами у 1351 році, судячи як мінімум на підставі його великої богословської роботи, може і повинен враховуватися серед Вселенських Соборів Православної Церкви, які є нічим іншим, якщо це стосується спасительної значущості його богослов’я. Цей Собор є доказом спадкоємності Соборів Православної Церкви та життєвого досвіду й богослов’я про спасіння в Христі» (Στο βιβλίο του Χριστός – Αρχή και Τέλος, Ίδρυμα Γουλανδρή-Χόρν, σελ. 195).

10. Дивись Γ. Μαντζαρίδου, Παλαμικά, Πρόλογος, Θεσ/νίκη 1973.

11. Щодо Святителя Григорія Палами та ісихазму список літератури дуже великий, ми пропануємо такий список: Mητροπολίτου Ναυπάκτου κ. ΙΕΡΟΘΕΟΥ, Ο ΑΓΙΟΣ ΓΡΗΓΟΡΙΟΣ Ο ΠΑΛΑΜΑΣ ΩΣ ΑΓΙΟΡΕΙΤΗΣ, και άλλες σχετικές του περί του αγίου αυτού μελέτες· Μοναχού Θεοκλήτου Διονυσάτου Ο ΑΓΙΟΣ ΓΡΗΓΟΡΙΟΣ Ο ΠΑΛΑΜΑΣ· Πρωτοπρεσβυτέρου Ιωάννου Ρωμανίδη ΡΩΜΑΙΟΙ Η ΡΩΜΗΟΙ ΠΑΤΕΡΕΣ ΤΗΣ ΕΚΚΛΗΣΙΑΣ, ΤΟΜΟΣ Ι (Εισαγωγή)· Παναγ. Χρήστου Ο ΑΓΙΟΣ ΓΡΗΓΟΡΙΟΣ Ο ΠΑΛΑΜΑΣ, Ο ΚΗΡΥΞ ΤΗΣ ΧΑΡΙΤΟΣ ΚΑΙ ΤΟΥ ΦΩΤΟΣ· Του ιδίου εις ΕΠΕ (ΕΛΛΗΝΕΣ ΠΑΤΕΡΕΣ ΤΗΣ ΕΚΚΛΗΣΙΑΣ) ΓΡΗΓΟΡΙΟΥ ΤΟΥ ΠΑΛΑΜΑ ΕΡΓΑ 1 (Εισαγωγή ως και άλλες μελέτες του ιδίου καθηγητού)· Του ιδίου ΘΕΟΛΟΓΙΚΑ ΜΕΛΕΤΗΜΑΤΑ, ΝΗΠΤΙΚΑ ΚΑΙ ΑΣΚΗΤΙΚΑ· Βλασίου Φειδά ΕΚΚΛΗΣΙΑΣΤΙΚΗ ΙΣΤΟΡΙΑ Β´, σελ. 505-537· Μ. Φαράντου Η ΠΕΡΙ ΘΕΟΥ ΟΡΘΟΔΟΞΟΣ ΔΙΔΑΣΚΑΛΙΑ (ιδιαίτερα στις σελ. 479 εξ.)· Πρωτοπρεσβυτέρου Θεοδ. Ζήση Ο ΑΓΙΟΣ ΓΡΗΓΟΡΙΟΣ Ο ΠΑΛΑΜΑΣ· Γ. Μαντζαρίδου ΠΑΛΑΜΙΚΑ· J. Meendorff Ο ΑΓΙΟΣ ΓΡΗΓΟΡΙΟΣ Ο ΠΑΛΑΜΑΣ ΚΑΙ Η ΟΡΘΟΔΟΞΗ ΜΥΣΤΙΚΗ ΠΑΡΑΔΟΣΗ·Πρακτικά Διεθνών Επιστημονικών Συνεδρίων Αθηνών και Λεμεσού Ο ΑΓΙΟΣ ΓΡΗΓΟΡΙΟΣ Ο ΠΑΛΑΜΑΣ ΣΤΗΝ ΙΣΤΟΡΙΑ ΚΑΙ ΤΟ ΠΑΡΟΝ, Ιερά Μεγίστη Μονή Βατοπαιδίου, Άγιον Όρος 2010· Αρχιμ. Εφραίμ, Καθηγ. Ι. Μ. Ξηροποτάμου Ο ΑΓΙΟΣ ΓΡΗΓΟΡΙΟΣ Ο ΠΑΛΑΜΑΣ ΜΕΓΑΣ ΔΙΔΑΣΚΑΛΟΣ ΤΗΣ ΝΟΕΡΑΣ ΠΡΟΣΕΥΧΗΣ, και άλλες σχετικές μελέτες.

+ Єремія, митрополит Гортинський і Мегалополіській

Переклад українською мовою – «Київське Православ’я»

Джерело: Βιβλιάριο Ι. Μ. Πειραιώς. «Ασματικαί Ακολουθίαι τής Αγίας Ενάτης (Θ΄) Οικουμενικής Συνόδου». Πειραιεύς 2014